АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 листопада 2010 року м. Вінниця
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:
головуючого : судді Медяного В.М.,
суддів: Матківської М.В., Сопруна В.В.,
при секретарі: Сніжко О.А.,,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_2 про захист прав споживачів та визнання кредитно-заставного договору недійсним,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 08 жовтня 2010 року, -
в с т а н о в и л а :
У лютому 2010 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_2 про захист прав споживачів та визнання кредитно-заставного договору недійсним. Зазначила, що 01 липня 2008 року між нею та ПАТ КБ «Приватбанк» був укладений кредитно-заставний договір №VIWЗА800000165. Відповідно до зазначеного договору було надано кредит на власні потреби у сумі 54195 гривень 80 копійок під 16,92% (реальна ставка склала 28%) річних та надано в заставу автомобіль Шкода Октавія н/з НОМЕР_1. Виплату по кредиту було зафіксовано у доларах, а саме 376,46 доларів США та зафіксовано курс 1 долар США дорівнює 4,59 гривні. Тобто платіж щомісяця мав становити 376,46 доларів США або 1727,95 гривень. Вважає, що працівники банку при наданні кредиту ввели її в оману щодо умов договору, а саме фактично видавши кредит у гривнях зафіксувати його оплату у доларах.
Вказує, що укладанням даного кредитного договору, було порушено низку вимог законодавства щодо видачі кредиту, у тому числі Банк при видачі кредиту, не має права порушувати принципи кредитування, один з таких принципів не дозволяє банку видавати кредит, якщо місячний платіж складає більше 50% заробітної плати, вказаної у довідці. Також вказує, що не були виконані вимоги ч.2 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів», щодо виконання банком умов перед укладанням договору. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом. У даному договорі такого графіку немає, що є порушенням прав споживача послуг та призвело до того, що фактично взявши 54195 грн. 80 коп. виплатили банку близько 36000 грн. і на даний час не знає скільки і за що сплачено.
Крім цього, зазначає, що їй до останнього не були відомі достовірно умови та ціна кредиту. Лише після того, як автомобіль було куплено та переоформлено і заплачено аванс, вони дізналися при підписані договору, що реальна ставка по кредиту на 16,95, а всі 28 відсотків і було зрозуміло, що їх просто використали. Поставивши у такі умови, не заключати договір уже було неможливо, оскільки були витрачені кошти у сумі 4000 гривень на переоформлення та 137000 гривень на перший внесок. Таким чином просила ухвалити рішення, яким визнати недійсним кредитно-заставний договір №VIWЗА800000165 від 01.07.2008 року укладений між нею та ЗАТ КБ «Приватбанк», зняти заборону щодо відчуження рухомого майна, а саме автомобілю Шкода Октавія н/з НОМЕР_1, яка належить їй на праві приватної власності та внесення до державного реєстру обтяжень рухомого майна відомості про виключення запису з реєстру щодо рухомого об'єкту.
Рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області від 08 жовтня 2010 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_2 про захист прав споживачів та визнання кредитно-заставного договору недійсним – відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким її позов задовольнити повністю, посилаючись на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відповідно до ст.ст.10, 57, 60, 213, 308 ЦПК України суд вирішує цивільно-правовий спір на засадах змагальності, кожна сторона зобов’язана доказами довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що мають значення для справи.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд встановив та правильно виходив з того, що між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «Приватбанк» було укладено кредитно-заставний договір №VIWЗА800000165 від 01.07.2008 року на купівлю автомобіля Шкода Октавія, 2000 року випуску н/з НОМЕР_1. ОСОБА_2, як співвласник заставленого майна - автомобіля, дав згоду на заставу даного майна, надавши відповідну заяву.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема із ксерокопій квитанцій, ОСОБА_1 проводилось погашення кредиту, що підтверджує те, що ОСОБА_1 визнавала даний договір.
Встановлено, що укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ „ПриватБанк” кредитно-заставний договір від 01 липня 2008 р. не суперечить вимогам закону, в тому числі ст. 203, 1046, 1048, 1054 ЦК України, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним.
Висновки суду підтверджуються матеріалами справи.
Давши належну оцінку зібраним по справі доказам, суд обґрунтовано дійшов висновку про недоведеність позовних вимог щодо визнання укладеного між сторонами кредитно-заставного договору недійсним та підставно відмовив в позові.
Посилання позивачки в апеляційній скарзі на те, що відповідач ВАТ КБ „ПриватБанк” не вправі вимагати виконання умов кредитно-заставного договору про повернення кредиту в іноземній валюті, спростовуються змістом пунктів цього договору, а також іншими матеріалами справи.
Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 578 ЦК України, майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників.
Встановлено, що до кредитно-заставного договору додана письмова заява ОСОБА_2, підписана ним власноручно, а тому відсутні підстави вважати, що дане майно заставлено неправомірно.
За таких обставин, суд вважає, що посилання позивачки на введення її та її чоловіка в оману є безпідставними, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні даних позовних вимог.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з безпідставності позовних вимог.
Такі висновки суду першої інстанції є правильними і доводами апеляційної скарги не спростовуються.
Доводи апелянта в основному зводяться до тверджень про те, що кредитування та нарахування відсотків в іноземній валюті на території України потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.
Частиною 2 ст. 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Згідно з ч. ч. 1, 2, 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом; генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання; індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
У п. ”в” частини 4 названої статті йдеться про необхідність отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.
Проте на даний час такі межі законодавством не встановлено.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» кошти – це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Згідно ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями.
Таким чином діюче законодавство не містить заборони комерційним банкам надавати кредити фізичним особам в іноземній валюті.
З матеріалів справи вбачається, що Національним банком України відповідачу було надано банківські дозвіл та додаток до дозволу (а.с. 129-131), а тому ПАТ КБ „ПриватБанк” мав право укладати кредитні договори в іноземній валюті та вимагати у позичальника їх виконання у такій валюті.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно з’ясовані фактичні обставини справи, які мають істотне значення для справи в межах наданих сторонами доказів, правильно визначені правовідносини, що склалися між сторонами, їх об’єктивний склад, права та обов’язки сторін, вірно застосовані норми матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають достатніх підстав для скасування рішення суду та ухвалення нового про задоволення позову.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів ,-
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 08 жовтня 2010 року залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий: В.М.Медяний
Судді: М.В.Матківська
В.В.Сопрун