Справа № 22ц-6016/2010 Головуючий у першій інстанції – БІЛОКУР В.І.
Категорія – цивільна Доповідач – ЛАКІЗА Г.П.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 грудня 2010 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого-судді ЛАКІЗА.Г.П.,
суддів: БОБРОВОЇ І.О., СКРИПКИ А.А.,
при секретарі МАРЧЕНКО О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю „БудЛендКомпані” на заочне рішення Прилуцького міськрайонного суду від 14 вересня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_5 до Товариства з обмеженою відповідальністю „БудЛендКомпані” про внесення змін до запису в трудовій книжці щодо прийняття на роботу, стягнення заборгованості по заробітній платі, середньої заробітної плати за час затримки розрахунку, грошової компенсації за невикористані відпустки та моральної шкоди,
В С Т А Н О В И В:
В апеляційній скарзі ТОВ „БудЛендКомпані” просить скасувати рішення Прилуцького міськрайонного суду від 14 вересня 2010 року та ухвалити нове рішення, яким стягнути з товариства на користь ОСОБА_5 заборгованість по заробітній платі у сумі 3373 грн. 45 коп., невиплачену компенсацію за невикористані відпустки з 01.07.2007 року по 30.06.2009 року у сумі 957 грн. 70 коп., витрати на правову допомогу в сумі 350 грн., та відмовити позивачу в інших позовних вимогах.
Повторним заочним рішенням Прилуцького міськрайонного суду від 14 вересня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволені частково. З ТОВ „БудЛендКомпані” на користь ОСОБА_5 стягнуто: 3373 грн. 45 коп. в рахунок заборгованості по заробітній платі, 7281 грн. 95 коп. в рахунок відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку, 2016 грн. 37 коп. в рахунок компенсації за невикористані відпустки, 1500 грн. моральної шкоди, 350 грн. витрат на правову допомогу, а всього 14521 грн. 77 коп. В решті позовних вимог відмовлено. З ТОВ „БудЛендКомпані” на користь місцевого бюджету м. Прилуки стягнуто державне мито у розмірі 51 грн. та на користь державного бюджету м. Прилуки - витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що висновки місцевого суду не відповідають обставинам справи, та що місцевим судом було порушено норми матеріального та процесуального права.
Зокрема, відповідач посилається на те, що судом першої інстанції не враховані надані ним докази про те, що позивач отримав щорічну відпустку на 24 календарних дні з 01.07.2008 року по 24.07.2008 року за час роботи з 04.01.06 р. по 04.01.07 р., а тому компенсація за відпустку за 2006 рік не повинна була нараховуватись, і що розмір компенсаційних виплат за невикористані відпустки складає 957 грн. 70 коп.
Відповідач вважає, що розмір відшкодування за затримку розрахунку при звільненні повинен був обчислюватись з врахуванням заробітку позивача, якщо він працевлаштувався після звільнення з ТОВ „БудЛендКомпані”, але судом допущена неповнота з’ясування таких обставин.
Також апелянт не погоджується із стягненням моральної шкоди, посилаючись на те, що позивачем не надано будь-якого обґрунтування заподіяння такої шкоди.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
В червні 2010 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ТОВ „БудЛендКомпані”, і з врахуванням уточнення позовних вимог просив:
- внести зміни до запису в його трудовій книжці щодо дати його прийняття на роботу з 04.01.2006 р. на 09.03.2005 р.,
- стягнути заборгованість по заробітній платі в розмірі 3373,45 грн.,
- стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з розрахунку 560,15 грн. в місяць, що за 13 місяців становить 7281,95 грн.,
- стягнути грошову компенсацію за невикористані у 2006-2009 роках відпустки у розмірі 2016,37 грн.,
- стягнути моральну шкоду в розмірі 3000 грн.,
- стягнути 350 грн. в повернення витрат на правову допомогу.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_5 посилався на те, що у його трудову книжку внесений запис про те, що він працював у відповідача на посаді охоронця з 04.01.2006 року, хоча фактично він працював з 09.03.2005 року. 30.06.2009 року він звільнився за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, однак з ним не були проведені розрахунки, передбачені законодавством.
По справі встановлено, що позивач ОСОБА_5 був прийнятий на посаду охоронця в ТОВ „БудЛендКомпані” з 04.01.2006 року, а 30.06.2009 року його було звільнено з даної посади за власним бажанням, що підтверджується копією наказу від 04 січня 2006 року № 9-к про прийняття на роботу та записами у трудовій книжці позивача (а.с.26, 6-8).
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вимога позивача про внесення змін до запису у його трудовій книжці щодо дати прийняття на роботу задоволенню не підлягає в зв’язку із закінченням строку позовної давності, і в зазначеній частині рішення суду не оскаржується. Також не оскаржується рішення суду в частині стягнення заборгованості по заробітній платі в розмірі 3373 грн. 45 коп. та в частині стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 350 грн.
Відповідно до довідки ТОВ „БудЛендКомпані”, заборгованість товариства перед ОСОБА_5 по заробітній платі, яка складає 3373 грн. 45 коп., утворилась за період з січня по червень 2009 року, тобто за 6 місяців (а.с.25), що підтверджує невиплату заробітної плати позивачеві протягом тривалого часу та затримку розрахунку при його звільненні, яке відбулося 30.06.2009 р. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 у грудні 2009 року звертався до органів прокуратури із заявою про порушення його трудових прав, і його звернення направлялось для проведення перевірки територіальною державною інспекцією праці (а.с.10). Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що за таких обставин та відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України відповідач має виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з липня 2009 по липень 2009 року включно в розмірі 7281 грн. 95 коп., із розрахунку середньої заробітної плати позивача за 2009 рік 560 грн. 15 коп. за 13 місяців.
Доводи апеляційної скарги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зводяться до того, що суд першої інстанції не перевірив наявність працевлаштування позивача в 2009 та 2010 році та не врахував при визначенні розміру компенсації заробітну плату, отриману позивачем за новим місцем роботи. Проте зазначені доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для її задоволення, оскільки частина 3 статті 117 КЗпП України, якою було передбачене зменшення розміру компенсації за час затримки розрахунку при звільненні працівника на суму заробітної плати, одержаної ним за новим місцем роботи, була виключена відповідно до закону від 20.12.2005 року № 3248-1У, який набрав чинності з 05.01.2006 року, і чинним законодавством таке зменшення розміру компенсації за час затримки розрахунку при звільненні працівника не передбачене.
Не можна визнати обґрунтованими і доводи апеляційної скарги про те, що позивач отримав щорічну відпустку на 24 календарних дні з 01.07.2008 року по 24.07.2008 року за час роботи з 04.01.06 р. по 04.01.07 р. відповідно до наказу від 30.06.2008 р. № 9 к (а.с.53, 71), а тому компенсація за відпустку за 2006 рік не повинна була нараховуватись, і що розмір компенсаційних виплат за невикористані відпустки складає 957 грн. 70 коп., виходячи з наступного. Позивачем ОСОБА_5 категорично заперечується факт перебування його у відпустці з 04.01.2006 року по 04.01.2007 року, та на спростування зазначеного факту надав до апеляційного суду журнали графіків роботи за вказаний період та письмові пояснення, до яких додав, зокрема, копію платіжної відомості № ВЗП-000021 за липень 2008 року про виплату за вказаний період заробітної плати. В зазначеному наказі міститься посилання на заяву ОСОБА_5 як на підставу надання відпустки, проте зазначена обставина позивачем заперечується, а копія заяви суду не надана. Згідно з ч.5 ст.79 КЗпП України, конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов’язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну, проте докази узгодження з позивачем терміну відпустки або письмового повідомлення його про дату початку відпустки відповідачем не надані. Аналізуючи наведене вище щодо надання відпустки, колегія суддів дійшла висновку про те, що перебування позивача у відпустці у вказаний період відповідачем не доведено. З врахуванням наведеного та наявних даних щодо реального розміру заробітної плати позивача згідно з платіжними відомостями, суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги довідку ТОВ „БудЛендКомпані” щодо розміру компенсації за невикористані відпуски (а.с.25, 69).
Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ „БудЛендКомпані” протягом тривалого часу не виплачувало позивачу заробітну плату в період його роботи, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 3373 грн. 45 коп., що є значним, зважаючи на розмір середньомісячного заробітку позивача, а також не проводило розрахунку протягом тривалого часу після звільнення позивача, яке відбулось 30.06.2009 року, а тому висновок місцевого суду щодо заподіяння позивачу моральної шкоди в розмірі 1500 грн. внаслідок такого порушення його трудових прав є вірним та обґрунтованим. Посилання в апеляційній скарзі на стягнення в іншій цивільній справі за аналогічних обставин моральної шкоди в розмірі 500 грн. не може бути підставою для задоволення апеляційної скарги, оскільки у кожній цивільній справі суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у даній справі доказів (ст.. 212 ЦПК України).
Враховуючи наведене та керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст. 308, 313, 314, 315, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд,
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „БудЛендКомпані” відхилити.
Заочне рішення Прилуцького міськрайонного суду від 14 вересня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Судді: