Справа № 22ц-6313/2010 Головуючий у І інстанції Медвідь Н.О.
Категорія 01,19,27 Доповідач Березовенко Р.В.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 листопада 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого судді: Юровської Г.В.,
суддів: Березовенко Р.В., Голуб С.А.,
при секретарі: Ходаковській А.Б.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 травня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" про визнання недійсними окремих положень кредитних договорів, -
в с т а н о в и л а :
Оскільки для складання повного тексту ухвали потрібен значний час, колегія суддів вважає за необхідне відкласти його виготовлення, проголосивши в даному судовому засіданні вступну та резолютивну частини.
Керуючись ст. ст. 209, 218 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 травня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді:
Справа № 22ц-6313/2010 Головуючий у І інстанції Медвідь Н.О.
Доповідач Березовенко Р.В.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 листопада 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого судді: Юровської Г.В.,
суддів: Березовенко Р.В., Голуб С.А.,
при секретарі: Ходаковській А.Б.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 травня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" про визнання недійсними окремих положень кредитних договорів, -
в с т а н о в и л а :
В березні 2010 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися в суд з позовом до Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" про визнання недійсними окремих положень кредитних договорів посилаючись на те, що 23 листопада 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ "Альфа-Банк", а також між ОСОБА_2 і ЗАТ "Альфа-Банк" було укладено два кредитні договори № 800002723 і № 800002724 відповідно. Згідно з вказаними договорами відповідач надав кожному з позивачів у тимчасове користування кредит у розмірі 292 250 доларів США з відсотковою ставкою 11,75 % з метою придбання у власність квартири кожним з позивачів. За час користування кредитними коштами позивачами не було допущено затримок повернення кредиту та сплати відсотків за користування ним, оплати вартості супутніх послуг тощо.
У вересні 2008 року позивачі дізналися про односторонню зміну відповідачем умов відповідних кредитних договорів. Зокрема, позивач ОСОБА_2 отримав від ЗАТ "Альфа-Банк" лист про зміну умов кредитного договору, а саме про збільшення відсоткової ставки до 16,5 %, починаючи з 23 вересня 2008 року. При цьому, до вказаного листа не було додано жодного обгрунтування розміру і причин такого підвищення відсоткової ставки. В самому ж листі, у якості обгрунтування причини підвищення відсоткової ставки відповідачем вказано, що "фінансова ситуація та зниження суверенного рейтингу України міжнародним агентством Standart & Роог"s не дозволяє зберегти відсоткову ставку на тому ж рівні", а сам лист не містить ніякої печатки чи оригінального підпису уповноваженої особи.
Подальше листування позивачів з ЗАТ "Альфа-Банк" з приводу обґрунтування такого різкого підвищення відсоткової ставки за кредитом і можливості його реструктуризації не дали жодних результатів. При цьому, відповідач неодноразово в своїх листах вказував, що позивачі надавали згоду на односторонню зміну відсоткової ставки і, що таким чином відповідач дотримався вимог законодавства України при підвищенні відсоткової ставки. При цьому, відповідач жодного разу так і не спробував чітко вказати причину підвищення відсоткової ставки і надати обгрунтування розміру такого її підвищення.
Вважають, що дії ПуАТ "Альфа-Банк" щодо одностороннього підвищення відсоткової ставки за кредитами так само, як і зазначені вище положення, які містяться в п. 5.2. і п. 10.3. кредитних договорів № 800002723 і № 800002724, є незаконними і такими, що порушують їх права, свободи і законні інтереси, оскільки порушується по-перше, ч. 4 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", згідно якому у договорі про надання споживчого кредиту може бути зазначено, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки НБУ або в інших випадках. У вказаних вище кредитних договорах закріплено невичерпний перелік підстав, що можуть слугувати причиною одностороннього підвищення ПуАТ "Альфа-Банк" відсоткової ставки, а самі кредитні договори є договорами приєднання.
По-друге, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку" від 12 грудня 2008 року ЦК України було доповнено ст. 1056-1, згідно з якою встановлений кредитним договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.
Крім того, цим же Законом було доповнено ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", відповідно до якого банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір відсоткової ставки за кредитними договорами.
По-третє, постановою Господарського суду м. Києва № 18/363-а від 22.11.2007 р. визнано недійсним абз. 1 п. 3.5. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року, а саме: "Банки мають право змінювати відсоткову ставку по кредиту тільки у випадку настання випадку, не залежного від волі сторін договору, яке має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку".
По-четверте, згідно з ст.ст. 3, 333 і 334 Господарського кодексу України банки є суб'єктами господарювання, які займаються підприємницькою діяльністю, тобто мають на меті одержання прибутку.
Згідно з п. 10.3. вищезазначених кредитних договорів, судовий захист прав і законних інтересів, які мають сторони, підлягають остаточному вирішенню у Постійно діючому Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації "Всеукраїнський фінансовий союз" у відповідності до його Регламенту, про що йшлося вище.
Позивачі вважають, що вказане в кредитних договорах № 800002723 і № 800002724 третейське застереження є незаконним і дискримінаційним, оскільки відповідач ставив перед собою протизаконну мету, а саме: максимально ускладнити або взагалі позбавити їх можливості захищати свої права споживачів фінансових послуг в майбутньому з позбавленням можливості захищати свої права в державному суді.
Просили визнати недійсними пункти 5.2. та 10.3. кредитних договорів № 800002723 та № 800002724 від 23.11.2007 р., укладених між ОСОБА_1 та ЗАТ "Альфа-Банк" і ОСОБА_2 та ЗАТ "Альфа-Банк" з моменту їх укладення.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 травня 2010 року в задоволенні позову було відмовлено.
В апеляційній скарзі апелянти просять скасувати рішення суду, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Судом першої інстанції було встановлено, що 23 листопада 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ "Альфа-Банк", а також між ОСОБА_2 і ЗАТ "Альфа-Банк" було укладено два кредитні договори № 800002723 і № 800002724 відповідно. Згідно з вказаними договорами відповідач надав кожному з позивачів у тимчасове користування кредит у розмірі 292 250 доларів США з відсотковою ставкою 11,75 % з метою придбання у власність квартири кожним з позивачів.
Пунктом 5.2. зазначених договорів передбачено зміну розміру процентів за користування Кредитом у односторонньому порядку.
Пунктом 10.3. зазначених договорів передбачено, що судовий захист прав і законних інтересів, які мають сторони, підлягають остаточному вирішенню у Постійно діючому Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації "Всеукраїнський фінансовий союз" у відповідності до його Регламенту.
У вересні 2008 року позивачі дізналися про односторонню зміну відповідачем умов відповідних кредитних договорів. Зокрема, позивач ОСОБА_2 отримав від ЗАТ "Альфа-Банк" лист про зміну умов кредитного договору, а саме про збільшення відсоткової ставки до 16,5 %, починаючи з 23 вересня 2008 року.
Зі зміною відсоткової ставки в односторонньому порядку позивачі не погодилися, однак з будь-якими позовними вимогами щодо визнання дій банку щодо цього незаконними, визнання неправомірним підвищення процентної ставки банком до суду не зверталися, а лише просили визнати недійсними окремі положення кредитних договорів на підставі ст.ст. 203, 215, 217, 229 ЦК України.
Відповідно до статті 303 ЦПК України, апеляційний суд при перевірці законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції не має права виходити як за межі апеляційної скарги, так і за межі вимог заявлених у суді першої інстанції.
Колегія суддів, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, з урахуванням конкретних обставин справи, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, дійшов правильного висновку, що позовні вимоги є необгрунтованими і не доведеними, а тому не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Підтвердженням досягнення згоди з усіх істотних умов договору є підписи представника Банку та безпосередньо позичальників - ОСОБА_1 та ОСОБА_2.
Згідно з ч. 3 ст. 653 ЦК України у разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
Якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями ст. ст. 207, 640 ІДК України та уклали кредитний договір, у якому передбачили умови підвищення процентної ставки, то вони мають виконуватись і вважаються такими, що момент досягнення домовленості настав.
Тобто, спочатку відбувається зміна відсоткової ставки, а потім надсилається повідомлення про це. Отже, якщо кредитний договір був укладений до 10 січня 2009 року і в ньому сторони досягли домовленості про те, що банк має право в односторонньому порядку змінити проценту ставку, то це вже є домовленістю сторін. Якщо банком прийнято таке рішення до 10 січня 2009 року (при підтвердженні цього юридичного факту відповідними доказами), а позичальник отримав повідомлення після цієї дати, то це є лише механізмом виконання цієї домовленості. У цьому разі важливим є визначений договором механізм виконання цієї домовленості: отримання повідомлення та, відповідно, прийняття пропозиції позичальником, чи укладання шляхом підписання додаткової угоди щодо підвищення процентної ставки.
У будь-якому випадку всі зазначені вище обставини (підписання додаткової угоди про зміну процентної ставки, повідомлення про це боржника, поведінка сторін після зміни процентної ставки тощо) мають враховуватись судом у сукупності, але визначальним у вирішенні питання правомірності такої зміни в контексті Закону № 661 є саме дата рішення про зміну ставки банком. От же, оскільки зміна відсоткової ставки була проведена банком 23.09.2008 року, тобто до 10.01.2009р. дія цього закону на правовідносини між сторонами не поширюється.
Крім того, статтею 12 Закону України "Про третейські суди", передбачено, що третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору.
Статтею 5 Закону України "Про третейські суди" передбачено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.
Відповідно до п. 2 роз'яснення постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції договір сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (стаття 17 ЦПК) не є відмовою від права на звернення до суду за захистом. Пред'явлення позову до суду за наявності такого договору не дає підстав для повернення заяви чи відмови у відкритті провадження у справі (ст. ст. 121, 122 ЦПК), за винятком передбаченого п. 6 ч. 1 ст. 207 ЦПК обов'язку суду залишити заяву без розгляду, якщо від відповідача надійшло до початку з'ясування обставин у справі заперечення проти вирішення спору в суді.
Оскільки, третейське застереження у Кредитному договорі № 800003272 від 05.03.2008 р, було укладено з дотриманням усіх вимог, які передбачені ст. 12 Закону України "Про третейські суди", тому підстав для визнання його недійсним немає, крім того позивачами не було наведено жодного конкретного факту, на підставі якого третейське застереження у договорах може бути визнано недійсним.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повиннамати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним (формуватися за відсутності тиску на психику або особистість тощо) та відповідати внутрішній волі (намірам) суб'єктів правочину.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами ) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п"ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.
Згідно ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину вцілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсними окремих положень кредитних договорів позивачі не довели, що без включення до них п.п.5.2. та.10.3. вказані правочини були б вчинені, оскільки на момент укладання та підписання кредитних договорів, вони повністю відповідали діючому на той час законодавству.
Отже, висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та обставинам справи, а апеляційна скарга не містить доводів, які б їх спростовували.
Рішення суду постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування при апеляційному розгляді справи не встановлено.
Враховуючи зазначене, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 травня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді: