Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
8 грудня 2010 року місто Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.
суддів Ковальчук Н.М., Мельника Н.М.
з участю секретаря судового засідання Сеньків Т.Б.,
сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Трилон» в особі засновника ОСОБА_2 на заочне рішення Рівненського міського суду від 21 червня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного підприємства «Трилон» в особі засновника ОСОБА_2 про поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу,
в с т а н о в и л а :
Заочним рішенням Рівненського міського суду від 21 червня 2010 року позов ОСОБА_3 до Приватного підприємства «Трилон» в особі засновника ОСОБА_2 про поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу задоволено. Позивачку поновлено на роботі на посаді менеджера зі збуту ПП «Трилон» з 1 липня 2009 року. Стягнуто з ПП «Трилон» на користь позивачки 8166,59 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з 2 липня 2009 року по день ухвалення рішення у справі та витрати на правову допомогу в сумі 5780 грн. Рішення суду в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання. Судові витрати у справі (судовий збір та витрати на ІТЗ розгляду справи) в сумі 81,66+120=201,66 грн. покладено на відповідача.
Ухвалою цього ж суду від 27 жовтня 2010 року заяву відповідача про перегляд заочного рішення від 21 червня 2010 року залишено без задоволення.
В поданій апеляційній скарзі Приватне підприємство «Трилон» в особі засновника ОСОБА_2 посилалося на те, що позивачка визнала, що дізналася про своє звільнення з роботи ще 8 жовтня 2009 року. Проте до суду з відповідним позовом звернулася лише 18 березня 2010 року, тобто з пропуском установленого ст. 233 КЗпП України місячного строку для звернення до суду за вирішенням трудового спору про поновлення на роботі. Про поновлення цього строку як пропущеного з поважних причин вона суд не просила.
Суд належним чином не повідомив ПП «Трилон» про судові засідання у даній справі, а тому не вправі був ухвалювати заочне рішення.
Позивачка була звільнена з роботи за прогул, допущений 2 червня 2009 року, про що було складено відповідний акт, а також акт про її відмову від ознайомлення з наказом про звільнення. Проте місцевий суд зазначені акти безпідставно відхилив.
У своїй позовній заяві від 18.03.2010 р. ОСОБА_3 просила суд стягнути з Приватного підприємства «Трилон» середній заробіток за час вимушеного прогулу з 8 жовтня 2009 року, однак суд, вийшовши за межі заявлених у справі позовних вимог, стягнув з відповідача заробіток на користь позивачки починаючи з 2 липня 2009 року.
Крім того, з ПП «Трилон» на користь ОСОБА_3 стягнено витрати на правову допомогу не лише в явно завищеному розмірі – в сумі 5780 грн., а й без урахування того, що адвокат ОСОБА_5 приймала участь у справі лише як представник позивачки, про що свідчить відповідна угода-доручення.
Покликаючись на ці обставини, відповідач просив апеляційний суд рішення місцевого суду скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалене місцевим судом рішення частковій зміні з ухваленням у справі апеляційним судом нового рішення з таких підстав.
На підставі встановлених обставин справи та вимог ст. ст. 40 п. 4, 147 і 184 КЗпП України місцевий суд, на переконання колегії суддів, прийшов до цілком правильного висновку про те, що звільнення позивачки 1 липня 2009 року з роботи за прогул без поважних причин, нібито допущений 2 червня 2009 року, є незаконним.
З цього приводу суд першої інстанції в ухваленому рішенні навів відповідні мотиви та обґрунтування, з якими погоджується й апеляційна інстанція, оскільки такі висновки місцевого суду ґрунтуються на вимогах закону та здобутих у справі доказах.
Обставин, які б спростовували правильність цього висновку суду першої інстанції, відповідачем суду не наведено.
Колегія суддів також погоджується з рішенням місцевого суду про поновлення позивачки на посаді саме менеджера зі збуту ПП «Трилон», а не директора цього підприємства, оскільки, як визнала його засновник ОСОБА_2 у судовому засіданні апеляційного суду, насправді позивачка отримувала в неї заробітну плату менеджера зі збуту, а не директора; у документах, які вона як засновник подавала в Рівненський міський центр зайнятості посада позивачки теж була зазначена як менеджер зі збуту; в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України ОСОБА_3 директором ПП «Трилон» ніколи не значилася. Крім того, як убачається з матеріалів справи, документи від імені директора ПП «Трилон», у т. ч. після 1 вересня 2008 року, підписувала не позивачка, а інші особи (а. с. 43-58). Запис у трудовій книжці ОСОБА_3 про її переведення чи призначення на постійній основі на посаду директора ПП «Трилон» відсутній.
За таких обставин колегія суддів наказ відповідача № 10 від 1 вересня 2008 року, який знаходиться в матеріалах справи на а. 10 і в якому йдеться про призначення позивачки директором ПП «Трилон» з 01.09.2008 р., до уваги не приймає, оскільки він не відповідає дійсності.
Частиною 1 ст. 233 КЗпП України встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки .
Проте в матеріалах справи немає належних і допустимих доказів про те, коли саме позивачці була вручена копія наказу про її звільнення з роботи чи була видана належним чином оформлена трудова книжка.
Тому за таких обставин місцевий суд, на переконання колегії суддів, прийшов до правильного висновку про те, що у справі відсутні підстави вважати, що позивачка пропустила встановлений ст. 233 КЗпП України місячний строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору про поновлення на роботі.
Разом з тим, частиною 1 ст. 11 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
З матеріалів справи вбачається, що у своїй позовній заяві від 18.03.2010 р. ОСОБА_3 просила суд стягнути з Приватного підприємства «Трилон» середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 8 жовтня 2009 року по день ухвалення рішення у справі (а. с. 1-5). Тому з урахуванням цих обставин у суду першої інстанції не було правових підстав виходити за межі заявлених у справі позовних вимог та стягувати з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу з 2 липня 2009 року. У зв’язку з цим на користь позивачки слід стягнути не 8166,59 грн. (середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 2 липня 2009 року по 21 червня 2010 р.), а 5890,56 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 8 жовтня 2009 по 21 червня 2010 року.
Крім того, зважаючи на об’єм фактично наданої правової допомоги у даній судовій справі, розмір витрат на правову допомогу, який слід стягнути з ПП «Трилон» на користь ОСОБА_3, також підлягає зменшенню з 5780 грн. до 1000 грн.
Відповідно до ст. ст. 1 і 6 Закону України «Про адвокатуру» адвокатура України є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу.
Тому з урахуванням викладеного доводи апелянта про те, що адвокат ОСОБА_5 приймала участь у даній справі лише як представник позивачки, не заслуговують на увагу і спростовуються відповідною угодою з позивачкою на а. с. 60-61.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 40 п. 4, 147, 184, 233 КЗпП України, ст.ст. 10, 60, 303, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Трилон» в особі засновника ОСОБА_2 задовольнити частково.
Заочне рішення Рівненського міського суду від 21 червня 2010 року частково змінити.
Стягнути з відповідача Приватного підприємства «Трилон» на користь позивачки ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 8 жовтня 2009 по 21 червня 2010 року в сумі 5890,56 (п’ять тисяч вісімсот дев’яносто) грн.
Розмір витрат на правову допомогу, який підлягає стягненню з ПП «Трилон» на користь ОСОБА_3, зменшити з 5780 грн. до 1000 (однієї тисячі) грн.
В решті заочне рішення місцевого суду залишити без зміни, а подану апеляційну скаргу відхилити.
Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення. Воно може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий
Судді: