УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА
03110, м. Київ, вул. Солом’янська, 2а
Справа № 11-а-2170/10 Головуючий у 1 інстанції – Шкоріна О.І.
Категорія ст.ст.15 ч.2, 186 ч.2 КК України Доповідач - Кепкал Л.І.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 жовтня 2010 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого-судді - Слинька С.С.,
суддів - Кепкал Л.І., Мацелюха П.С.,
за участю прокурора - Спіженко Н.В.,
захисника - ОСОБА_2,
засудженого - ОСОБА_3,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляцією захисника ОСОБА_2 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 20 квітня 2010 року, згідно з яким, -
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м.Києва, українець, гр-н України, освіта загальна середня, не одружений, студент університетського коледжу Київського міського педагогічного університету імені Б.Д.Грінченко, проживаючий за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимий,
- засуджений за ст.ст.15 ч.2, 186 ч.2 КК України на 4 роки позбавлення волі.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік, з покладенням на нього обов‘язків, передбачених ст.76 КК України.
Згідно із вироком ОСОБА_3, визнано винним в тому, що він, 08 липня 2008 року, приблизно о 17:00 год., знаходячись на кінцевій зупинці автобуса маршруту №45, яка розташована по проспекту Бажана, 3 в м.Києві, умисно з корисливих спонукань, з метою відкритого викрадення чужого майна, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров»я потерпілого, підійшов до гр.ОСОБА_5 та з метою полегшення подальшого вчинення злочину і відволікання уваги останнього, попросив показати йому мобільний телефон «Sony Ericsson K 750i», який ОСОБА_5 тримав в своїй руці.
Однак ОСОБА_5, будучи незнайомим з ОСОБА_3 та недовіряючи останньому, показав вказаний телефон ОСОБА_3, тримаючи його на відстані в своїй витягнутій руці. ОСОБА_3, маючи на меті відкрито викрасти мобільний телефон, застосовуючи насильство, яке не є небезпечним для життя та здоров»я потерпілого, шляхом поштовху своїм правим плечем в область грудної клітини ОСОБА_5, відкрито вирвав із рук останнього мобільний телефон «Sony Ericsson K 750i», вартістю 2000 грн., в якому знаходилась сім-карта мобільного оператора « LIFE», вартістю 25 грн., на рахунку якої знаходились кошти в розмірі 8 грн. 30 коп. Після чого, ОСОБА_3, намагаючись втекти, почав бігти в сторону вул.Ревуцького в м.Києві, але був затриманий потерпілим ОСОБА_5 та свідком ОСОБА_6, у зв»язку з чим не зміг довести свої злочинні дії до кінця із причин, що не залежали від волі ОСОБА_3
В апеляції захисник ОСОБА_2 вказує на те, що вирок підлягає скасуванню через однобічність, неповноту як досудового так і судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, а також через неправильне застосування кримінального та кримінально-процесуального закону та норм Конституції. Апелянт стверджує, що як вбачається з показів працівників міліції, в тому числі і слідчого, а також показів потерпілого, свідка ОСОБА_6 та самого ОСОБА_3, які ті давали на досудовому та судовому слідстві, у ОСОБА_3 є ідентичний телефон, і це є загально відомим фактом. І ОСОБА_3 раптово виявивши відсутність свого телефону, натомність, побачивши ідентичний телефон, з врахуванням індивідуалізуючої ознаки, звичайно сприйняв, що в руках у потерпілого його телефон. Захисник стверджує, що вказане свідчить про те, що ОСОБА_3 намагався захистити своє майно і не посягав на майно інших осіб, тобто через помилку в об»єкті відсутня вина його підзахисного. Крім цього, захисник в апеляції звертає увагу на покази потерпілого та свідка ОСОБА_6, які вказують на те, що ОСОБА_3 кричав, що його грабують і, що це його телефон, та вимагав викликати міліцію. Також захисник просить звернути увагу на те, що потерпілий, подаючи усну заяву про злочин та в первинних своїх поясненнях, які давав в цей же день, вказував, що телефон він передав добровільно, проте, в подальшому вказує, що ОСОБА_3 телефон у нього вирвав. Крім всього вищенаведеного, захисник також просить звернути увагу на те, що суд 1-ї інстанції не надав належної оцінки сфабрикованому адмінматеріалу, який надав можливість органу дізнання та досудовому слідству безпідставно утримувати ОСОБА_3 в приміщенні райвідділу, чим ОСОБА_3 був позбавлений можливості уникнути психологічного та фізичного насильства з боку працівників органу дізнання та досудового слідства.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який заперечував проти апеляції захисника, пояснення захисника ОСОБА_2 на обґрунтування доводів своєї апеляції та пояснення самого засудженого ОСОБА_3, які підтримали апеляцію, провівши судові дебати та надавши засудженому останнє слово, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, апеляційний суд вважає, що апеляція захисника не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Висновок суду 1-ї інстанції про доведеність вини ОСОБА_3 у замаху на відкрите викрадення чужого майна, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров»я потерпілого та кваліфікацію дій засудженого ОСОБА_3 за ст.ст.15 ч.2, 186 ч.2 КК України, обґрунтований, відповідає фактичним обставинам справи і підтверджений представленими в справі та наведеними у вироку доказами в їх сукупності.
Так, потерпілий ОСОБА_5 як під час досудового, так і в ході судового слідства по справі пояснював, що 8 липня 2008 року у другій половині дня, він автобусом 45 маршруту під'їхав на кінцеву зупинку , вийшов з автобуса та почав рухатися в напрямку «Макдональдса», тримаючи в руці мобільний телефон. В цей час підійшов, як він згодом дізнався, засуджений ОСОБА_3, який запитав модель його мобільного телефону і попросив подивитися. На це потерпілий протягнув руку, в якій тримав мобільний телефон для того, щоб ОСОБА_3 міг роздивитися, проте, останній раптово схопив телефон з його рук та спробував швидко рухатися в напрямку ринку « Вирлиця». Однак, потерпілий встиг схопити ОСОБА_3 за куртку, а останній почав кликати на допомогу. В цей час до них підійшов свідок, який сказав, що бачив, як ОСОБА_3 вихопив мобільний телефон у потерпілого. Після цього ОСОБА_3 ще трохи покричав, а потім кинув мобільний телефон до кишені свідка. В подальшому потерпілий та свідок продовжували утримувати ОСОБА_3 до приїзду працівників міліції.
Дані показання потерпілого повністю підтверджуються показаннями свідка ОСОБА_7, який також як під час досудового так і судового слідства давав аналогічні показання з приводу того, що він 8 липня 2008 року після 16 години перебував на кінцевій зупинці автобусу 45 маршруту, зокрема стояв на острівку безпеки. Попереду себе побачив чоловіка, який розмовляв по мобільному телефону. В цей момент до цього чоловіка, як пізніше з’ясувалося, потерпілого ОСОБА_5, підбіг молодий хлопець (на даний момент знає, що це засуджений ОСОБА_3О.) і щось йому сказав. На це потерпілий протягнув до засудженого руку з мобільним телефоном. Проте, ОСОБА_3 штовхнув потерпілого в груди, забрав телефон і почав бігти, але втекти не встиг, оскільки потерпілий його затримав. Саме після цього до них підійшов даний свідок і повідомив, що все бачив, і вже вдвох з потерпілим затримали засудженого. В цей момент засуджений присів, вдарив свідка в живіт і вкинув мобільний телефон потерпілого до кишені свідка, на що свідок вдарив засудженого в обличчя і заставив забрати телефон. В цей час перехожі викликали працівників міліції, а засуджений став говорити, що він помилився, думав, що у потерпілого його телефон, оскільки він мав ті ж пошкодження.
Суд правильно в основу вироку положив саме показання потерпілого та свідка ОСОБА_7, оскільки вони детальні, послідовні, логічні, та повністю узгоджуються з іншими матеріалами по справі. Зокрема, свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 повідомили, що приблизно в липні - серпні 2008 року вони виїжджали за повідомленням чергового на кінцеву зупинку автобуса 45 маршруту, де громадяни затримали грабіжника. По прибутті на місце, впевнились, що виклик підтвердився. При цьому вони побачили двох громадян, котрі тримали молодого чоловіка, який пропонував розібратися на місці, але потерпілий наполягав на тому, що буде писати відповідну заяву. Саме зі слів цих двох громадян працівникам міліції стало відомо, що затримана ними особа вирвала з руки потерпілого мобільний телефон та наполягав на тому, що це його мобільний телефон. Для з’ясування всіх обставин, затриманого доставили до райуправління.
Відповідно до протоколу огляду та вилучення від 08.07.2008 року, у ОСОБА_3, в приміщенні Дарницького РУ ГУ МВ України в м. Києві був вилучений мобільний телефон «Соні Еріксон К-750і» з сім-карткою Лайф.
Крім того, в ході досудового слідства по справі, до допиту ОСОБА_3 в якості обвинуваченого за участю захисника ОСОБА_2, ОСОБА_3 повністю визнавав свою вину у вчиненні злочину щодо потерпілого,а потім ще писав заяву, в якій зазначав, що відмовляється від проведення такої слідчої дії, як очна ставка, між ним та потерпілим, а також між ним та свідками, оскільки в цьому не має потреби, бо свою вину у скоєному злочині визнає повністю і щиро кається у скоєному.
Згодом ОСОБА_3 заявив, що змушений був давати показання про скоєння ним злочину, оскільки на нього здійснювався психологічний тиск. Проте, такі посилання засудженого не знайшли свого підтвердження в ході судового слідства по справі, оскільки допитаний по справі в якості свідка слідчий Мамалига Р.А. показав, що ніякого тиску по відношенню до ОСОБА_3 не застосовувалось. ОСОБА_3 свої перші показання в протоколі допиту в якості підозрюваного, як і перші пояснення писав власноручно, без будь – якого тиску.
Таким чином, суд 1-ї інстанції, повно, всебічно та об’єктивно дослідив всі обставини справи та докази у справі, дав їм належну оцінку, і дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_3 у вчинені злочину, передбаченого ст.ст.15 ч.2, 186 ч.2 КК України. З таким висновком суду 1-ї інстанції погоджується й апеляційна інстанція.
В зв’язку з наведеним, доводи захисника ОСОБА_2 про однобічність, неповноту дізнання досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи є безпідставними.
При цьому твердження захисника в апеляції про те, що в своїх первинних поясненнях потерпілий сказав про те, що сам віддав ОСОБА_3 мобільний телефон, спростовуються власноручними поясненнями потерпілого ОСОБА_5 від 08.07.2008 р.
Що стосується доводів захисника ОСОБА_2 з приводу того, що в діях ОСОБА_3 відсутній склад інкримінованого йому злочину, оскільки наявна помилка в об’єкті, то ці доводи перевірялись як під час досудового, так і під час судового слідства, і правильно судом визнані необґрунтованими, оскільки при фактичній помилці відповідальність настає, коли винний усвідомлював, повинен був усвідомити в момент вчинення ним злочину, чи мав можливість передбачити настання суспільно –небезпечних наслідків. В даному випадку ОСОБА_3 повинен був усвідомлювати, що не тільки у нього в м. Києві наявна у власності вказана модель мобільного телефону, та повинен був передбачати, що вказаний мобільний телефон є у власності інших громадян, і ні в якому разі не повинен був виключати той факт, що й інші телефони можуть мати пошкодження, аналогічні пошкодження, котрі були на його мобільному телефоні.
Разом з тим, ОСОБА_3, маючи можливість оглянути телефон потерпілого і впевнитись, що він йому не належить, не став його оглядати, а вихопив телефон з рук потерпілого та намагався з ним зникнути, що вказує на умисел ОСОБА_3
Покарання ОСОБА_3, призначене з дотриманням вимог ст.65 КК України, і за своїм видом і розміром є справедливим, відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, і є достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів. При цьому з належним на те мотивуванням судом застосовано до ОСОБА_3 вимоги ст. 75 КК України.
На підставі викладеного, оскільки доводи захисника про однобічність та неповноту досудового і судового слідства, а також про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи не знайшли свого підтвердження, а будь - яких істотних порушень вимог Кримінально - процесуального закону та неправильного застосування кримінального закону, колегія суддів не вбачає, то апеляція задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляцію захисника ОСОБА_2 – залишити без задоволення.
Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 20 квітня 2010 року відносно ОСОБА_3 – залишити без змін.
Судді:
______________________ _________________________ ______________________
Слинько С.С. Мацелюх П.С. Л.І.Кепкал