Справа № 11-754/2010 р. Головуючий у І інстанції Бараненко С.М.
Категорія ст. 286 ч.2 КК Доповідач Мельниченко Ю.В.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
02 грудня 2010 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області в складі:
Головуючого-судді - Рудомьотової С.Г.
суддів - Мельниченка Ю.В., Миронцова В.М.
з участю прокурора – Артеменка О.С.
засудженого - ОСОБА_1
захисника - ОСОБА_2
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові кримінальну справу за апеляцією захисника ОСОБА_2 в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 27 серпня 2010 року.
Цим вироком
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, мешканець АДРЕСА_1, українець, громадянин України, освіта вища, непрацюючий, військовозобов’язаний, розлучений, учасник бойових дій, має бойові нагороди, раніше не судимий:
засуджений:
за ст. 286 ч. 2 КК України до 3 років позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Новгород-Сіверської центральної районної лікарні 119 грн. 79 коп. витрачених закладом охорони здоров’я на лікування малолітньої потерпілої ОСОБА_3
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь комунального лікувально-профілактичного закладу „Чернігівська обласна дитяча лікарня” – 3087 грн. 40 коп. витрачених закладом охорони здоров’я на лікування малолітньої ОСОБА_3
Судові витрати по справі за проведення судових експертиз загальною сумою – 2725 грн. 02 коп. стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави.
Доля речових доказів вирішена у відповідності з вимогами ст. 81 КПК України.
Вироком суду ОСОБА_1 визнаний винним і засуджений за те, що 26 квітня 2009 року близько 16 год., керуючи мотоциклом „HYOSONG GV250” держ.номер НОМЕР_1, рухався по вул. Вокзальна м. Новгород-Сіверський Чернігівської області у напрямку від залізничного вокзалу до виїзду з міста, у напрямку від залізничного вокзалу до виїзду з міста, у напрямку м. Чернігова. Проїжджаючи по вул. Вокзальна, неподалік перехрестя з проїзною частиною у напрямку „Червона гірка”, водій ОСОБА_1 в порушення вимог п. 2.3 (б) ПДР України не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не зреагував на її зміну у вигляді вибігання на проїзну частину дитини з м’ячем, в порушення п. 12.3 ПДР України під час виникнення небезпеки для руху, не вжив негайних заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, оскільки навіть не намагався застосувати екстрене гальмування, в порушення вимог п. 11.1 ПДР України самостійно не визначив ширину проїзної частини відповідного напрямку, в порушення вимог п. 10.1 ПДР України перед зміною напрямку руху не переконався, що це не створить небезпеки іншим учасникам руху, з’їхав зі смуги руху праворуч, за межі проїзної частини, та здійснив наїзд на пішохода малолітню ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, за умов місця пригоди, перебувала за межами проїзної частини, по якій на керованому мотоциклі рухався ОСОБА_1
Внаслідок пригоди, потерпіла малолітня ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження у вигляді відкритого перелому кісток правої гомілки в нижній третині зі зміщенням відламків, які згідно висновку експерта № 163 від 24.09.2009 року відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень.
Дії водія мотоциклу „HYOSONG GV250” держ.номер НОМЕР_1, ОСОБА_1, не відповідали вимогам п.п. 2.3, 10.1 та 12.3 ПДР України і перебували в причинно-наслідковому зв’язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди.
Не погоджуючись з вироком суду захисник ОСОБА_2 в інтересах засудженого ОСОБА_1 подав апеляцію, в якій вказує, що вирок суду є незаконним і підлягає скасуванню з наступних підстав. Суд у вироку з обвинувальним нахилом відобразив покази свідків. Зазначає, що засудженим ОСОБА_1 заявлялося клопотання про фіксацію процесу, але в матеріалах справи відсутня будь-яка інформація про це. Зазначає, що в основу вироку покладенні тільки показання малолітньої потерпілої, які суперечать іншим доказам по справі і показам очевидців події, та висновку судово-автотехнічної експертизи. Звертає увагу, що існують суперечності між первинними показами малолітніх свідків та їх свідчення у додаткових протоколах допиту. Вважає, що висновки суду викладені у вироку не відповідають фактичним обставинам справи, досудове та судове слідство було проведено неповно. Просить вирок суду скасувати, а справу направити на додаткове розслідування.
Заслухавши суддю – доповідача, засудженого ОСОБА_1 та його захисника, які підтримали апеляцію та просили її задовольнити з підстав вказаних в апеляції, міркування прокурора, який вважає вирок суду законним та обґрунтованим, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що підстави для її задоволення відсутні, виходячи з наступного.
Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_1 у вчиненні зазначених у вироку діянь за обставин встановлених судом, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується сукупністю зібраних у справі і досліджених в судовому засіданні доказів і є обґрунтованим.
Засуджений ОСОБА_1 в судовому засіданні суду першої інстанції свою вину у скоєнні злочину, передбаченому ст. 286 ч. 2 КК України не визнав повністю, та показав, що він був на байкарському зльоті і на мотоциклах разом з другом повертались до м. Київа. Рухаючись по м. Новгород-Сіверський його швидкість була десь під 60 км/год., не більше. Раптом на проїзну частину дороги дуже швидко вибігла дівчинка, відстань від нього до дівчинки була приблизно метрів 10. ОСОБА_1, щоб уникнути з дівчинкою зіткнення, нахилив мотоцикл вправо, але дівчинка все одно об нього вдарилась і метрів через 30 він зупинився. ОСОБА_1 коли побачив дівчинку, що біжить не гальмував, так-як на це не було зовсім часу і він, маневруючи мотоциклом, намагався уникнути зіткнення. Все відбулось на його смузі руху. Дівчинка після зіткнення лежала на проїжджій частині і він викликав міліцію. Він зманеврував вправо, так-як думав, що дівчинка, яка бігла щоб наздогнати м’яч, зупиниться, а в нього була тільки одна думка, щоб уникнути зіткнення.
Не дивлячись на таку позицію засудженого, його вина в інкримінованому злочині, підтверджується доказами по справі, які були предметом перевірки суду першої інстанції.
Показання свідків: ОСОБА_5; ОСОБА_6; ОСОБА_7; ОСОБА_8; малолітніх свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в судовому засіданні суду першої інстанції були перевірені та їм дана належна оцінка.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка судово-медичний експерт ОСОБА_11 підтвердила про наявність у неповнолітньої потерпілої тяжких тілесних ушкоджень, а також те, що згідно всіх вихідних даних контакт дівчинки відбувся правою стороною тіла і удар прийшовся на ногу.
Показання малолітньої потерпілої ОСОБА_3 повністю узгоджуються з зібраними доказами, їх цілком можна розцінювати як достовірні, тому суд першої інстанції вірно взяв їх до уваги та поклав в основу обвинувачення.
Крім того вина ОСОБА_1 підтверджується:
- висновком експерта № 163 від 24.09.2009 р., згідно якого потерпіла малолітня ОСОБА_3 внаслідок пригоди отримала тяжкі тілесні ушкодження і в момент контакту з транспортним засобом була обернена правою половиною тулуба до нього ( т. 1 а.с. 110-111);
- висновком експерта № 148 від 01.09.2009 р., згідно якого у гр. ОСОБА_1 встановлено тілесне ушкодження у вигляді забою м/с суглобу 2-го пальця лівої кисті, яке відноситься до легких тілесних ушкоджень без короткочасного розладу здоров’я (т. 1 а.с. 117);
- висновком експерта № 275-А від 01.07.2009 р., в якому зокрема зазначено, що покази ОСОБА_1 з технічної точки зору викликають сумніви (т. 1 а.с. 133-137 )
- висновком експерта № 657-А від 10.12.2009 р., згідно якого деякі свідчення ОСОБА_1 є технічно неспроможними. Якщо наїзду на дівчинку передували вказані водієм ОСОБА_1 обставини, то він не мав би технічної можливості уникнути на неї наїзду. Згідно свідчень потерпілої малолітньої ОСОБА_3, водій ОСОБА_1 мав би технічну можливість уникнути наїзду на дану дівчинку (а.с. 145-149).
На думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно дав оцінку показанням засудженого ОСОБА_1, оскільки останній розуміючи тяжкість скоєного та усвідомлюючи, яке може понести за це покарання не визнає вини у скоєному злочині з метою уникнути покарання.
Показання малолітньої потерпілої ОСОБА_3 та свідків як на досудовому слідстві так і в судовому засіданні є послідовними, узгодженими з іншими матеріалами справи та не є суперечливими.
Дії засудженого ОСОБА_1 судом правильно кваліфіковані за ст. 286 ч. 2 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілій ОСОБА_3 тяжкі тілесні ушкодження.
Доводи в апеляції про неповноту досудового та судового слідства слід визнати необґрунтованими, оскільки вивченням матеріалів справи не встановлено даних, які б свідчили про неповноту чи необ’єктивність дослідження слідчими органами та судом обставин справи, або упередженість щодо ОСОБА_1
Суд, призначаючи покарання, врахував ступінь тяжкості скоєного злочину, особу винного, обставини які пом’якшують покарання – позитивну характеристику за місцем проживання, те, що він є учасником бойових дій та має нагороди, обставини, що обтяжують покарання – вчинення злочину щодо малолітньої, та правильно призначив покарання, у виді позбавлення волі на строк передбачений в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України з позбавленням права керувати транспортними засобами і можливість його виправлення без відбування основного покарання.
Покарання, яке призначено засудженому ОСОБА_1, відповідає характеру і ступеню тяжкості вчиненого ним злочину, даним, що характеризують його особу, та всім обставинам справи є справедливим і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.
Безпідставними є доводи апелянта про вилучення зі справи носіїв звукозапису судового процесу, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які дані щодо проведення фіксації судового процесу у суді першої інстанції. Крім того відсутність звукової фіксації судового розгляду справи підтверджується поясненнями секретаря судового засідання у суді першої інстанції, відповідно до яких клопотань про звукову фіксацію судового процесу ніким з учасників судового розгляду справи не заявлялось і така фіксація не проводилась.
Підстав для скасування вироку та направлення справи на додаткове розслідування щодо засудженого ОСОБА_1 колегія суддів не знаходить.
Втім при звільненні засудженого ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, суд першої інстанції, не вказав які обов’язки передбачені ст. 76 КК України, покладає на нього. Судова колегія вважає, що дане питання має бути вирішено судом, який постановив вирок в порядку ст. 409-411 КПК України.
Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляцію захисника ОСОБА_2 в інтересах засудженого ОСОБА_1 – залишити без задоволення, а вирок Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 27 серпня 2010 року щодо ОСОБА_1 – без зміни.
В порядку ст. 409-411 КПК України запропонувати Новгород-Сіверському районному суду вирішити питання щодо застосування обов’язків відносно засудженого ОСОБА_1 передбачених ст. 76 КК України.
Судді:
Мельниченко Ю.В. Рудомьотова С.Г. Миронцов В.М.