Справа №22ц-6599/2010
Категорія – цивільна Головуючий у першій інстанції – Криворученко Д.П.
Доповідач – Заболотний В.М.
У Х В А Л А
І м е н е м У к р а ї н и
07 грудня 2010 року місто Чернігів
А п е л я ц і й н и й с у д Чернігівської області в складі:
головуючого - судді Шарапової О.Л.,
суддів - Заболотного В.М., Євстафіїва О.К.
при секретарі - Штупун О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 26 жовтня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Відкритого акціонерного товариства „Державний ощадний банк України” (далі – ВАТ „Ощадбанк”) про визнання недійсними договорів кредиту, іпотеки та поруки,
В С Т А Н О В И В :
Оскаржуваним рішенням Городнянського районного суду від 26.10.2010 року в задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ВАТ „Ощадбанк” відмовлено. Суд першої інстанції виходив з того, що на виконання ст. 11 Закону України „Про захист прав споживачів” ОСОБА_2 у повному обсязі була ознайомлена з умовами отримання кредиту, будь-яких доказів на підтвердження суперечності укладеного договору положенням ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства позивачем не надано.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати зазначене рішення суду та ухвалити нове про задоволення її позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права. Апелянт наполягає на тому, що під час укладення спірних договорів були суттєво порушені її права як споживача, оскільки відповідачем не були виконані положення ч. 2 ст. 11 Закону України „Про захист прав споживачів”, що призвело до позбавлення її можливості свідомого вибору контрагента та форми кредитування. На думку ОСОБА_2, відповідачем в момент вчинення правочину не було додержано вимог зазначеного вище закону, що відповідно до ст. 215 ЦК України є підставою для визнання такого договору недійсним. Апелянт вказує, що матеріали справи не є належними доказами в розумінні ст. 58 ЦПК України, оскільки не містять інформації про предмет доказування. Крім того, відповідачем не надано доказів додержання ним всіх положень ст. 11 Закону України „Про захист прав споживачів”.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.
По справі встановлено, що 17 вересня 2007 року між ВАТ „Ощадбанк” і ОСОБА_2 була укладена кредитна угода №207 про надання останній кредиту на споживчі цілі в сумі 405 000 грн. зі строком повернення не пізніше 16.09.2017 року зі сплатою 14,5 % річних (а.с.8-10).
В забезпечення виконання взятих зобов’язань, що випливають з кредитного договору, 17.09.2007 р. між ВАТ „Ощадбанк” та ОСОБА_3 був укладений договір поруки №207/1, відповідно до якого поручитель взяв на себе зобов’язання перед банком відповідати по зобов’язанням ОСОБА_2, а 18.09.2007 року між тими ж сторонами був укладений іпотечний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передала в іпотеку нерухоме майно - нежитлове приміщення магазину за адресою АДРЕСА_1 (а.с.4-7).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 просила визнати недійсним кредитний договір №207 від 17.09.2007 року, посилаючись на недодержання відповідачем в момент його укладення вимог ст.11 Закону України „Про захист прав споживачів”. Зокрема, апелянт вказує, що кредитодавець не повідомив її про наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлена вимога про визнання недійсним договору кредиту з підстав, передбачених ст. 215 ЦК України, яка пов’язує недійсність правочину з недодержанням в момент його вчинення вимог ч.ч.1-3, 5 ст. 203 ЦК України, тобто правочин не повинен суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка його вчиняє повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, її волевиявлення повинно бути вільним і відповідати внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зокрема, позивач посилається на суперечність договору акту цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним.
Ці підстави передбачені ст.ст. 220-233 ЦК України, але жодна з них не встановлена судом апеляційної інстанції.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що договори кредиту, поруки та іпотеки укладені з додержанням вимог, встановлених законом, необхідних для їх чинності, сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Крім того, відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Позивачем ОСОБА_2 не надано суду доказів про те, що вона при укладенні договору діяла не на свій розсуд та не за власним бажанням. У зв”язку з чим, не заслуговують на увагу доводи позивача про те, що банк позбавив її можливості свідомого вибору контрагентів та форми кредитування.
Таким чином, рішення суду першої інстанції є законним і обгрунтованим, постановленим з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 303, 307-308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити , а рішення Городнянського районного суду від 26 жовтня 2010 року - залишити без змін .
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: Судді: