КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2-а-5907/09/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Лиска І.Г.
Суддя-доповідач: Троян Н.М.
У Х В А Л А
Іменем України
"30" листопада 2010 р. м. Київ
м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Троян Н.М.,
суддів - Костюк Л.О., Шостака О.О.
при секретарі - Горяіновій Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2009 року в справі за позовом ОСОБА_2 до відділу міграційної служби у Київській області про скасування рішення та зобов’язання вчинити дії,-
ВСТАНОВИЛА:
Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відділу міграційної служби у Київській області про скасування рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надавання статусу біженця та зобов’язання прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2009 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вищевказаним рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати, а позовні вимоги задовольнити.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з’явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні –не обов’язкова, колегія суддів у відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Правовий статус біженців в Україні, порядок надання, втрати та позбавлення статусу біженця, державні гарантії захисту біженців регулюються Конституцією України, Законом України «Про біженців», іншими нормативно –правовими актами, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
До цих міжнародних норм відносяться Конвенція про статус біженців 1851 року та протокол про статус біженців 1967 року, яким визначені загальні принципи щодо захисту біженців.
Громадянин Палестини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ха національністю –араб, за віросповіданням –мусульманин, 23.12.2000 року прибув до України на навчання на підготовчому відділенні Криворізького технічного університету.
Після закінчення підготовчого відділення 01.09.2001 року позивач був зарахований студентом факультету інформаційних технологій Криворізького технічного університету, під час навчання проживав у студентському гуртожитку по вул. Костенка 12 у м. Кривий Ріг.
Відповідно до наказу № 1352 від 19.07.2004 року Криворізького технічного університету ОСОБА_2 за систематичні порушення умов договору про навчання та незадовільну поведінку був відрахований із навчального закладу.
28.04.2004 року ОСОБА_2 зареєстрував шлюб з громадянкою України ОСОБА_5.
22.01.2007 року ОСОБА_2 за вироком Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу було визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого за ч.2 ст. 298 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки з відстрочкою відбуття покарання за іспитовим строком –1 рік.
28.10.2008 року Постановою Саксаганського районного суду м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 203 КУпАП і накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу, в розмірі 340 грн. на користь держави.
27 листопада 2008 року ОСОБА_5 звернулась з заявою до Саксаганського РВ Криворізького міського управління ГУМВС України в Дніпропетровській області з проханням негайного видворення з території України громадянина Палестини ОСОБА_2, оскільки останній погрожував їй фізичною розправою та у своїх доводах зазначав, що він є представником радикальних настроїв ісламу і за необхідності, готовий вчинити будь –які дії, у тому числі і терористичного характеру, крім того до органів внутрішніх справ також звертався брат позивача –ОСОБА_2 який постійно проживає в Україні із заявою про видворення ОСОБА_2 за межі України.
16.01.2009 року сектором ГІРФО Саксаганського РВ Криворізького міського управління ГУМВС України в Дніпропетровській області, згідно ст. 31 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»було прийнято рішення про видворення громадянина Палестини ОСОБА_2 за межі України, зобов’язано його виїхати за межі України у встановлений термін до 30.01.2009 року, заборонено в’їзд на територію України на 5 років.
17.01.2009 року ОСОБА_2 був примусово супроводжений на рейс з аеропорту «Бориспіль»до Каїру (Єгипет). Проте єгипетські органи відмовили позивачу в транзиті до Сектору Газа через військові дії, які проводились на той момент та відсутністю можливості транспортування до Палестини. 20 січня 2009 року ОСОБА_2 повернувся до України і залишався в транзитній зоні аеропорту «Бориспіль»до 17 липня 2009 року, коли за рішенням Заступника начальника ГУМВС України в Дніпропетровській області –начальника Криворізького міського управління термін заборони на в’їзд в Україну було скорочено з 5 років до 6 місяців.
05 лютого 2009 року позивач звернувся з заявою про надання статусу біженця до відділу міграційної служби у Київській області.
Відповідно до ст.7 Закону України «Про біженців»органи міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі підпорядковуються спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у справах міграції.
До компетенції органів належить прийняття заяв від іноземців та осіб без громадянства про надання їм статусу біженця у порядку, передбаченому цим Законом, прийняття рішень про оформлення документів для вирішення питання щодо надання, втрати або позбавлення статусу біженця, розгляд заяв про надання статусу біженця та підготовка письмового висновку щодо надання або відмови у наданні статусу біженця, видача довідок про подання особою заяви про надання їй статусу біженця; про особу, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання їй статусу біженця; про звернення до суду.
Абзацом 1 статті 12 ЗУ «Про біженців»встановлено, що орган міграційної служби, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про надання їй статусу біженця, видає заявникові довідку про подання такої заяви, яка є підставою для реєстрації в органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви орган міграційної служби проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в анкеті, та інші документи, вимагає додаткові відомості і приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
18 лютого 2009 року відділом міграційної служби у Київській області було проведено співбесіду з ОСОБА_2 На співбесіді позивача зазначив, що поїхав зі своєї країни, тому що там війна, люди помирають кожного дня, вбили його брата і інших родичів і якби він не виїхав його донька залишилась без батька, його б просто вбили.
18 лютого 2009 року відділом міграційної служби у Київській області складено висновок щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця. У висновку зазначено, що заявник не розповів про будь – які випадки, що дорівнював би переслідуванню за ознаками, перелічених у статті 1 абзацу 2 ЗУ «Про біженців». Таким чином, на підставі абзацу 6 статті 12 ЗУ «Про біженців»заява є очевидно необґрунтованою, відсутні побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, визначених абзацом 2 статті 1 цього Закону.
На підставі абзацу 6 статті 12 ЗУ «Про біженців»було вирішено прийняти рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
Згідно повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця від 18 лютого 2009 року, відповідно до абзацу 6 статті 12 ЗУ «Про біженців»позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, а також коли заяви носять характер зловживання, тобто якщо заявник з метою набуття статусу біженця видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у наданні статусу біженця у зв'язку з відсутністю умов, передбачених для набуття статусу біженця абзацом другим статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися (абз. 6 ст. 12 Закону).
Відповідно до статті 1(А) Конвенції 1951 року про статус біженців, особа, яка внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідування за ознаками расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі скористатись захистом цієї країни або не бажає користуватись таким захистом внаслідок таких побоювань, класифікується як біженець.
Побоювання стати жертвою переслідувань складається із суб’єктивної та об’єктивної сторони, полягає у наявності в особи «побоювання». Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась наковок неї, під впливом якої особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Термін «побоювання»означає, що особа не обов’язково постраждала від дій, які змусили її покинути країну. А відтак побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи, тощо).
Ситуація у країні походження при визначенні статусу біженця є доказом того, що суб’єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об’єктивним положенням в країні та історією, яка відбувалась особисто із особою, яка подає заяву про надання статусу біженця. Заявник має довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення для неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалась внаслідок переслідування цієї особи за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Пунктом 41 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН констатує, що побоювання заявника мають цілком обґрунтованими, якщо він може довести в межах розумного строку, що його довгострокове перебування в країні походження стало нестерпним для нього з причин, вказаним у визначенні, чи з тих причин стало нестерпним, якби він повернувся назад.
Пунктом 45 Керівництва передбачено, що особа, яка бажає отримати статус біженця, повинна вказати поважну причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.
Пунктом 196 Керівництва встановлено, що загальний правовий принцип полягає в тому, що обов’язок надавати докази лежить на особі, що подає заяву.
Зважаючи на загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 5 ст.4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається від 24 квітня 2004 року № 8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву, усі важливі факти, що були в його розпорядженні були надані, і було задовільне пояснення відносно будь –якої відсутності інших важливих факторів, твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою, заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви, встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач не довів, що його повернення у країну походження реально загрожує його життю та свободі, така ситуація склалась внаслідок переслідування цієї особи за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Позивач зазначив, що ніколи не входив до складу будь –яких політичних, військових, релігійних, громадських організацій в Палестині та Україні та дійсною причиною оформлення документів для вирішення питання про надання йому статусу біженця є його бажання проживати однією сім’єю з громадянкою України ОСОБА_7 та їхньою спільною донькою ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2.
Крім цього слід зазначити, що між прибуттям в Україну та подачею заяви про надання статусу біженця пройшов тривалий проміжок часу, оскільки позивач прибув до України 23.12.2000 року, а з заявою про надання статусу біженця до відділу міграційної служби у Київські області звернувся лише 05 лютого 2009 року, після видворення, що також свідчить про відсутність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
За інформацією наданою УВКБ ООН конфлікт між Ізраїлем з одного боку та ХАМАС і іншими палестинськими озброєними угруповуваннями розпочався 27 грудня 2008 року та тривав 22 доби, що вказує на те, що під час подання заяви про надання статусу біженця і в подальшому під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції були відсутні підстави, які б свідчили про наявність у позивача обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
За таких обставин, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що підстав для скасування рішення відділу міграційної служби у Київській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця та зобов’язання прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця немає, а позивачем не доведено.
За таких обставин, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування немає.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2009 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.
Головуючий суддя
Судді