Р І Ш Е Н Н Я                 Справа №ц2-2310/10

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ  

 6 грудня 2010року                                           м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого - судді - Ямкової О.О., секретарі – Георгици Г.В., за участю представника позивача – ОСОБА_1, представника відповідача – Громової А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "Індустріально-експортний банк" про визнання кредитного договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ   :

ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до відповідача про визнання кредитного договору №04/2008 від 3.07.2008року недійсним.

Ухвалою суду від 28.10.2010року до участі у справі в якості третій особи був залучений ОСОБА_4.

Позивач до суду не з’явився, направив свого представника.

У судовому засіданні представник позивача вимоги позову підтримав.

Представник відповідача вимоги позову не визнав.

Третя особа до судового засідання не з`явилася, заяв про бажання взяти участь при розгляді справи суду не надала.

Вислухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Так, із матеріалів справи вбачається, що 3.07.2008року між АТ "Індустріально-експортний Банк" та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №04/2008, за яким банк надав позичальнику кредит в розмірі 144000,00дол.США строком до 2.07.2023року з розрахунку 13% річних.

За умовами договору відповідач зобов'язаний погашати суму кредиту щомісячними платежами в розмірі 800доларівСША відповідно до встановленого сторонами графіку.

В той же день, 3.07.2008року між банком та третьою особою ОСОБА_4 укладено договір поруки, за яким останній брав на себе зобов`язання нести солідарну відповідальність по усім зобов`язанням сумісно з позичальником на підставі кредитного договору №04/2008.

Із положень ст. 192 ЦК України, ст. ст. 2, 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та ст.5 Декрету КМУ №15-93 від 19.02.1993року "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" вбачається, що іноземна валюта може використовуватись банками при видачі кредитів за наявності у них генеральної ліцензії НБУ, яку АТ "Індустріально-експортний Банк" має за №99 від 16.01.2003року. При наявності зазначеної ліцензії, банку не потрібно додатково отримувати індивідуальну ліцензію для надання споживачу кредиту в іноземній валюті, оскільки така вимога передбачена п.п. "в" п.4 ст.5 Декрету КМУ №15-93 лише для тих видів кредитів, терміни і суми яких перевищують встановлені законодавством межі, які згідно до листа НБУ від 7.12.2009рок №13-210/7871-22612 до наступного часу законодавством України не визначені.

Відповідно до умов договору, кредитні кошти надані однією сумою, а відповідно до пунктів 8.5-8.7 кредитного договору, позивач як позичальник, підписанням цього кредитного договору підтвердила той  факт, що вона попереджена про можливі коливання курсу валют його кредиту відносно національної валюти та незважаючи на зазначене, погоджується нести валютні курсові ризики.

Таким чином, зміст спірної угоди свідчить, що вона укладена з додержанням вимог цивільного законодавства та за вільного волевиявлення сторін, а визначення грошового еквіваленту зобов`язання в іноземній валюті не суперечить нормам ч.2 ст. 524ЦК України.

На підставі викладеного, у відповідності зі ст. ст. 203, 215, 509, 526, 543, 548, 554, 610, 611, 1054-1055 ЦК України, суд дійшов висновку, що волевиявлення позивача ОСОБА_3 при укладанні з банком кредитного договору було вільним, а обрання валютного кредитування у доларах США – свідомою дією через зменшену відсоткову ставку.  

Тому, суд вважає, що немає правових підстав для задоволення вимог позову ОСОБА_3 про визнання кредитного договору недійсним.

Що стосується обґрунтування позовних вимог невиконанням банком вимог законодавства стосовно черговості списання коштів та погашення заборгованості, то суд зазначене до уваги не приймає, так як вони суперечать змісту ст.6 кредитного договору.

Згідно зі  ст. 81, 88 ЦПК України судовий збір та витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи сплачені при подачі позову.

Керуючись ст.ст. 14, 209,212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:  

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 до Акціонерного товариства "Індустріально-експортний банк" про визнання кредитного договору недійсним – відмовити.

Рішення набирає законної сили через десять днів з дня його проголошення.  

Рішення може бути оскаржене через суд першої інстанції до апеляційного суду Миколаївської області у порядку, якій передбачений ст.ст. 294-296 ЦПК України.

  СУДДЯ                                           ЯМКОВА О. О.