Справа № 2-753/2010 р

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 2 грудня 2010 року                                      Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області в складі:

головуючої, судді       Капацин Л.В.

при секретарі              Політанській Т.М.

з участю адвокатів     ОСОБА_1 та ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Могилів-Подільського міськрайонного суду цивільну справу за позовом    ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на квартиру, -

                    В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернулася  до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_3, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що  вона  з 8 липня 2002 року з сином проживала в однокімнатній квартирі АДРЕСА_2. Син дорослішав, тому  в кінці 2003 року вона вирішила придбати значно більшу квартиру та почала шукати можливі варіанти. В березні 2004 року, будучи в той час незаміжньою, вона домовилась з власником  квартири АДРЕСА_3 ОСОБА_12 про купівлю вказаної  квартири за 8000 дол. США. Проте у позивача на той час таких коштів не було, тому ОСОБА_15 погодилась почекати  з оформленням договору купівлі-продажу  квартири та зі сплатою  коштів за неї.  У позивача на той час було  лише половина вказаної суми, а решту коштів вона планувала отримати від продажу своєї однокімнатної квартири.

15 травня 2004 року  позивач продала належну їй однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_8 за 4250 дол. США. Отримавши необхідні кошти,  вона 18 травня 2004 року уклала договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3  з ОСОБА_15 30 квітня 2004 року позивач уклала шлюб з ОСОБА_4. Відповідач знав, що квартира куплена за її особисті кошти і не наполягав на його реєстрації в цій квартирі.  Після розірвання шлюбу у  квітні 2009 року ОСОБА_4 не визнає права власності позивача на 100% квартири, тому вона вимушена звернулись до суду і просить визнати за нею 100 % квартири АДРЕСА_3, грошовою вартістю 64 000 грн

В судовому засіданні позивач ОСОБА_3 свої позовні вимоги підтримала, суду пояснила,  що вона раніше  зі своїм малолітнім сином ОСОБА_6 проживала в однокімнатній квартирі АДРЕСА_2, в той час вона займалася підприємницькою діяльністю. Син підростав, їм було мало місця в однокімнатній квартирі і вона почала підшукувати  2- чи 3-кімнатну квартиру. В березні 2004 р. вона знайшла 3-кімнатну квартиру АДРЕСА_3, яка продавалася недорого, за 8 тис. доларів США, тому що була в занедбаному стані. Проте таких коштів у неї на той час не було, тому вона домовилась з ОСОБА_15, власницею вказаної трикімнатної квартири, що  та зачекає  на отримання коштів, це було в середині квітня 2004 р. Особистих коштів у позивача  було лише 4000 дол. США, які вона позичила ОСОБА_7 і та їй мала повернути на першу її вимогу, а інші 4000 дол. США планувала отримати від продажу своєї  однокімнатної квартири. Підшуковувала  квартиру і домовлялася за її покупку вона сама, їй у всьому допомагали її батьки.  15 травня 2004 року продала належну їй квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_8 за 4250 дол. США.  Кошти від проданої квартири  вона отримала від ОСОБА_8  в цій же однокімнатній квартирі в присутності ОСОБА_15 і відразу передала останній ці гроші як завдаток за трикімнатну квартиру. 18 травня 2004 р. вона нотаріально оформила  договір купівлі-продажу спірної квартири з ОСОБА_15 і віддала їй решту грошей, але передача грошей відбувалась не в присутності нотаріуса. При оформленні договору купівлі-продажу нотаріус не роз’яснювала їй, що придбана квартира вважатиметься спільною власністю подружжя, тільки сказала, щоб відповідач написав заяву про згоду на оформлення квартири на її ім’я, оскільки такий порядок передбачений законом. Відповідач, з яким вона була знайома півроку і 30 квітня 2004 року зареєстрували шлюб,  ОСОБА_15 заяву написав. Він знав, що квартира куплена за її особисті кошти фактично для сина і не наполягав на своїй реєстрації в цій квартирі. Відповідач жодним чином участі в придбанні квартири не брав, не оглядав її, не давав коштів і не претендував на неї. Разом вони зробили тільки опалення в даній квартирі.  Однією сім’єю  вони прожили 5 років, від спільного подружнього життя у них  народилася дитина. Просить визнати за нею право власності на спірну квартиру в цілому.

Відповідач ОСОБА_4 позов не визнав, суду пояснив, що квартиру АДРЕСА_3 купив з позивачем за спільні кошти, а тому просить в позові відмовити. Суду пояснив, що сторони познайомились у жовтні 2003 року та почали зустрічатися. В січні 2004 року він переїхав проживати до ОСОБА_3 в однокімнатну квартиру, де вона проживала зі своїм  малолітнім сином.  Квартира була невелика, тому  у березні 2004 року вони почали підшукувати більшу квартиру або будинок. Позивач хотіла придбати двохкімнатну квартиру, проте він наполягав  на трикімнатній квартирі. 30 квітня 2004 р. вони  зареєстрували шлюб.  Спірну квартиру знайшла позивач зі своїми батьками ще до реєстрації їхнього шлюбу, проте він у цій квартирі був, оглядав її та дав на її покупку 4 тис. доларів США.  ОСОБА_3 продала свою однокімнатну квартиру і також внесла 4 тис. доларів США. У нього були свої заощадження, зокрема, 2000 дол. США йому повернув брат ОСОБА_9, якому він їх позичав для придбання автомобіля, а 2000 дол. США дала його мати ОСОБА_10 18 травня 2004 р. в нотаріальній конторі після роз’яснення нотаріуса про необхідність оформлення заяви щодо згоди на придбання квартири його дружиною ОСОБА_11 він ОСОБА_15 заяву написав.  При цьому позивач не заявляла, що квартира куплена на її особисті кошти.

Разом вони прожили п’ять з половиною років, за цей час у спірній квартирі разом зробили ремонт, провели автономне  опалення, платили  за комунальні послуги. Він працює у військовій частині, регулярно отримував і отримує заробітну плату. Не реєструвався у спільній квартирі , оскільки вони з дружиною планували, що він отримає додаткове житло по місцю роботи.

Свідок ОСОБА_12 показала суду, що вона в якості приватного нотаріуса оформляла договір купівлі-продажу спірної квартири,  при цьому були присутні сторони по справі. ОСОБА_4 дійсно писав заяву про згоду на купівлю квартири своєю дружиною ОСОБА_11 ОСОБА_15 заяву стандартного зразка нотаріус зобов’язаний відібрати у другого з подружжя, якщо оформляється угода про купівлю нерухомого майна на ім’я одного з них. Про те,  що придбана  квартира є спільною сумісною власністю подружжя, купець ОСОБА_11 була повідомлена шляхом підписання договору купівлі-продажу, де у п. 7 зазначено, що вона ознайомлена, зокрема, зі змістом ст.ст.60,65,74 Сімейного кодексу України. Інших способів повідомлення законом не передбачено.

Свідок ОСОБА_7 суду показала, що вона є знайомою ОСОБА_8 -  матері позивача. В грудні   2003 р. вона  позичила у ОСОБА_3 4000 дол. США з умовою, що поверне гроші  на першу її вимогу, тому що  остання шукала квартиру і мала намір її придбати. При цьому боргової  розписки свідок не писала. 16 травні 2004 р. на прохання позивача вона  віддала їй 4000 дол. США, так як  ОСОБА_3  купляла квартиру. Зі слів ОСОБА_8 свідок знає, що спірну квартиру придбала позивач за свої кошти, а мати відповідача дала тільки 200 доларів США.

Свідок ОСОБА_14 суду показала, що її донька ОСОБА_3  з 2002 року почала торгувати на базарі, заробляла непогані гроші, які відкладала. Так як донька жила з сином у однокімнатній квартирі, дитина підростала, вони вирішили підшукувати для них більше житло.  В березні 2004 р. знайшли трикімнатну квартиру АДРЕСА_3. Після огляду квартири домовились з ОСОБА_15 про покупку квартири за 8000 дол. США. Тоді ж їй повідомили, що всіх коштів для купівлі квартири немає, а тому просили почекати до продажу однокімнатної квартири, на що вона погодилась.   15 травня 2004 р. донька продала свою квартиру за 4250 доларів США ОСОБА_8 та віддала відразу ці гроші ОСОБА_15 Решту  4 тис. доларів США  доньці повернула ОСОБА_7, яка раніше їх у неї позичала, і їх дочка віддала ОСОБА_15 в день оформлення договору. На той час донька вже зареєструвала шлюб з ОСОБА_4, проте він коштів на покупку вказаної квартири не давав, спірна квартира була придбана повністю за кошти її доньки.

Свідок ОСОБА_10 суду показала, що в кінці квітня 2004 року вона дала своєму синові ОСОБА_4 2 тис. доларів США на придбання спільної з позивачем  квартири. Спірну квартиру вони купляли будучи у зареєстрованому шлюбі. Проте там він не приписувався, так як хотів отримати додаткове житло по місцю своєї роботи. Крім цих грошей у сина були і свої заощадження.

Свідок ОСОБА_15 суду показав, що у 2002 році він позичав у свого брата ОСОБА_4 2 тис. доларів США для покупки автомобіля марки «Форд», який придбав у листопаді 2002 року  за 7 тис. доларів США. Розписки він брату не писав. Наприкінці квітня 2004 року позичені кошти він брату повернув, оскільки вони були потрібні йому на придбання квартири. Під час спільного проживання сторони  зробили ремонт, провели автономне опалення, поміняли двері.

Свідок  ОСОБА_16 суду показав, що ОСОБА_11 зареєстрована в Могилів-Подільській ОДПІ як приватний підприємець. Він підтверджує відомості, що містяться  у довідці Могилів-Подільської ОДПІ № 1752/17 від 18.02.2010 року про те, що згідно поданих декларацій про доходи за період з 01.01.2001 року по 31.12.2003 року сума доходу ОСОБА_3 складає 85000 грн. Проте зазначає, що в деклараціях позивача за 2002 – 2003 роки стоять прочерки, тобто патент не вибирався. 85000 грн. – це валовий дохід ОСОБА_3 за 2001 рік.

Свідок ОСОБА_15 суду показала, що у травні 2004 року вона продала  позивачу трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 за 8 тис. доларів США. Хто саме приходив оглядати квартиру ,вона не пам’ятає, так як пройшло багато часу. За квартиру з нею розраховувалися двома частинами. Завдаток вона отримала в однокімнатній квартирі по АДРЕСА_1 від  ОСОБА_3  у доларах США, які ОСОБА_3 тут же віддала інша жінка за продаж цієї  квартири.  Хто ще був при цьому вона не пам’ятає. Другу частину грошей за свою квартиру вона отримала в автомобілі в с. Немія від ОСОБА_4 та ОСОБА_3. При оформленні купівлі-продажу квартири було багато людей, хто саме вона не пам’ятає.

Свідок ОСОБА_17 суду показала, що до 2004 року її кума ОСОБА_3 проживала разом з  малолітнім сином в однокімнатній квартирі АДРЕСА_4. Дитина підростала і ОСОБА_3 зі своїми батьками почала підшукувати більшу квартиру. Це було десь за півроку до її одруження. Трикімнатну квартиру, де зараз проживає позивач, вона придбала перебуваючи вже у шлюбі, проте, на думку свідка, кошти для покупки вказаної квартири  у ОСОБА_3 були, оскільки вона розповідала, що у неї є 4 тис. доларів США, також вона продала свою однокімнатну квартиру .

Свідок ОСОБА_8 суду показала, що про купівлю однокімнатної квартири за 4250 дол. США домовилась з позивачем приблизно 10 - 15 квітня 2004 року. ОСОБА_11 говорила , що хоче придбати трикімнатну квартиру, тому продає свою.  15 травня 2004 року свідок принесла кошти за цю квартиру  і віддала їх позивачу в цій же квартирі, а ОСОБА_3 в свою чергу   передала їх присутній ОСОБА_15. Оскільки продаж квартири офіційно не оформлявся, свідок  наполягала на тому, щоб позивач дала їй розписку про отримання 4250 дол. США.

    Суд, дослідивши в сукупності зібрані по справі докази, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

    Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач ОСОБА_3 не заперечує, що спірна квартира була придбана нею під час перебування у зареєстрованому шлюбі, проте, посилається на п.3 ч.1 ст.57 СК України, згідно з яким особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. При цьому позивач стверджує, що гроші за спірну квартиру в сумі 8000 доларів США належали їй особисто, зокрема, 4250 доларів США вона передала власнику квартири ОСОБА_15 15 травня 2004 року, отримавши їх від   ОСОБА_8  за свою однокімнатну квартиру АДРЕСА_2, а решту грошей віддала ОСОБА_15 18 травня 2004 р., в день оформлення договору. Наявність у неї на той час грошей в сумі 4000 доларів США позивач доводіть тим, що знайома її матері ОСОБА_7, яка позичала в неї раніше саме цю суму грошей, повернула їх на вимогу позивача.

    Суд вважає, що в судовому засіданні знайшли своє об’єктивне підтвердження  доводи позивача щодо належності їй особисто 4250 доларів США, які вона отримала за продаж своєї однокімнатної квартири і в той же день передала в якості завдатку за спірну квартиру її власнику, що підтверджується показаннями свідків ОСОБА_15, ОСОБА_8, розпискою ОСОБА_3 (а.с.5).

Крім того, при вирішення даного спору суд приймає до уваги пояснення позивача ОСОБА_3 відносно того, що вона при підписанні договору купівлі-продажу спірної квартири не була обізнана, що ця квартира становиться спільною сумісною власністю подружжя, і вважає їх логічними, так як згідно з показаннями свідка ОСОБА_12 про те,  що придбана  квартира є спільною сумісною власністю подружжя, купець ОСОБА_11 була повідомлена шляхом підписання договору купівлі-продажу, де у п. 7 зазначено, що вона ознайомлена, зокрема, зі змістом ст.ст.60,65,74 Сімейного кодексу України. Однак, ст. 74 Сімейного кодексу України, що передбачає право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі,  взагалі не відносилась до ситуації, при якій було підписано цей договір , з чого слідує, що зазначені статті Сімейного кодексу України формально вписані в текст договору і їх зміст до сторін договору не доводився. Також свідок ОСОБА_12 пояснила, що  заяву стандартного зразка нотаріус зобов’язаний відібрати у другого з подружжя, якщо оформляється угода про купівлю нерухомого майна на ім’я одного з них. З цього слідує, що нотаріус відбирає подібні заяви у другого з подружжя, не уточнюючи, чи є кошти на придбання нерухомості спільними або належать одному з подружжя.

 Однак, суд не вважає доведеним  твердження позивача щодо належності їй особисто і решти грошей, що були передані власнику спірної квартири, оскільки свідок ОСОБА_15 у своїх показаннях зазначила, що   другу частину грошей за свою квартиру вона отримала в автомобілі в с. Немія від ОСОБА_4 та ОСОБА_3, які там були разом. Цим самим спростовуються пояснення позивача, що відповідач жодним чином участі в придбанні квартири не брав, не оглядав її, не давав коштів на її придбання.

З показань свідка ОСОБА_18 встановлено, що  в грудні   2003 р. вона  позичила у ОСОБА_3 4000 дол. США, які 16 травні 2004 р. повернула, так як  ОСОБА_3  купляла квартиру. Свідок ОСОБА_17 підтвердила, що зі слів позивача їй було відомо, що остання має заощадження в сумі 4000 доларів США. Однак, це не є беззаперечними доказами того, що позивач зазначену суму повністю витратила на купівлю спірної квартири.

В той же час, на думку суду, і доводи відповідача ОСОБА_4 відносно того, що саме він сплатив решту вартості спірної квартири в сумі 4000 доларів США ,  також не знайшли об’єктивного підтвердження в судовому засіданні, оскільки як на докази цих обставин відповідач посилається лише на показання свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_15, які є його близькими родичами, а тому зацікавлені в результатах розгляду справи, і тому  суд не може покласти їх в основу свого рішення.

З тих самих підстав суд не бере до уваги і показання свідка ОСОБА_14, яка є матір’ю позивача ОСОБА_3

Таким чином,  суд дійшов висновку, що частина грошей, які були передані ОСОБА_15 в салоні автомобіля в с. Немія, належали обом сторонам порівну, а тому  з загальної суми вартості спірної квартири позивачу ОСОБА_3 належало ѕ частки, ОСОБА_4 –  ј частка.

    Виходячи з наведеного, позов ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню, а саме, за нею слід визнати право власності на ѕ частки спірної квартири.  

    Відповідно до вимог ч.1 ст.88 ЦПК України, якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві – пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

    Документально підтверджені витрати, що пов’язані з розглядом даної справи, з боку позивача складають 2760 грн. (а.с.1-2,127), з боку відповідача – 2440 грн. (а.с.44-45,128). Пропорційно до розміру задоволених позовних вимог на користь позивача підлягає стягненню: 2760 х  ѕ  = 2070 грн.,  на користь відповідача пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено: 2440 х ј = 610 грн.  Шляхом взаємозаліку з відповідача слід стягнути на користь позивача:  2070 – 610 = 1460 грн.

На підставі п.3 ч.1 ст.57 СК України , керуючись ст.ст.  10,60,88,209,212-215, 218ЦПК України, суд

                        ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 3/4 частки квартири АДРЕСА_3

В решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати в сумі 1460 (одна тисяча чотириста шістдесят) грн.

На рішення може бути подана апеляція до апеляційного суду Ві н ницької області протягом десяти днів з д н я проголошення рішення суду.

    Повний текст рішення виготовлений 7.12.2010 року.

                    Суддя: