№ 2а-1542/10

  П О С Т А Н О В А

 І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

30 листопада  2010 року                                                                   м. Київ

          Голосіївський районний суд міста Києва у складі:

головуючого - судді                                                   Мазурик О.Ф.,

          секретаря                                                                     Коруни О.В.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну  справу за позовом  ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Голосіївського району м. Києва, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити дії,

                                           В С Т А Н О В И В :

20 жовтня 2010 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з адміністративним позовом на бездіяльність  Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Управління праці та соціального захисту населення Голосіївського районної у м. Києві.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він є особою, яка постраждала внаслідок аварії на ЧАЕС, йому встановлено II групу інвалідності 1-ої категорії, перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного праці та соціального захисту населення Голосіївського району м. Києва.

Зазначив, що він, відповідно до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», має право на щорічну допомогу на оздоровлення, але відповідачі порушують його право.

У судовому засіданні позивач підтвердив зазначені в позові обставини, підтримав позовні вимоги та просив суд:

          1.  В разі потреби та з метою сприяння у використанні його права на використання ним у судовій системі України ефективного правового захисту та з метою не перебирання судами загальної юрисдикції на себе функцій Конституційного Суду України звернутися за встановленим порядком до Конституційного Суду України.

2.  Визнати дії відповідачів, такими, що були здійсненні без урахування вимог ст. 152 Конституції України, ст. 1175 ЦК України, ст. 268 ЦК України відносно нарахування та виплати в заниженому розмірі щорічної допомоги на оздоровлення, як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.

          3. Зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Голосіївського району м. Києва усунути порушення і провести перерахунок згідно ст. 48 З.У. №796-ХІІ від 28.02.1991 року щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 5     мінімальних   заробітних плат з 17.03.2006 року.                  

          4.   Зобов’язати   Київський   міський   центр   по   нарахуванню   та здійсненню соціальних виплат усунути порушення і провести виплату згідно ст. 48 З.У.  №796-ХІІ  від 28.02.1991 р.  щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі  5   мінімальних   заробітних плат з 17.03.2006 року.  

5.  Зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Голосіївського району м. Києва та Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат призначити йому як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії щорічну допомогу на оздоровлення згідно вимог ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991р. №796-Х11.  

6. Стягнути з відповідачів витрати по оплаті послуг на правову допомогу.

Ухвалою суду від 30 листопада 2010 року позовні вимоги про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити дії за період з 17.03.2010 року по 20.04.2010 рік залишено без розгляду.

         Представник відповідача – Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував та просив відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

         Відповідач – Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської району м. Києва в судове засідання не з’явився. Надіслав на адресу суду письмові заперечення, в яких просив в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

            За згаданих обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність представника Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської району м. Києва.

            На підставі ст. 86 КАС України, оцінивши безпосередньо, всебічно, повно та об’єктивно досліджені у судовому засіданні докази, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

  Судом встановлено, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інвалідом II групи 1-ої категорії  осіб, захворювання яких пов’язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, перебуває на обліку в праці та соціального захисту населення Голосіївської району м. Києва та  одержує пенсію по інвалідності на підставі статті 54 Закону № 796-ХІІ та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, на підставі статті 50 цього Закону (а.с. 13-15).

Згідно зі ст. 49 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС», № 796-12 від 28.02.1991 року пенсії особам, віднесеним до категорії 1.2.3.4 встановлюються у вигляді: державної допомоги; додаткової пенсії за шкоду, завдану здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

          Відмовляючи позивачу в задоволенні позовних вимог про зобов’язання Управління праці та соціального захисту населення Голосіївського району в м. Києві провести перерахунок згідно ст. 48 З.У. №796-ХІІ від 28.02.1991 року щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 5     мінімальних   заробітних плат та  зобов’язання Київського   міського   центру   по   нарахуванню   та здійсненню соціальних виплат провести виплату згідно ст. 48 З.У.  №796-ХІІ  від 28.02.1991 р.  щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі  5   мінімальних   заробітних плат, суд виходив з наступного.

Вимогами ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що одноразова щорічна допомога на оздоровлення виплачується учасниками ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянами за місцем їх проживання органами соціального захисту населення.

Згідно ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків передбачених Конституцією України.

Органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Ст. 95 Конституції України встановлено, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Оскільки щорічна допомога на оздоровлення здійснюється за рахунок державного бюджету України, то її розміри не можуть визначатися будь-яким іншим законом, окрім закону про Державний бюджет України.

Відповідно до ст. 70 Закону України «Про державний бюджет на 2010 рік», Кабінету  Міністрів  України  у 2010 році надано право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до  законодавства  визначаються  залежно  від  розміру мінімальної заробітної  плати,  в  абсолютних  сумах   у   межах   асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 виплата щорічної допомоги на оздоровлення на 2010 рік здійснена у розмірі, який визначено постановами Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року та № 562 від 12.07.2005 року, тобто з урахуванням обмежень, що встановлювались Законом України «Про державний бюджет на 2010 рік».

За встановлених обставин, суд дійшов висновку, що відповідачі, здійснюючи позивачу нарахування та виплату щорічної допомоги на оздоровлення в 2010 році у розмірах,  передбачених Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік», виконали взяті державою зобов’язання та не порушили прав позивача, оскільки їх дії відповідали приписам чинного у зазначений період законодавства, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог позивача про призначення йому як постраждалому внаслідок аварії на ЧАЕС щорічної допомоги на оздоровлення, то вони не підлягають задоволенню, оскільки позивачу вже призначена та виплачується щорічна допомога на оздоровлення особі, яка постраждала внаслідок аварії на ЧАЕС, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами у справі.

Враховуючи, що до позовних вимог ОСОБА_1 підлягає застосуванню строк звернення до адміністративного суду, передбаченого ч. 2 ст. 99  КАС України, відсутні підстави для звернення до Конституційного Суду України з метою не перебирання судами загальної юрисдикції на себе функцій Конституційного Суду України .

          За таких обставин суд вважає, що відсутні  підстави для  задоволення позовних вимог в цій частині.

         Як вбачається з матеріалів справи, позивач на підставі п.18 п. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», звільнений від сплати державного мита.

         За правилами ч. 5 ст. 94 КАС України, у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільнено від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави.

         На підставі вищевикладеного, керуючись  ст. ст. 19, 64, 95 Конституції України, статтями 1, 13, 17. 50, 54, 67, 71 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції від 19.12.2006 року, ст.ст. 1-2, 4-6, 10-11, 14-15, 17, 23, 48, 58, 69-71, 79, 86, 87, 94, 98, 104-105, 111-112, 114, 121, 160, 161-163, 185-187, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Голосіївського району м. Києва, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити дії – відмовити.

  Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського адміністративного апеляційного суду, через суд першої інстанції.  

  Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття  постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.  

            Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

            Суддя