Справа № 2-7385/2010

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М        У К Р А Ї Н И

28 жовтня   2010 року                                     м. Сімферополь

Київський районний суд м. Сімферополя у складі головуючого судді Тихопой О.О., при секретарі Халілової Е.С., за участю представника позивача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошової суми,

ВСТАНОВИВ:

    Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 47400 грн. за договором позики, укладеним 31 серпня 2010 року.

    Позовні вимоги мотивовані тим, що зазначені грошові кошти були передані ним відповідачу під його власноручну розписку у присутності свідків. На протязі десяти днів, як то було передбачено договором, гроші повернуті відповідачем не були.

    Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, суду пояснив, що насправді зазначену розписку він написав під впливом та через оману його позивачем. Зі слів відповідача події розвивалися так, що його син ОСОБА_4 через Інтернет знайшов власника автомобіля, на якій хотів обміняти свій. Підчас укладення угоди у м. Сімферополі ОСОБА_2, якій виявився цим власником, повів себе неадекватно, просив гроші на зворотну дорогу, скаржився на автомобіль його сина, постійно нервував. Задля отримання документів на а/м ОСОБА_2 він з ним на а/м свого сина поїхав до м. Дніпропетровська, де проживає позивач. Автомобіль ОСОБА_2, якім той керував по довіреності,  залишився у м. Сімферополі. З ними  була його подруга, з якою він залишився у м. Сімферополі до наступного дня, дня від’їзду у м. Дніпропетровськ, і яка потім виступила як свідок у спірній розписці. В м. Дніпропетровське вони їздили якимись містами і потім ОСОБА_2 примусив його написати цю розписку, сказавши, що так буде краще, щоб не було проблем, з ним був ще один парень, якій також розписався у розписці як свідок. Оскільки він знаходився у незнайомому місці, був переляканий, але на дзвінок синові той сказав, що задля безпеки краще написати цю розписку. Написавши цю розписку він не став розписуватися в неї, оскільки усе викладене в ній під диктування ОСОБА_2 не відповідало дійсності. Ніяких грошей від нього він не отримував, навпаки той просив гроші на заправку автомобіля. Назад він їхав поїздом, залишивши ОСОБА_2 автомобіль сина. Той йому довіреність на свій а/м не передав, віддав лише дублікат ключів і техпаспорт. Після дзвінків ОСОБА_2 про вимагання віддати йому начебто передані гроші, він вимушений був звернутися до міліції із заявою про цей інцидент.

    Вислухавши учасників судового засідання, свідків, дослідивши матеріали справи та з’ясувавши обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню за наступних підстав.

    До матеріалів справи долучений оригінал розписки від 31.08.2010 року (а.с. 12), на підставі якої позивач просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 47400 грн., які за його слів він передав як позику відповідачеві. З цієї розписки, власноруч написаної ОСОБА_3, йдеться, що вона укладена у м. Сімферополі. З тексту розписки йдеться, що ОСОБА_3 позичив у ОСОБА_2 6000 доларів США, що еквівалентно 47400 грн., які зобов’язався повернути через 10 календарних днів. Розписка не містить власного розпису ОСОБА_3

Крім цього, в розписці ОСОБА_3 зазначено, що у випадку неповернення грошей, він зобов’язується передати ОСОБА_2 будь-який належний йому транспортний засіб в сумі, рівній позиченої.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Проте, судовим розглядом встановлено, що як такий договір позики між сторонами укладений не був, оскільки фактично між ними не виникли зазначені у ст. 1046 ЦК України взаємовідносини і фактичної передачі грошових коштів в позику від ОСОБА_2 ОСОБА_3 проведено не було.

До таких висновків суд прийшов з урахуванням пояснень свідка ОСОБА_4, якій у судовому засіданні надав пояснення, які збігаються з обставинами, описаними відповідачем. Крім цього, свідок надав пояснення щодо певних детальних обставин перебування ОСОБА_2 в АР Крим задля укладення з ним угоди по обміну автомобілями. Також свідок ОСОБА_4 суду надав пояснення щодо перебування у м. Сімферополі ОСОБА_2, з яким була, зі слів останнього, його подруга, і яким він за власні кошти, оскільки у ОСОБА_2 їх не було, зняв номер у готелі в м. Сімферополі на ніч, після чого ті наступного дня із його батьком відбули на його автомобілі у м. Дніпропетровськ за довіреністю на а/м ОСОБА_2, залишеного останнім в нього.

В підтвердження виникнення саме таких співвідношень, пов’язаних із обміном автомобілів, свідок ОСОБА_4 надав суду матеріали переписки із ОСОБА_2 по мережі Інтернету і підтвердив, що на дзвінок батька з м. Дніпропетровська порекомендував останньому задля власної безпеки написати розписку, яку вимагає ОСОБА_2, вважаючи в подальшому вирішити це питання, оскільки ОСОБА_2 залишив в нього свій автомобіль.

 Суд критично ставиться до пояснень свідка ОСОБА_5, яка суду пояснила, що вона відпочивала у м. Алушта. Її знайомий ОСОБА_2 запропонував їй з ним повернутися у м. Дніпропетровськ, де вона проживає, на автомобілі, але зазначив, що необхідно вирішити певні питання у м. Сімферополі. В м. Сімферополі ОСОБА_2 спілкувався із відповідачем, якого вона до цього не знала. Підчас їх спілкування вона знаходилась у автомобілі, а вони - зовні. ОСОБА_2 передав якісь гроші відповідачеві, але скільки і які саме вона не бачила, а потім  розписалась у розписці. З її слів у м. Сімферополі вона не ночувала, а розписка була написана саме у м. Сімферополі, і їхали вони з ОСОБА_2 до дому без відповідача. При цьому вона також зазначила, що знаходиться у шлюбі, має дитину, з ОСОБА_2 лише давні знайомі.

Таким чином, з урахуванням чітких та послідовних пояснень обставин справи відповідачем та свідком ОСОБА_4, які підтверджені матеріалами, доданими до справи, а також відсутністю підпису відповідача у спірній розписці, тесту самої розписки, і критичних, з урахуванням обставин справи, пояснень свідка ОСОБА_5, - суд приходить до висновку в необґрунтованості позовних вимог позивача.

При цьому слід також зазначити, що позивачем не обґрунтовано такого факту, задля чого йому необхідно було їхати в інше місто для того, щоб передати в позику певні гроші, раніше йому не знайомій особі. Все вищезазначене свідчить про невідповідність пояснень позивача дійсним обставинам справи.

    Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати залишаються на позивачеві.

    На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 203, 215, 1049 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212-215  ЦПК України, суд        

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

                                                                                          Суддя: