Справа 2-4933-10
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2010 року м. Мар`їнка
Мар`їнський районний суд Донецької області у складі:
Головуючого судді Ліпчанського С.М.,
при секретарі: Бахтіяровій Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Мар’їнському районі Донецької області про стягнення не донарахованих сум доплати до пенсії, -
В С Т А Н О В И В :
Позивач ОСОБА_1 звернулася до Мар’їнського районного суду Донецької області з вказаною позовною заявою, в якій просить зобов’язати УПФ України в Мар’їнському районі відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» стягнути на свою користь не донарахованих сум доплати до пенсії за 2006-2009 роки та по теперішній час – 6398 грн.; судові витрати по справі та зобов’язати УПФ України в Мар’їнському районі в подальшому виплачувати на свою користь щомісячну допомогу, як дитині війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Позивач в обґрунтування позову зазначає, що вона віднесена до категорії дітей війни, а тому відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» ( 2195-15 ), який набрав чинності з 01.01.2006 року, має право на щомісячне підвищення пенсії на 30 відсотків. Однак у 2007 році позивачу така допомога не виплачувалась взагалі, а у 2008-2010 роках така допомога виплачувалась лише в розмірі 10 % від мінімальної пенсії за віком. За таких обставин позивач просить захистити її порушене право, та стягнути на її користь несплачену суму підвищення до пенсії у зазначених вище розмірах.
Позивач у судове засідання не з’явилася, надіслала на адресу суду заяву, в якій позовні вимоги підтримала, просить розглянути справу в її відсутність.
Відповідач Управління пенсійного фонду України в Мар'їнському районі будучи належним чином повідомленим про час і місце слухання справи не направив в судове засідання свого представника, заяви про розгляд справи за його відсутності до суду також не надходило.
За таких обставин суд вважає за можливе винести заочне рішення.
Дослідивши подані документи, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Закон України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-ЙV від 18 листопада 2004 року (зі змінами та доповненнями на час розгляду спірних правовідносин), який набрав чинності з 1 січня 2006 року, встановлює правовий статус дітей війни та визначає основи їх соціального захисту та гарантує їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки. Статтею 1 вказаного Закону передбачено, що дитина війни це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
Позивач ОСОБА_1 згідно паспорту серії НОМЕР_1, виданого Курахівським МВ Мар’їнського РВ УМВС України в Донецькій області 10 жовтня 1996 року, народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 року, тобто станом на 2 вересня 1945 року їй було менше 18 років. Позивач отримує пенсію за віком і перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Мар’їнському районі. Дане управління є органом Пенсійного фонду України, вона має статус юридичної особи, яка призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії відповідним категоріям громадян.
Згідно із ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 22 Конституції України однією з конституційних гарантій прав та свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх обсягу при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних.
Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Згідно з пунктом 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено на 2006 рік.
Відповідно до Закону України від 19.01.2006 № 3367-IV «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» внесено зміни, згідно з якими виключено пункт 17 статті 77 цього Закону, а новою редакцією статті 110 Закону встановлено, що пільги дітям війни, передбачені статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Кабінетом Міністрів України протягом 2006 року рішення на виконання вимог статті 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» не приймалися. Отже, пільги для дітей війни, передбачені статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у 2006 році запроваджено не було.
Пунктом 12 статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» було зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням статті 111 цього Закону, якою було встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного суду України № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року у справі № 1-29/2007 про соціальні гарантії громадян був визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) пункт 12 статті 71, стаття 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року № 489-V, яким була зупинена на 2007 рік дія статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Рішення Конституційного суду України є обов’язковими до виконання на території України, остаточними, не можуть бути оскаржені та мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Підпунктом 2 пункту 41 розділу ЙЙ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 № 107 – VЙ, що набрав чинності з 1 січня 2008 року, стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладена в новій редакції, яка передбачає, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, тобто на 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, при цьому зміни, внесені підпунктом 2 пункту 41 розділу ЙЙ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008. У вказаному рішенні Конституційним судом України було зазначено, що положення Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», визнаних неконституційними.
Ураховуючи положення Конституції України (ст. 52) щодо дії нормативно-правових актів у часі, положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у редакції 2004 року поновили свою дію у 2007 році – з 09 липня 2007, у 2008 році – з 22 травня 2008, отже, право на здійснення перерахунку підвищення до пенсії у розмірах, визначених Законом України «Про соціальний захист дітей війни», мають діти війни: за 2007 рік – з 09 липня 2007 до 31 грудня 2007, за 2008 рік – з 22 травня 2008 року. Відповідно у 2007 році у період із 01 січня 2007 до 08 липня 2007 та у 2008 році – з 01 січня 2008 до 21 травня 2008 положення законів про Державний бюджет на ці роки були чинними та підлягали виконанню.
Законами України «Про Державний бюджет України на 2009 рік», «Про державний бюджет України на 2010 рік» не вносились зміни до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», даний Закон продовжує діяти у редакції від 22 травня 2008 року, коли рішенням Конституційного Суду України були визнані неконституційними положення п. 41 розділу Закону "Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України", а тому ст. 6 Закону «Про соціальний захист дітей війни» чинна в тій редакції, яка передбачає виплату підвищення до пенсії дітям війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
За вказаних обставин, вимоги позивача про стягнення підвищення до пенсії як дитині війни за період з 09липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року, з 01 січня 2010 року в розмірі 30%, а не 10% прожиткового мінімуму – є обґрунтованими, та порушені права підлягають захисту.
Стосовно посилань відповідача на визначення розміру підвищення, яке встановлено в п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року, то в даному випадку норми підзаконного нормативного акту суперечать нормі статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а тому не можуть бути застосовані, виходячи із положень ч. 4 ст. 8 ЦПК України.
Суд також не приймає до уваги заперечення відповідача щодо невизначеності джерел фінансування, оскільки сама по собі відсутність фінансового забезпечення державних соціальних гарантій і відсутність бюджетних асигнувань не може бути підставою для порушення права громадянина на отримання соціальної допомоги.
Доводи відповідача про відсутність механізму реалізації ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» також не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову, зважаючи на позицію Європейського Суду з прав людини, відповідно до якої держава не може посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, а громадяни повинні мати змогу покладатися на зобов'язання взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.
Так само суд не може прийняти до уваги заперечення відповідача щодо законодавчої невизначеності самого поняття мінімальної пенсії за віком та законодавчої невизначеності порядку обчислення мінімальної пенсії за віком, з метою реалізації положень ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", оскільки відповідно до ч. 9 ст. 8 ЦПК України забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
Відповідно до ч. 8 ст. 8 ЦПК України, якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого – суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Тому, з урахуванням зазначеного, при обчисленні підвищення до пенсії дітям війни необхідно застосовувати загальні норми, які в даному випадку містяться у ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", в яких зазначено, що мінімальний розмір пенсії встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
З урахуванням вищезазначених положень ч. 8, 9 ст. 8 ЦПК України, посилання відповідача на те, що управління Пенсійного фонду не відповідає за зобов'язаннями держави, суд не може прийняти до уваги, так як відповідно до діючого законодавства на виконання положень ст. 6 Закону "Про соціальний захист дітей війни" саме управління Пенсійного фонду України в Мар’їнському районі проводило з 01.01.2008 р. нарахування та виплати дітям війни у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни (що складало 10% від прожиткового мінімуму осіб, що втратили працездатність). Крім того, Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення "Про Пенсійний фонд України" і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного Положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районним управлінням Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" покладено на управління ПФУ за місцем проживання позивача.
Відповідно до ст. 15 ЦК України, ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідачем було порушено право позивача як дитини війни на отримання підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, оскільки управління Пенсійного фонду України в Мар’їнському районі неправомірно не нараховувало і не виплачувало позивачу підвищення до пенсії у встановленому законом розмірі.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.
Виходячи з вимог ст. 16 ЦК України, суд з метою захисту прав та інтересів позивача вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача суму не донарахованого і недоплаченого підвищення до пенсії як дитині війни.
На час розгляду цієї справи судом, розмір мінімальної пенсії за віком визначений лише ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове соціальне страхування» і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму встановленого для осіб, що втратили працездатність.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-14, прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Також суд звертає увагу на роз’яснення Верховного суду України в інформаційно-методичному листі від 12 квітня 2010 року, а саме: з аналізу спеціальних законодавчих актів, які підлягають застосуванню у справах із соціальних відносин, що носять публічно-правовий характер (Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2007 року № 1261 та Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 № 8-2 (з відповідними змінами) – Управління Пенсійного фонду в районах, містах, районах у містах забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсії безпосередньо призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії інші виплати відповідно до чинного законодавства) – суд може визнати дії відповідача законними чи незаконними та в разі незаконності дій – зобов’язати провести нарахування/перерахування та виплату належних сум відповідно до закону, а не ухвалювати рішення про стягнення конкретних сум.
При вирішенні питання про сплату судового збору суд звертає увагу на наступне. Згідно ст. 88 ЦПК України встановлено, що якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві — пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» визначено, що пенсійний фонд України, його підприємства, установи й організації звільняються від сплати державного мита, отже, місцеві управління пенсійного фонду України не повинні сплачувати судовий збір, а з цього випливає і обмеження щодо стягнення з відповідача сплаченого позивачем судового збору. Оскільки позивачем заявлено майнові вимоги, то витрати на інформаційно-технічне забезпечення процесу сплачено позивачем у належному розмірі та поверненню не підлягають, оскільки вимоги задоволенні частково.
На підставі вищевикладеного, Закону України «Про соціальний захист дітей війни», керуючись ст. ст. 10, 60, 209 ч. 2, 212-215, 218, 224-226 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В :
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Мар’їнському районі Донецької області про стягнення не донарахованих сум доплати до пенсії задовольнити частково.
Зобов'язати відповідача Управління Пенсійного фонду України в Мар’їнському районі провести нарахування та виплати позивачу ОСОБА_1 щомісячну доплату до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», рішення Конституційного Суду України № 6-рп-2007 від 09.07.2007 року, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність за період з 9 липня до 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року, з 01 січня 2010 року і в подальшому довічно.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії відповідачем.
Суддя: С.М. Ліпчанський