Справа № 2- 349/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

           02 листопада  2010  року                                     смт. Любешів

Любешівський районний суд Волинської області в складі:                                                                    

головуючого - судді                                       Гладіч Н.І.        

за участю секретаря                                                 Пилипчук  Р.М.

позивача                                       ОСОБА_1

представника  позивача                             ОСОБА_2

відповідача                                     ОСОБА_3

представника  відповідача                             ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в  смт.Любешів цивільну  справу за  позовом  ОСОБА_1   до  ОСОБА_3  про    відшкодування шкоди  заподіяної  працівником, -    

                                                      ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1  звернулася  до  суду з  позовом  до  ОСОБА_3  про  відшкодування  шкоди,   заподіяної  працівником, зазначаючи, що  між  нею, як  фізичною особою-підприємцем  та  ОСОБА_3 було  укладено  трудовий  договір,  відповідно  до умов  якого  ОСОБА_3  була  прийнята  на  роботу продавцем  непродовольчих  товарів в  магазин  „ Комфорт”  в смт. Любешові. Даний  договір  був  зареєстрований  в  Любешівському  центрі  зайнятості 08 липня  2009 року.  Відповідно  до  п. 2 вказаного  договору  ОСОБА_3 була  прийнята  на  роботу продавцем  непродовольчих  товарів з  повною  матеріальною  відповідальністю  та працювала   з 08 липня 2009 року   по  25 травня 2010 року.   07 березня 2010 року при  проведенні   інвентаризації  товарно-матеріальних  цінностей  в  магазині „ Комфорт”, в  якому  продавцем працювала  ОСОБА_3, було  встановлено  факт  недостачі  товарно-матеріальних  цінностей  на  суму  11 823,00 грн.  25 травня 20010 року  між  нею  та  відповідачкою  було  розірвано  трудовий  договір  на підставі п.2  ст. 41 КЗпП України.

Добровільно  відшкодувати    завдану шкоду відповідачка  відмовляється, а  тому  просить   стягнути  її  в  примусовому  порядку. Крім  того, позивачка  вказує, що  внаслідок  вказаних  дій їй  було  завдано  моральну  шкоду, яку  вона  оцінює  в  3 000 грн. та  просить  стягнути  з  відповідачки. Крім  того, просить  стягнути  з  відповідачки  судові  витрати  понесені  нею  при  подачі  позову.

В  судовому  засіданні  позивачка та  її  представник  позовні  вимоги  підтримали. Просять   позовні  вимоги задовільнити.

Відповідачка  та  її  представник  позовні  вимоги  визнали  частково.  ОСОБА_3  суду  показала, що  вона  дійсно  працювала    в  магазині  „ Комфорт”, відповідно  до  договору, укладеного  08 липня 2010 року  між  нею  та  фізичною особою-підприємцем  ОСОБА_1. Вказала, що  при  прийнятті  на роботу після  підписання  договору, позивачка  роз’яснила  умови  договору,  вручила  їй  ключі  від  магазину  та  роз’яснила  порядок  передачі  та  зберігання  виручки  з  каси  магазину, а  також  заборону   використання    готівки  з  каси  магазину. Не  заперечила, що  07 березня  2010 року    в  її  присутності  було  проведено  ревізію  та  виявлено  недостачу  на  суму  11 823,00 грн. Дану  обставину  вона  не  оспорила та  запропонувала  відшкодувати  половину в  сумі  6000 грн,  а решту  відшкодувати  позивачці  пізніше. Показала, що в   період  з 07.12.2009 року   по 21.02.2010 року   на  її  прохання  в магазині  торгував  ОСОБА_5, який реалізовував   продукцію  з  магазину, отримував   товари  та  збирав  готівку.  Не  заперечувала,  що  інколи  давала  товари  в  борг  та    інколи  брала  гроші  з  каси, однак  їх  вчасно  повертала. Прохає  в  позові  відмовити.

Суд,   заслухавши  пояснення  сторін, дослідивши  письмові  докази, приходить  до  переконання, що  позов  підлягає  до  часткового  задоволення.

Відповідно  до  ст. 3 Кодексу  законів  про  працю України  законодавство  про  працю  регулює трудові  відносини працівників усіх  підприємств, установ, організацій, незалежно  від  форм  власності, виду  діяльності  і  галузевої належності, а  також  осіб,  які  працюють  за  трудовим  договором з  фізичними  особами.

 Відповідно  до  ч. 1 ст. 130 КЗпП України  працівники  несуть  матеріальну  відповідальність за  шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок   порушення  покладених  на  них  трудових  обов’язків.

 Відповідно  до  п. 2 ч. 1  ст. 134 КЗпП України відповідно  до  законодавства  працівники  несуть  матеріальну  відповідальність у повному   розмірі  шкоди, заподіяної з  їх  вини  підприємству, установі,  організації у  випадках  коли майно  та  інші  цінності  були  одержані  працівниками  під  звіт  за  разовою  довіреністю  або  за  іншими  разовими  документами.

Відповідно  до  п. 5  ч. 1 ст. 134 КЗпП України відповідно  до  законодавства  працівники  несуть  матеріальну  відповідальність у повному   розмірі  шкоди, заподіяної з  їх  вини  підприємству, установі,  організації у  випадках  коли шкода  завдана  недостачею.

Судом  встановлено, що   ОСОБА_1    є  фізичною  особою – суб’єктом  підприємницької  діяльності, вид  діяльності – роздрібна  торгівля, що  стверджується  свідоцтвом  про  державну  реєстрацію від  28 квітня 2010 року  та  свідоцтвом  про  сплату   єдиного  податку  серії З № 245134 від  25.12.2009 року, виданого  Любешівським відділення  К-Каширської МДПІ.

08 липня 2009 року  між  позивачкою  та  відповідачкою   було укладено  трудовий  договір  між  працівником  та  фізичною  особою підприємцем  зареєстрований  в  Любешівським  районним  центром  зайнятості 08 липня 2009 року за  № НОМЕР_1.

Відповідно  до  п. 2  вказаного  Договору працівник   зобов’язаний  виконувати роботу  продавцем  непродовольчих  товарів.

В суді доведено,  що з  08 липня 2009 року  ОСОБА_3    одержувала   товаро-матеріальні цінності згідно разових  документів – накладних, про  що  робились відповідні  записи  в  журналах  руху товарів  позивачкою та  відповідачкою  окремо,  дана  обставина  не  оспорюється  сторонами.

В суді  також  встановлено, що  07 березня 2010 року    при  проведенні  ревізії в  магазині „ Комфорт”, який  належить  позивачці та  в якому  продавцем  працювала  ОСОБА_3 було  встановлено  факт  недостачі  товаро-матеріальних  цінностей  на  суму  11823,00 грн. ОСОБА_2  обставина  підтверджена  в  суді  актом, оглянутими  матеріалами  ревізії.

Факт  недостачі  товаро-матеріальних   цінностей встановлено   і  працівниками Любешівського РВ УМВС України та  викладено   в  постанові    про  відмову  в  порушенні  кримінальної  справи від 20 квітня 2010 року про проведення перевірки, згідно  якої  вбачається, що   за  письмовою  заявою ОСОБА_1 про  виникнення  недостачі  товаро-матеріальних  цінностей  в  сумі  11823,00 грн була  проведена  перевірка, в  ході  якої було  встановлено  факт  недостачі, при  цьому   відповідачка   визнала  її.

В суді  відповідачка  ОСОБА_3  підтвердила, що  недостача  товаро-матеріальні цінності   на  час   проведення  ревізії становила  11823,00  грн, підтвердила  також, що  в порушення вимог  трудового  договору  та  без  відома  власника брала  готівку  з каси магазину, продавала  товари  покупцям  в  борг, без  відома  власника неодноразово  була  відсутня  на робочому  місці  у  зв’язку  з  хворобою та навчанням, без  відома  власника, без  передачі  товаро-матеріальних  цінностей допускала  на  робоче  місце  сторонню  особу. Ствердила  в  суді  саме  таку суму  недостачі. Наведені обставини підтверджуються оглянутими матеріалами  дослідчої  перевірки Любешівського  РВ УМВС України  у Волинській  області.

Покликання  відповідачки    ОСОБА_3 на  ту  обставину, що  на час  її  відсутності в  магазині    на  її  прохання  працював громадянин  ОСОБА_5, який  є  співмешканцем  позивачки не  може  бути  підставою для  покладання  матеріальної  відповідальності на  вказану  особу, оскільки  відповідачка  ствердила  в суді, що  не  ставила  до  відому власника  про свою  тимчасову  відсутність, не  подавала  власнику  лікарняних  листів не  писала  заяву про  виїзд  на  екзаменаційну  сесію, не  подавала  довідок-викликів  на  сесію, а  після  повернення внесла  відповідні  записи про  рух  товаро-матеріальних  цінностей і  готівки   до  журналу продажу.

Відповідачка  ОСОБА_3,  не  оспорюючи  факту  виконання нею  обов’язків продавця  непродовольчих  товарів у  підприємця  ОСОБА_1,  факту  отримання нею   товаро-матеріальних  цінностей за  разовими  документами,  про  що  зроблені  відповідні  записи в  журналі  руху  матеріальних  цінностей, факту виявлення  недостачі товаро-матеріальних  цінностей під  час  проведення   ревізії в  магазині  „ Комфорт” 07.03.2010 року на  суму  11 823,00 грн, будь-яких  доказів  на  підтвердження того, що    недостача  товаро-матеріальних  цінностей виникла  та  могла  виникнути  не  з  її  вини,   в  суді  не  подала.

Крім того, в  суді  також  встановлено, що  між   позивачкою і  відповідачкою було  розірвано  трудовий  договір з  ініціативи  ОСОБА_1  на підставі п.2  ст. 41 КЗпП України, а саме: у зв’язку з  винними  діями   працівника, який  безпосередньо  обслуговує грошові  або  інші  товарні  цінності з чим  відповідачка  ОСОБА_3 погодилась  та   не  оскаржила  дане  рішення. Дана  обставини  підтверджується   оглянутою  в  суді   трудовою  книжкою серії АФ № 665276 . При чому  в  суді  було  встановлено, що  відповідачка після  проведеної  ревізії  без  поважних  причин  не  виходила  на  роботу, чим  допустила  прогули і  з’явилася  до  центру  зайнятості для  розірвання  трудового  договору лише  після  звернення  позивачки  ОСОБА_1 до  суду  по  питанню  розірвання  трудового  договору  з ОСОБА_3 в  примусовому  порядку.

 Тому  суд приходить  до  переконання, що  допущені  відповідачкою ОСОБА_3 порушення  вимог  трудового  законодавства, вимог  укладеного  між  нею  та підприємцем  ОСОБА_1 трудового  договору  призвело   до  виникнення  недостачі товаро-матеріальних  цінностей в  магазині  „ Комфорт”, і її  вина у  виникненні   недостачі в  суді  доведена  повністю.

Сума недостачі тавро-матеріальних  цінностей становить  11823,00 гривень, розмір  її  доведений  в  суді і не  оспорюється  сторонами. Тому  є  підстави  для  стягнення  з ОСОБА_3    на користь  ОСОБА_1 завдану  шкоду   при  виконанні  трудових  обов’язків.

Позовні   вимоги  позивачки, щодо  відшкодування  моральної  шкоди  не  підлягають  до  задоволення, оскільки  законодавством   в  даних  правовідносинах не  передбачено  відшкодування  такої  шкоди.

Відповідно  до  ст. 88 ЦПК України   підлягають  стягненню з  ОСОБА_3  на  користь  ОСОБА_1  судові   витрати  понесені  при  подачі  позову  пропорційно  до  заявлених  вимог.

Керуючись ст.ст.10,60,88, 212,213,214,215  ЦПК України, ст.ст.130,134 КЗпП України, суд, -

                                                            ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_1   до  ОСОБА_3  про відшкодування    шкоди  заподіяної  працівником задовільнити  частково.

Стягнути  з  ОСОБА_3   на  користь  фізичної особи – підприємця  ОСОБА_1  11 823 ( одинадцять  тисяч  вісімсот двадцять  три) гривні матеріальної  шкоди  завданої  при  виконанні  трудових  обов’язків.

Стягнути    ОСОБА_3   на  користь   ОСОБА_1  судові  витрати  сплачені   позивачем  при  подачі  позову, а  саме:  120 ( сто  двадцять ) гривень  витрат  на  інформаційне-технічне   забезпечення  розгляду  справи та  118 ( сто  вісімнадцять) гривень 23 копійки держмита.

В решті    позовних  вимог  відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області шляхом подачі апеляційної скарги  протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а для  осіб , які  не були  присутні   в  судовому  засіданні  - протягом  десяти  днів  з  дня  отримання  копії  рішення.

Головуючий:                 /підпис/           Н.І.Гладіч

З  оригіналом  вірно.

Суддя Любешівського  

районного  суду                         Н.І.Гладіч