УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА
03110, м. Київ, вул. Солом’янська, 2а
Справа № 11-а-1907/10 Головуючий у 1 інстанції – Ткаленко Т.В.
Категорія ч.1 ст.186 КК України Доповідач - Кепкал Л.І.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 вересня 2010 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого-судді - Сілкової І.М.,
суддів - Кепкал Л.І., Мороза І.М.,
за участю прокурора - Петренко О.І.,
захисника - ОСОБА_2,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляціями засудженого ОСОБА_3 та захисника ОСОБА_2 на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 07 травня 2010 року, згідно з яким, -
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м.Києва, українець, гр-н України, освіта середня, не одружений, працюючий менеджером ПП «ОСОБА_1», зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до ст.89 КК України раніше не судимий,
- засуджений за ст.186 ч.1 КК України на 2 роки позбавлення волі.
Згідно із вироком суду, ОСОБА_3, визнаний винним у тому, що він, 20.05.2009р., приблизно о 18:30 год., знаходячись в сквері, розташованому по вул.Гоголівській, 32 в м.Києві, звернув увагу на ОСОБА_4, який тримав в руках мобільний телефон «Нокіа-5310». В цей час у ОСОБА_3 винник злочинний умисел на викрадення зазначеного мобільного телефону, який належить батьку ОСОБА_4 – ОСОБА_5
Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на відкрите викрадення чужого майна, ОСОБА_3, підійшов до ОСОБА_4 та вихопив з його руки мобільний телефон «Нокіа-5310» чорного кольору з червоними вставками, вартістю 1 699 грн., який належить батьку неповнолітнього ОСОБА_4 – ОСОБА_5
Після цього, ОСОБА_3 витягнув з викраденого мобільного телефону сім-карту оператора мобільного зв»язку «Лайф», повернув її ОСОБА_4 та утримуючи мобільний телефон в руках почав уходити зі скверу, а ОСОБА_4 в цей час йшов за ним та просив повернути йому мобільний телефон.
Проходячи біля будинку АДРЕСА_2, ОСОБА_3 перестрибнув через паркан та з місця вчинення злочину зник, розпорядившись викраденим на власний розсуд.
В апеляції засуджений ОСОБА_3, не оспорюючи факту вчинення ним інкримінованого йому злочину і правильність кваліфікації його дій, вказує на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину та його особі, вважає призначене покарання суворим і просить вирок суду в частині призначеного покарання змінити та призначити йому більш м’яке покарання, застосувавши до нього положення ст.75 КК України, а в решті вирок залишити без змін. При цьому засуджений вказує на те, що при призначенні йому покарання судом 1-ї інстанції не враховано те, що він щиро кається у скоєному, активно сприяв розкриттю злочину, по місцю роботи та мешкання характеризується позитивно, у лікаря нарколога та психіатра на обліку не перебуває, має на утриманні матір-інваліда 1 групи, розкаявся у вчиненому та попросив вибачення за скоєний ним злочин. А тому, вважає, що при наявності декількох обставин, що згідно ст.66 КК України є пом’якшуючими суд 1-ї інстанції безпідставно не застосував до нього положення ст.75 КК України.
Не погоджуючись з вказаним вироком, захисник ОСОБА_2 подав апеляцію, в якій також вказує на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого ОСОБА_3 внаслідок суворості, і також просить вирок суду в частині призначеного покарання змінити та призначити засудженому покарання в межах санкції ч. 1 ст. 186 КК України, проте із застосуванням ст. 75 КК України. При цьому захисник обґрунтовує свою апеляцію доводами, аналогічними з доводами засудженого. Крім цього, захисник вказує, що тяжких наслідків не настало, потерпілі не заявили цивільний позов, а навпаки висловили думку щодо можливості виправлення та перевиховання ОСОБА_3 без ізоляції його від суспільства. Також захисник вказує, що судом безпідставно залишено поза увагою клопотання трудового колективу підприємства де працює ОСОБА_3, про передачу останнього на виправлення та перевиховання трудовому колективу.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора про законність і обґрунтованість вироку та відсутність підстав для задоволення апеляцій, пояснення захисника, який просив задовольнити апеляції, провівши судові дебати, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляції задоволенню не підлягають.
Висновок суду 1-ї інстанції про доведеність вини ОСОБА_3 у відкритому викраденні чужого майна (грабежу) та кваліфікація дій засудженого за ч.1 ст.186 КК України, обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи і підтвердженні представленими в справі та наведеними у вироку доказами, в їх сукупності, які не оспорювались засудженим та захисником в апеляціях.
Що стосується призначеного ОСОБА_3 покарання, справедливість якого оскаржена апелянтами, то всупереч їх твердженням, покарання ОСОБА_3 призначене з дотриманням вимог ст.65 КК України, і за своїм видом та розміром є справедливим, відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого.
При цьому суд 1-ї інстанції, з відображенням цього у вироку, врахував ступінь тяжкості та характер суспільної небезпеки вчиненого ОСОБА_6 злочину, конкретні обставини справи, особу ОСОБА_3, відношення останнього до вчиненого ним злочину, матеріали, які характеризують ОСОБА_3, зокрема те, що ОСОБА_3 раніше притягувався до кримінальної відповідальності, і на підставі вказаного суд обґрунтовано прийшов до висновку про призначення ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі, оскільки його перевиховання можливе лише в цих умовах. А тому прохання апелянтів про застосування до ОСОБА_3 положень ст. 75 КК України є необґрунтованими.
Крім того, суд першої інстанції взяв до уваги те, що ОСОБА_3 за місцем роботи та проживання характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має матір – інваліда 1 –ї групи та врахував відсутність обставин, що обтяжують покарання, і тому вірно призначив йому покарання не в максимальних межах, передбачених санкцією ч.1 ст.186 КК України.
Посилання засудженого та захисника в апеляціях на те, що засуджений визнав вину та розкаявся в скоєному є необгрунтованими, і спростовуються протоколом судового засідання. Крім цього, особу, яка не визнала себе винною у вчиненні злочину, передавати на поруки не можна.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції покарання ОСОБА_3 призначене у відповідності до вимог ст. 65 КК України. Підстав для призначення ОСОБА_3 більш м’якого покарання та підстав для звільнення його від відбування покарання із застосуванням ст. 75 КК України колегія суддів не вбачає.
На підставі вищевикладеного апеляції задоволенню не підлягають, а вирок суду слід залишити без зміни.
Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів,
У х в а л и л а:
Апеляційні скарги засудженого ОСОБА_3 та захисника ОСОБА_2 – залишити без задоволення, а вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 07 травня 2010 року щодо ОСОБА_3 – залишити без зміни.
Судді:
___________________ ____________________ ___________________
Сілкова І.М. Кепкал Л.І. Мороз І.М.