Справа № 2-1030
2010 р.
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
07 грудня 2010 року смт. Станиця Луганська
Луганської області
Станично-Луганський районний суд Луганської області в складі:
Головуючої судді Дьоміної О.П.
при секретарі Красновій І.О., Поповій І.О.
представника позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Станиця Луганська в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про оспорювання батьківства,-
В С Т А Н О В И В:
06.07.2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом в обґрунтування якого вказав наступне:
26.04.1990 року позивач уклав шлюб з відповідачкою, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 народила сина, ОСОБА_4 Батьком дитини записаний позивач, але він з цим не згодний, оскільки на момент зачаття він посварився з дружиною і не мешкав з нею з грудня 1991 року по березень 1992 рік. У позивача виникали сумніви з того приводу, що він не є батьком ОСОБА_4, з цього приводу сторони по справі сварилися неодноразово.
21.08.1997 року позивач та відповідачка розірвали шлюб й з цього часу сімейні відносини припинились.
Посилаючись на те, що він не може бути батьком дитини, оскільки на момент зачаття не проживав з відповідачкою, позивач і звернувся до суду з позовом в якому просить виключити відомості про його батьківство з актового запису від 06.10.1992 року про народження ОСОБА_4
У судовому засіданні ОСОБА_2 свої вимоги доповнив і просив суд ще й стягнути з відповідачки понесені ним судові витрати, пояснив, що на момент зачаття дитини посварився з дружиною, відповідачкою по справі і з грудня 1991 року по березень 1992 року разом з нею не мешкав, йому зробили операцію і він не міг протягом зазначеного часу виконувати свої чоловічі обов'язки. ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_4, позивач після народження дитини неодноразово сварився з відповідачкою підозрюючи її в нечесності, але остання запевняла його в тому, що ОСОБА_4 це їх спільна дитина. В 1997 році він розірвав шлюб з відповідачкою оскільки вона вела розгульний образ життя, намагався забрати дитину мешкати з собою, але йому це не вдалося. В 2008 року ОСОБА_3 сказала йому про те, що ОСОБА_4 не є його сином. ОСОБА_2 підтвердив той факт, що з моменту внесення до актового запису про народження ОСОБА_4 від 06.10.1992 року запису про нього як про батька він незважаючи на сумніви до суду не звертався, оскільки в нього не було коштів на проведення експертизи. Після розірвання шлюбу, рішенням суду від 14.07.1998 року був зобов'язаний до сплати аліментів на утримання ОСОБА_4 і платив їх регулярно до 2007 року, потім його сократили на роботі і в нього виникла заборгованість по аліментам, вироком від 16.07.2009 року він був визнаний винним у скоєнні злочину передбаченого ч.1 ст. 164 КК України, а 06.07.2009 року звернувся до суду з цим позовом.
Представник позивача ОСОБА_1 теж просив суд задовольнити вимоги в повному обсязі та виключити відомості про батьківство позивача з актового запису про народження дитини.
Відповідачка ОСОБА_3 проти позову заперечувала, при цьому зазначала, що до народження дитини і в момент зачаття вона з позивачем мешкала разом, дійсно вони на деякий час розходилися, але це було вже тоді як ОСОБА_4 виповнився один рік, потім вони знову стали мешкати разом, дитина народилася у шлюбі. Відповідачка дійсно після розірвання шлюбу в 1997 році, коли позивач намагався забрати дитину сказала йому, що нібито ОСОБА_4 не є його сином, зробила вона це тому, що злякалась, щоб ОСОБА_2 не відібрав в неї сина. ОСОБА_3 не казала в 2008 році своєму колишньому чоловікові про те, що нібито ОСОБА_4 не є його сином, відповідачка вважає, що ОСОБА_2 звернувся з цим позовом до суду лише після того, як 16.07.2009 року був засуджений судом за ст. 164 ч.1 КК України за несплату аліментів, оскільки в нього наявна заборгованість по аліментам, яку він не бажає виплачувати.
Третя особа, ОСОБА_4, пояснив, що він не знає чому позивач звернувся до суду з цим позовом, родина мешкала разом до тих пір доки його батьки не розірвали шлюб, потім ОСОБА_2 перестав піклуватися про нього, але сплачував аліменти приблизно до 2007 року.
Представник третьої особи, Відділу реєстрації актів цивільного стану Рубіжанського міського управління юстиції Луганської області, надав суду письмову заяву, в якій просив розглянути справу за його відсутності.
Вислухавши сторони, представника позивача, третю особу, дослідивши матеріали справи, суд при ходить до наступного:
У відповідності зі ст. 10 ЦПК України сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Ст.11 того ж кодексу вказує на те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних та юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі.
Згідно копії витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про реєстрацію шлюбу від 02.07.2009 року слідує, що сторони по справі дійсно колишнє подружжя, шлюб ними був зареєстрований 26.04.1990 року (а.с.6).
Згідно з Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про реєстрацію народження відповідно до статей 126,133,135 СК України від 06.10.1992 року слідує, що ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_1, батьком дитини записаний ОСОБА_2(а.с.7).
Згідно з копією свідоцтва про розірвання шлюбу НОМЕР_1 від 08.10.1997 року сторони по справі розірвали шлюб 21.08.1997 року (а.с.8).
Згідно з висновком експерта за №955 від 21.10.2010 року - молекулярно-генетичним аналізом крові ОСОБА_2, ОСОБА_3 та дитини ОСОБА_4 встановлено, що батьківство ОСОБА_2 відносно ОСОБА_4 виключено (а.с.105-108).
Судом було встановлено, що у сторін по справі під час шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась дитина, ОСОБА_4, до актового запису про народження дитини 06.10.1992 року внесено запис про батька дитини та батьком ОСОБА_4 записаний позивач.
Згідно вимог ст. 56 Кодексу про шлюб та сім'ю України (1969 року), чинного в період зазначених відносин, особа , яка записана як батько або як мати дитини в книзі записів народжень, або особа, яка фактично є батьком дитини, в разі смерті матері чи позбавлення її батьківських прав – має право оспорити проведений запис протягом року з того часу, коли їй стало відомо або повинно було стати відомо про проведений запис.
Позивач із зазначеним позовом звернувся до суду лише 06.07.2009 року, а саме майже через 17 років після реєстрації народження дитини, хоча знав про своє батьківство з дня реєстрації народження ОСОБА_4
-2-
Протягом року після реєстрації народження дитини та внесення відповідного запису про батька дитини до актового запису про народження дитини позивач, незважаючи на сумніви щодо того, що ОСОБА_4 може бути не його рідним сином, із зазначеними вимогами до суду не звертався, ставився до дитини як до сина, дбав про нього до 21.08.1997 року, а потім після розірвання шлюбу намагався забрати дитину мешкати з собою, а коли йому це не вдалося, сплачував на його утримання на користь ОСОБА_3 аліменти.
Крім того судом встановлено, що згідно рішення суду від 14.07.1998 року позивач зобов'язаний до сплати аліментів на користь відповідачки на утримання сина ОСОБА_4, вироком від 16.07.2009 року позивач був визнаний винним у скоєнні злочину передбаченого ст. 164 ч.1 КК України (а.с.30).
Суд не може погодитися з твердженнями позивача про те, що йому лише в 2008 році стало відомо, що він не є батьком ОСОБА_4 і тому при вирішенні цього спору необхідно керуватися ст. 136 СК України - з тих підстав, що і в позові, і під час розгляду справи в суді, коли здійснювалось повне фіксування судового засідання, ОСОБА_2 зазначав та не оспорював той факт, що на період зачаття дитини він з відповідачкою посварився і не мешкав разом з нею з грудня 1991 року по березень 1992 року, крім того не міг в цей час виконувати свої чоловічі обов'язки із-за стану свого здоров'я, дитина народилась вчасно без відхилень і у позивача були сумніви щодо нечесності дружини і того, що ОСОБА_4 може бути не його рідним сином, але не зважаючи на сумніви, протягом року після реєстрації народження дитини та внесення відповідного запису про нього як про батька дитини до актового запису про народження дитини він із зазначеними вимогами до суду не звертався, оскільки в нього на це не було коштів.
Відповідачка ОСОБА_3 під час розгляду справи в суді заперечувала той факт, що вона нібито в 2008 році повідомила позивача про те, що ОСОБА_4 не є його сином.
Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Доказів які б свідчили про те, що ОСОБА_2 дійсно лише в 2008 році достовірно стало відомо про те, що не він є батьком ОСОБА_4 позивачем суду не надано.
Посилання представника позивача на те, що при вирішенні цього спору необхідно керуватися ст. 136 СК України (2004 року) не можна визнати обґрунтованим, оскільки цей кодекс не поширюється на правовідносини, що мали місце до 1 січня 2004 року.
Відповідно до загальних положень цивільного законодавства та роз'яснень, викладених в п.1 постанови Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 року „Про застосування судами окремих норм сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів” норми сімейного кодексу України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року.
Таким чином оскільки спірні правовідносини виникли до 01.01.2004 року то застосуванню підлягають норми КпШС України.
Згідно з положеннями ст.56 КпШС особа, записана як батько дитини має право оспорити проведений запис протягом року з того часу, коли їй стало відомо або повинно було стати відомо про проведений запис.
Як було встановлено в судовому засіданні, запис позивача як батька дитини проведено 06.10.1992 року і саме з цього часу необхідно обчислювати річний строк для оспорювання батьківства.
Оскільки передбачений ст.56 КпШС України строк для звернення з позовом до суду сплинув до набрання чинності СК України, а саме до 01.01.2004 року, зазначений строк є припинувальним і продовженню не підлягає, позивач своєчасно не використав можливості існуючого на той час закону про захист свого права і тому суд вважає, що пропуск цього строку є підставою для відмови в задоволенні вимог позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. 56 КпШС (1969 року), ППВСУ від 15.05.2006 року „Про застосування судами окремих норм сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів”, ст. ст. 6, 10, 11, 60, 212-215 ЦПК України, суд –
В И Р І Ш И В:
В задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити за пропуском строку на звернення до суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня проголошення рішення.
Головуюча:
Виключити запис про ОСОБА_6 як батька дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, в актовому запису № 698 від 10 квітня 1996 року, що зроблений Палацом новонароджених м. Сімферополя.
ст. 136 СК України не можна визнати обґрунтованим, оскільки цей кодекс не поширюється на правовідносини, що мали місце до 1 січня 2004 року.
Виключити з актового запису про народження ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, від 28 червня 1995 року за № 102 вчиненого відділом реєстрації актів цивільного стану Попаснянського районного управління юстиції Луганської області, у графі «відомості про батька» відомості про ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, як про батька дитини, записавши їх зі слів матері.
Відповідно до загальних положень цивільного законодавства та роз'яснень, викладених в п.1 постанови Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 року „Про застосування судами окремих норм сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів” норми сімейного кодексу України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року.
Таким чином оскільки спірні правовідносини виникли до 01.01.2004 року то застосуванню підлягають норми КпШС України.
Згідно з положеннями ст.56 КпШС особа, записана як батько дитини має право оспорити проведений запис протягом року з того часу, коли їй стало відомо або повинно було стати відомо про проведений запис.
Як було встановлено в судовому засіданні, запис позивача як батька дитини проведено за спільною заявою батька та матері 17 лютого 2000 року і саме з цього часу необхідно обчислювати річний строк для оспорювання батьківства.
Оскільки передбачений ст.56 КпШС України строк для звернення з позовом в суд сплинув до набрання чинності СК України, а саме до 01.01.2004 року, то пропуск цього строку є підставою для відмови у позові.
дповідно до ст. 7 Закону України “Про охорону дитинства”, кожна дитина з моменту народження має право на ім'я та громадянство.
Згідно ст. 7 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, яка набрала чинності для України 27.09.1991 року, дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім'я і набуття громадянства, а
також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, яка набрала чинності для України 27.09.1991 року, в усіх діях щодо дітей, суди мають приділяти першочергову увагу якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Тому, з врахуванням всього вище викладеного, враховуючи найвищі інтереси дитини, з метою захисту права на ім’я малолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, суд вважає за необхідне відмовити