УКРАЇНА  

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА  

 Справа № 11-а-2068/10                                           Головуючий у 1 інстанції –  Овсієнко  О.Г.

 Категорія  ч.2 ст.186 КК України                                         Доповідач -  Кепкал Л.І.

  У Х В А Л А  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

             13  жовтня 2010 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого-судді           -     Сілкової  І.М.,

             суддів                                  -     Кепкал Л.І., Гладія  С.В.,

             за участю прокурора         -     Гуменюк  Л.М.,

 засудженого                -     ОСОБА_2,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_2  на вирок  Деснянського районного суду м. Києва від  30.07.2010р., згідно з яким, -

  ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин України, уродженець м.Ізюм Харківської області, українець, освіта середня, одружений, непрацюючий, проживаючий в АДРЕСА_1, раніше  судимий:  

1) 25.01.1996 року  Ізюмським районним  судом  Харківської області за  ст.142 ч. 1, ст.117 ч. 1  КК  України (  в  редакції  1960  року) до  8  років  позбавлення  волі;.  

2) 22.09.2003  року  Ізюмським  міським  судом Харківської  області за ст.ст. 186  ч. 2, 187 ч. 2, 69, 70, 71 КК  України до  6  років  позбавлення  волі.

Звільнений з  місць  позбавлення  волі 09.06.2009   року по відбуттю строку покарання.

 засуджений за ч.2 ст.186  КК України на 4 роки 6 місяців  позбавлення волі.  

 Згідно із вироком суду  ОСОБА_2  визнано винним  та засуджено  за вчинення відкритого викрадення чужого  майна, поєднаного  з  насильством , яке  не є  небезпечним  для  життя та  здоров'я, вчинене  повторно за наступних  обставин.

29 грудня  2009  року  приблизно  о 00 годині  40 хвилин,  ОСОБА_2,  перебуваючи в стані алкогольного  сп'яніння та  перебуваючи біля   будинку  АДРЕСА_2 в м.  Києві,  умисно,  з корисливих спонукань,  з  метою повторного,  відкритого  викрадення   чужого  майна підійшов ззаду до  потерпілої ОСОБА_3, та  реалізуючи свій  злочинний   умисел, наніс  потерпілій  один  удар  рукою в  область  потилиці, внасілдок  якого  ОСОБА_3 впала на  землю і  він,  схопивши  її  сумку намагався вирвати  її  з  рук.

Після   чого,  ОСОБА_2 наніс  ОСОБА_3  не менше п'яти  ударів  руками та  ногами  в  область тулуба та  голови, внаслідок чого  потерпілій були  заподіяні тілесні ушкодження у  вигляді одного  синця на спинці  та  скатах  носа з переходом  на  повіки обох очей, на  зовнішній поверхні   правого  плеча в верхній третині, підшкірний  крововилив в   лівій тімяно – скроневій  ділянці,  крововилив  на слизовій верхньої  губи в центрі  та  зліва, які  згідно висновку   СМЕ № 8058 від  14.01.2010 р.  за  ступенем  тяжкості  відносяться  до  легких  тілесних  ушкоджень,  які  не  є  небезпечними для  життя та  здоров'я.

Здолавши  таким чином  волю потерпілої  ОСОБА_3 до  опору,  ОСОБА_2, умисно, повторно,  відкрито  викрав  майно, що  належить  потерпілій,  а  саме жіночу  сумку,  вартістю  50 грн., в якій  знаходились:  парасолька  з  чохлом, вартістю  150  грн.,  гаманець,  вартістю 70  грн.,   в  якомі знаходились  гроші  в  сумі 85 грн., гроші в   сумі 1285  грн., два комплекти  ключів, перепустка на роботу НОМЕР_1,  банківська картка VISA – НОМЕР_2, які для потерпілої матеріальної цінності не становлять,  а  всього  на загальну  суму 1640  грн., завдавши  потерпілій  матеріальної  шкоди  на  зазначену суму.

В апеляції  та  доповненнях  до  неї засуджений ОСОБА_2, не оспорюючи факту вчинення ним інкримінованого йому злочину і правильність кваліфікації його  дій,  вказує на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок  суворості і просить вирок суду в частині призначеного покарання змінити та призначити йому більш м’яке покарання. При цьому засуджений наголошує на  тому, що при призначенні йому покарання судом 1-ї інстанції не враховано  його стан здоров’я, а саме, його хворобу – туберкульоз, а також не  враховано те, що на його  утриманні знаходяться двоє малолітніх дітей, а також пристаріла мама. Крім того,  він  розкаявся  у вчиненні  злочину і активно  сприяв його  розкриттю, та характеризується  задовільно. Також,  потерпіла  відмовилась  від  цивільного   позову  і   не  має до  нього  претензій.  

Крім  цього,  засуджений  вказує на  те, що судом  безпідставно  визнано  обставиною, що обтяжує  його  покарання -  вчинення  злочину в  стані  алкогольного  сп’яніння, оскільки  ця  обставина  матеріалами справи  не підтверджена.

На  апеляцію  засудженого  прокурором ,  який приймав  участь  при розгляді справи  судом  першої інстанції подані  заперечення,  в яких  прокурор   просить  апеляцію  засудженого  залишити без  задоволення,  а  вирок  суду  без зміни, оскільки  призначене судом засудженому  ОСОБА_2  покарання  є справедливим  та  достатнім  для його виправлення та попередження нових злочинів, відповідає  тяжкості вчиненого злочину та  особі засудженого. При цьому судом    враховані всі зазначені засудженим    в  апеляції обставини.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора про законність і обґрунтованість вироку  та відсутність підстав для задоволення апеляції, пояснення засудженого  ОСОБА_2, який  просив  його апеляцію задовольнити,  провівши судові дебати, надавши  засудженому  останнє  слово,  перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція задоволенню не підлягає, виходячи з  наступного.

Висновок суду 1-ї інстанції про доведеність вини ОСОБА_2   у вчиненні відкритого викрадення чужого  майна, поєднаного  з  насильством, яке  не є  небезпечним  для  життя та  здоров'я, вчиненого  повторно  та кваліфікація дій засудженого за ч.2 ст.186 КК України, обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи і підтвердженні представленими в справі та наведеними у вироку доказами, в їх сукупності, які не оспорювались засудженим в апеляції.

Що  стосується призначеного  ОСОБА_2 покарання, справедливість якого  оскаржена апелянтом, то всупереч твердженням апелянта, покарання  йому призначене з дотриманням вимог ст.65 КК України, і за своїм видом та розміром  є справедливим, відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого.

При цьому суд 1-ї інстанції, з відображенням цього у вироку, врахував  ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_2 злочину, характер  та  ступінь  суспільної  небезпеки, особу ОСОБА_2, який раніше  притягувався  до  кримінальної  відповідальності,  належних висновків для себе не зробив, наявність  обтяжуючих  покарання  обставин,  на  підставі чого суд обґрунтовано прийшов до висновку про призначення ОСОБА_2  покарання у виді позбавлення волі, оскільки його перевиховання можливе лише в цих умовах.  

Разом з тим, суд взяв до уваги  думку потерпілої з  приводу  покарання засудженого, задовільну характеристику на ОСОБА_2, стан його  здоров’я, а   саме захворювання  легень, наявність на утриманні неповнолітніх  дітей, тобто  ті  обставини,  які апелянтом  зазначені в  апеляції, і тому вірно призначив йому покарання в розмірі  ближче  до  мінімальної межі, передбаченої   санкцією ч.2 ст.186 КК України.

Враховуючи  наведене,  колегія  суддів  вважає, що судом першої  інстанції покарання  ОСОБА_2  призначене  у  відповідності  до  вимог  ст. 65  КК  України, саме таке  покарання  є  достатнім  для  виправлення ОСОБА_2  та попередження  вчинення злочинів. Підстав  для  пом’якшення  покарання  засудженому  ОСОБА_2 та  застосування  вимог  ст. 69  КК  України, колегія  суддів  не  знаходить.

  На  підставі  вищевикладеного, колегія  суддів вважає доводи апелянта про суворість призначеного покарання  неспроможними, в  зв’язку з  чим  апеляція в цій  частині  задоволенню  не  підлягає.

Крім  того, в  своїй апеляції засуджений  ОСОБА_2  вказує, що  судом  безпідставно  визнано обставиною,  котра  обтяжує  покарання - перебування його  під  час  скоєння злочину в  стані алкогольного  сп’яніння,  оскільки  такий  висновок суду  не  підтверджується  матеріалами  справи.  

Однак, з  таким твердженням  засудженого  колегія  суддів  погодитись не може, оскільки, як вбачається  з  протоколу  судового  засідання (а.с. 175), сам  засуджений  в  судовому засіданні  підтвердив  дану  обставину.

З  протоколом  судового  засідання  засуджений  ОСОБА_2  ознайомлювався, про  що  свідчить його  розписка  ( а.с. 188), проте,  будь – яких  зауважень на  протокол судового  засідання, в  тому  числі  й  щодо   даної  обставини  не  подавав.

На  підставі  викладеного, доводи, викладені  в  апеляції  засудженого  ОСОБА_2 не знайшли  свого  підтвердження, а  тому в  задоволенні  апеляції  слід  відмовити, а  вирок  суду  залишити  без  зміни.

Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -

                                              УХВАЛИЛА:

 Апеляцію засудженого  ОСОБА_2  – залишити без задоволення.

            Вирок  Деснянського районного суду м. Києва від  30 липня 2010  року відносно ОСОБА_2   – залишити без зміни.  

Судді:  

 ______________________     _________________________      ______________________

            Сілкова І.М.                  Гладій С.В.                      Кепкал Л.І.