Справа № 2-3793/1
2010 року
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 листопада 2010 року Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
головуючого – судді Чех Н.А.
при секретарі – Кузьменко А. М.,
розглянувши у відкритому судовому засідання в місті Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ-Градобуд» про визнання недійсним частково додатку до договору про дольову участь в будівництві житлового будинку –
в с т а н о в и в:
Позивач звернувся з позовом до суду посилаючись на, що 12.07.2005 року між ним та відповідачем було укладено договір на дольову участь в будівництві житлового будинку № 21. Предметом зазначеного договору є взаємовідносини між ними по фінансуванню будівництва 2-х кімнатної квартири № 22, розташованої на 5-му поверсі 16-ти поверхового житлового будинку АДРЕСА_1, загальною площею 84,32 кв.м., житловою - 44,6 кв.м. (п. 1.2. договору). Вартість об'єкта інвестування на день укладення договору становила 290904,00 грн. (п. 1.5 договору). 06.09.2006 року між ними був укладений додаток до договору про дольову участь в будівництві житлового будинку № 21 від 12.07.2005 року, відповідно до якого відповідач зобов'язувався передати позивачу 4-х кімнатну квартиру, будівельний номер 177, розташовану на 5 поверсі 10-ти поверхового житлового будинку АДРЕСА_1, загальною площею 85 кв. м. замість 2-х кімнатної квартири № 22, розташованому на 5 поверсі 16-ти поверхового житлового будинку АДРЕСА_1, загальною площею 84,32 кв.м. Пунктом 2 додатку передбачено, що решта оплати вартості житлової площі згідно п. 2.5. договору на дольову участь в будівництві житлового будинку № 21, а саме 13 % вартості житлової площі здійснюється за ринковою вартістю квадратного метра на момент оплати, що складає 67055,60 грн. Вважає, що 06.09.2006 року при підписанні додатку до договору на дольову участь в будівництві житлового будинку № 21 сторони, як він, так і відповідач, помилилися щодо обставин, які мають істотне значення, а саме що стосується прав та обов'язків сторін. Так, в п. 2 Додатку до договору чітко визначено, що «Сторона-2» (позивач по справі) зобов'язується сплатити решту, 13% вартості житлової площі згідно п. 2.5. договору, за ринковою вартістю квадратного метра на момент оплати». Далі по тексту п. 2.5. Додатку зазначено, «що складає 67055,60 (шістдесят сім тисяч п»ятдесят п»ять) грн. 00 коп.». Оскільки, на момент підписання, 06.09.2006 року додатку до договору на дольову участь в будівництві житлового будинку № 21 сторонам не були відомі і не могли бути відомі ні дата оплати, ні вартість житлової площі, яка могла бути на день оплати (в даному випадку це 2009 рік), визначення конкретної суми в п. 2.5. Додатку до договору, що повинна була бути сплачена позивачем в рахунок 13% неоплачених ним квадратних метрів, є помилковою. До того ж в даному реченні зазначена різна сума, що підлягає оплаті: 67 055,60 грн. і 67 055 грн., що теж впливає на обов»язок однієї із сторін, позивача, і свідчить про помилку. В результаті відсутності належної обачності, сторони неправильно сприйняли таку істотну умову правочину, як обов'язок позивача щодо оплати решти вартості житла, що вплинула на його волевиявлення. В судовому засіданні представник позивача підтримав викладені в позові обставини та позовні вимоги в повному обсязі, просив їх задовольнити, додатково пояснив, що строк позовної в даному випадку може не застосовуватися, оскільки обов»язки по спірному договору не виконані по цей час.
В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував в повному обсязі, просив відмовити в його задоволенні, пояснив, що п озивачем пропущено строк позовної давності, оскільки оскаржувана додаткова угода була підписана 06.09.2006 року. Крім того, позивач посилається на те, що в даному випадку він не розумів природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Але позивачем жодним чином не доведено на підтвердження своїх вимог про визнання додаткової угоди не дійсною, яка саме помилка дійсно мала місце, не надала доказів, які б свідчили про її помилку щодо істотних обставин правочину. До того ж, ці істотні обставини повинні були б існувати на момент вчинення частково оскаржуваної додаткової угоди. Зазначаючи, що позивач та відповідач помилилися щодо обставин, які мають істотне значення, а саме, що стосується прав та обов'язків сторін, позивач не доводить до суду наступний факт. Відповідно п. 2.5. договору № 21 про дольову участь у будівництві житлового будинку від 12.07.2005 року позивач був зобов'язаний провести доплату за квадратні метри до 01.02.2007 року. Тобто, укладаючи оскаржувану частково додаткову угоду сторони розуміли свої права і обов'язки щодо виконання основного договору і додатку до нього, і посилання позивача на те, що на момент підписання сторонам не були відомі і не могли бути відомі ні дата оплати, ні вартість житлової площі, яка могла бути на день оплати не відповідає дійсності, оскільки в основному договорі № 21 про дольову участь у будівництві житлового будинку від 12.07.2005 року чітко встановлені права і обов'язку сторін, а саме час оплати вартості площі. Зауважила, що додаток це невід’ємна частина договору. Не заперечувала того, що умови договору по цей час не виконані сторонами.
Вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
В суді встановлено, що 12.07.2005 року між позивачем та відповідачем було укладено договір № 21 на дольову участь в будівництві житлового будинку. Даний договір є інвестиційним договором у будівництві, предметом договору являється фінансування будівництва двох кімнатної квартири № 22, розташованої на п»ятому поверсі шістнадцяти поверхового житлового будинку АДРЕСА_1, загальною площею 84,32 кв.м., житловою площею 44,6 кв.м. Вартість об»єкта інвестування на день укладання договору складає 290 094 грн. Вартість 1 кв.м. загальної площини складає 3 450 грн. Згідно до додатку до договору про дольову участь в будівництві житлового будинку № 21 від 12.07.2005 року, укладеного між позивачем та відповідачем 06.09.2006 року, відповідач зобов»язався передати позивачу чотирьох кімнатну квартиру, будівельний номер 177, розташовану на п»ятому поверсі десятиповерхового житлового будинку АДРЕСА_1, загальною площею 85 кв.м., замість двокімнатної квартири № 22, розташованої на п»ятому поверсі шістнадцяти поверхового житлового будинку АДРЕСА_1, загальною площею 84,32 кв.м., житловою площею 44,6 кв.м. Відповідно до пункту 2 додатку позивач зобов»язався сплатити «решту 13 % вартості житлової площі згідно п. 2.5 договору за ринковою вартістю квадратного метра на момент оплати, що складає 67 055,60 грн. 00 коп.».
Відповідно до ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилися щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або неможливість використання за цільовим призначенням. Помилка це спотворене уявлення особи про обставини, що дійсно мали місце. Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України «У справах про визнання правочинів недійсними» від 28.04.1978 року (зі змінами від 25.12.1992 року), під помилкою розуміють таке неправильне сприйняття стороною суб»єкта, предмета або інших істотних умов правочину, яке вплинуло на її волевиявлення і за відсутності якої за обставинами справи можна вважати, що правочин не був би укладеним. Для визнання правочину недійсним необхідно, щоб помилка мала істотне значення для сторін правочину. По даній справі встановлено, що обов»язок позивача щодо оплати решти вартості житла є істотною обставиною, яка вплинула на його волевиявлення. Крім того, в додатку зазначені різні суми які мав сплатити позивач. Пункт 2 додатку є суперечливим, містить помилку, а саме: оплата решти вартості житла в майбутньому, коли і мала бути визначена вартість цієї решти (13 %), не могла бути встановлена на час підписання даного пункту додатку. З урахуванням вище викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження в суді та підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 229 ЦК України, ст.ст. 60, 212-215, 218, 223, 294 ЦПК України, суд, –
в и р і ш и в:
Позов задовольнити.
Визнати недійсним пункт 2 додатку від 06 вересня 2005 року до договору на дольову участь в будівництві житлового будинку № 21 від 12.07.2005 року, в частині «що складає 67055,60 ( шістдесят сім тисяч п»ятдесят п»ять) грн. 00 коп.»
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя: