Справа № 2-15/10

РІШЕННЯ

ІМ’ЯМ   УКРАЇНИ

   23 листопада 2010 року Троїцький районний суд Луганської області у складі:

головуючого судді  Суського О.І.,

при секретарі Івановій Н.В.,

прокурора – Севостьянова Д.О.,

представника позивача – ОСОБА_1, ОСОБА_2

представника Троїцького РО ГУМВС України  -  Круподері Є.С.,

представника головного управління ДКУ в Луганській області – Лантрат А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Троїцьке цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Троїцького РО ГУМВС України в Луганській області та Головного Управління Державного казначейства України в Луганській області про відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

До суду з позовом звернувся ОСОБА_5 до Троїцького РО ГУМВС України в Луганській області та Головного Управління Державного казначейства України в Луганській області про відшкодування моральної шкоди, який в обґрунтування позовних вимог зазначив, що 04.12.2003 року він був затриманий за адміністративним протоколом за ст. 185 КУпАП робітниками міліції та доставлений в Троїцький РВ УМВС України. Протягом трьох діб знаходився у камері тимчасового утримання в будинку міліції Троїцького РВ УМВС України. Він оскаржив адміністративний протокол в апеляційному порядку, у результаті чого даний протокол було відмінено заступником голови апеляційного суду Бєсєда В.І.

05 грудня 2003 року старшим слідчим СВ Троїцького РВ УМВС Гойник І.В. було порушено кримінальну справу № 0220 від 2003 року за фактом виявлення автомобіля який належав ОСОБА_8 - о. з останками кісток людини, за ст. 286 ч. 2 КК України.

06 грудня 2003 року кримінальна справа № 0220/03 була прийнята до свого провадження слідчим СВ Троїцького РВ УМВС Ворвуль М.В. і в цей день кримінальна справа № 0220/03 була перекваліфікована зі ст. 286 ч. 2 КК України на ст. 121 ч. 2 КК України і порушено відносно позивача, де останнього було звинувачено у вчиненні зазначеного злочину.   В цей же день позивача було затримано у порядку ст. 115 КПК України за підозрою у скоєні злочину у відношенні померлого ОСОБА_8 - о.

16     грудня 2003 року на підставі подання слідчого СВ Троїцького РВ УМВС
Ворвуль М.В., Троїцьким районним судом була винесена постанова про обрання відносно позивача міри запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою, останнього було направлено у ІТУ м. Старобільска.

30 січня 2004 року постановою Троїцького районного суду Луганської області позивачу продовжили строк утримання під вартою до чотирьох місяців. Позивач оскаржив дану постанову в апеляційному порядку, внаслідок чого 20 січня 2004 року Старобільський районний суд виніс постанову, якою відмовив у продовжені строку утримання під вартою позивача. 21 лютого 2004 року позивача звільнили з Старобільського ІТУ, та останньому була обрана міра запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд.

20 червня 2007 року по кримінальній справі № 0220/03 дії звинуваченого ОСОБА_5, позивача по справі, були перекваліфіковані зі ст.ст. 121 ч. 2 та 194 ч. 2 КК України на ч. 1 ст. 125 КК України. В той же день кримінальне провадження відносно позивача у частині скоєння злочинів, передбачених ст.ст. 121 ч. 2 та 194 ч. 2 КК України було припинено за відсутністю доказів участі позивача у скоєнні   вказаних вище злочинів.   З кримінальної справи № 0220/03 були виділені матеріали в частині скоєння позивачем у відношенні потерпілого ОСОБА_8-о. злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, та виділеній кримінальній справі було призначено № 0220А. Кримінальна справа за № 0220А була порушена начальником СВ Новопськовського РВ УМВС України.

17     вересня 2008 року Троїцький районний суд Луганської області розглянувши кримінальну справу № 0220А виніс постанову, якою припинив кримінальну
справу за звинуваченням позивача, звинуваченого у скоєні злочину, передбаченого ч. 1
ст. 125 КК України.

Вважає, що в результаті зазначених дій робітників правоохоронних органів, які виразилися у незаконному притягненні його до кримінальної відповідальності та незаконному застосуванні відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, йому було заподіяно значної моральної шкоди. Моральна шкода полягає в тому, що він пережив значних душевних страждань, які він зазнав у зв’язку з протиправною поведінкою відносно нього, у душевних стражданнях, випробуваних ним як фізичною особою у зв’язку з погіршенням стану його здоров’я, а також у душевних стражданнях, які він та його члени родини зазнали у зв’язку з протиправною поведінкою відносно нього та членів його родини, пов’язаних з незаконним кримінальним переслідуванням, перебуванням під вартою з 06.12.2003 року по 21.02.2004 року, що призвело до негативних наслідків морального характеру, зокрема, до позивач вказує на те, що у наслідок неправомірних дій правоохоронних органів у нього з'явилися і спостерігаються до теперішнього часу психотравматичні розлади, які виникли у результаті негативних емоцій, моральних, душевних страждань, переживань, у зв'язку з чим позивач втратив душевний спокій, у нього з'явилося безсоння, відчуття тривоги, занепокоєння. Перелічені душевні страждання позивач продовжує відчувати до теперішнього часу. Також зазначене негативно відображувалося на його професійній діяльності тому, що данні факти обговорювали його колеги по роботі, односельчани, що робило його пригніченим, що досі негативно впливає на його самоповагу, бо він почуває себе ущемленим у своїх правах та інтересах.

Вважає, що саме з   вини правоохоронних органів його було позбавлено права вільно пересуватись по території України, у зв'язку з тим, що відносно нього було обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, внаслідок чого він не міг нормально та своєчасно займатися господарською діяльністю фермерського господарства, як керівник, у наслідок чого у   нього з'явились обов'язки перед партнерами, що ще більше посилило його душевні страждання.

Також позивач вказує на те, що його було позбавлено права на спілкування з його сім'єю, він не міг вільно користуватися наданими йому правами батька та дідуся, що відображалося на стосунках у його родині, тому що він не міг нормально проводити свій час разом з родиною та донькою яка була вагітна.

Вказує, що вище перелічені симптоми і нездужання, яких не було до даної події, спостерігаються у нього до теперішнього часу, а саме виникають часті головні болі, запаморочення, потемніння в очах, забудькуватість, зниження концентрації уваги і реагування на те, що відбувається навколо нього. Це негативно позначається на його житті і продуктивності його праці. Він знаходиться у стані депресії, не може вести активний повноцінний спосіб життя, що вплинуло на реалізацію його життєвих планів і намірів. Крім цього, ним було затрачено кошти в розмірі 50000 грн. на оплату правової допомоги адвоката, тому, просить стягнути на його користь за рахунок коштів державного бюджету України 50000 грн. понесених на юридичну допомогу витрат та  1330000 грн. моральної шкоди, всього 1380000 грн., а саме за 79 днів знаходження під вартою по 10000 грн. (за кожен день знаходження під вартою) х 79 днів = 790000,00 грн., а також   за 54 місяці, які позивач знаходився, коли йому була обрана міра запобіжного заходу підписка про невиїзд і   тривало слідство - 10000 грн. (за кожен місяць знаходження на підписці про невиїзд) х 54 місяці = 540000,00 грн.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_5 та представники позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали в повному обсязі з викладених у позовній заяві підстав, просили позов задовольнити.

Представник відповідача Троїцького РО ГУМВС України в Луганській області Круподеря Є.С. позов не визнав та суду пояснив, що у період досудового слідства по зазначеній у позові кримінальній справі ОСОБА_5 звернувся до правоохоронних органів з явкою з повинною, у наслідок чого зізнався у інкримінованих йому діяннях, на підставі чого органами досудового слідства було проведено відповідне відтворення події та місця злочину, де ОСОБА_5 повністю вказав, саме яким чином ним було вчинено даний злочин. Після зміни захисника, ОСОБА_5 повністю було змінено його поведінку стосовно зазначеної кримінальної справи, а саме останній почав вказувати на те, що саме у наслідок фізичного та морального впливу його було змушено написати явку з повинною, у наслідок чого, з метою ухилення від покарання, ОСОБА_5 повністю відмовився від раніше наданих ним показів. Вважає, що саме своїми діями та поведінкою у процесі досудового слідства по даній кримінальній справі ОСОБА_5 спричинив наслідки, за яких у відношенні нього було обрано міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а в решті було змінено на підписку про невиїзд, тому, на його думку моральна шкода в розмірі 1330000 є не обґрунтованою та не підтвердженою належними доказами, а тому просить суд в задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача головного управління Державного казначейства України в Луганській області Лантрат А.В. позов не визнала, вважає, що позивачем у своїй позовній заяві та на протязі судового засідання не було доведено, що саме з вини правоохоронних органів позивачу було завдано зазначену ним моральну шкоду, останні діяли в межах своїх повноважень. Позивач не довів факту спричинення йому моральної шкоди, не зазначив причинний зв’язок між протиправною поведінкою і настанням шкоди. Крім того, позивачем не обґрунтовано розмір завданої йому шкоди, не підтверджено обсягу страждань, у наслідок чого просила в задоволенні позову відмовити.

Прокурор у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечує, вказує на те, що у період досудового слідства по кримінальній справі, порушеній відносно ОСОБА_5 за зазначених вище підстав, останній звернувся до правоохоронних органів з явкою з повинною, у наслідок чого зізнався у інкримінованих йому діяннях, на підставі чого органами досудового слідства було проведено відповідне відтворення події та місця злочину, де ОСОБА_5 повністю вказав, саме яким чином ним було вчинено даний злочин. Вказує, що у відповідності до вимог ч. 4 ст. 1176 ЦК України фізична особа, яка у процесі дізнання, попереднього (досудового) слідства або судового розгляду шляхом самообмови перешкоджала з’ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди.  Після зміни захисника, ОСОБА_5 повністю було змінено його поведінку стосовно зазначеної кримінальної справи, а саме останній почав вказувати на те, що саме у наслідок фізичного та морального впливу його було змушено написати явку з повинною, у наслідок чого, ОСОБА_5 повністю відмовився від раніше наданих ним показів. Вважає, що саме своїми діями та своєю поведінкою у процесі досудового слідства по даній кримінальній справі ОСОБА_5 шляхом самообмови перешкоджав з’ясуванню істини по кримінальній справі і цим сприяв притягненню його до кримінальної відповідальності та застосуванню відносно нього як запобіжного заходу тримання під вартою, а також в подальшому підписки про невиїзд і тому, на  підставі зазначеного, ОСОБА_5Є не має права на відшкодування шкоди, у зв’язку з чим просить суд в задоволенні позову відмовити.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні показав, що працює лікарем-кардіологом, йому відомо, що позивач тривалий час знаходився під судом та слідством. Ним, до затримання позивача правоохоронними органами щодо звинувачення у скоєнні злочину і після, було проведено відповідні обстеження стану здоров’я останнього. Зазначає, що стан здоров’я позивача значно погіршився після знаходження його під вартою, у наслідок чого ним були надані відповідні рекомендації. Також  ним було помічено, що психічний та емоційний стан  позивача після зазначених подій також значно погіршився.

Свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні показав, що він є рідним братом позивачу, його так як і позивача, було затримано правоохоронними органами за підозрою у скоєнні злочину. У період дізнання на нього та позивача правоохоронними органами здійснювався моральний та фізичний тиск, їх змушували підписувати папери, з якими вони не ознайомлювалися. Відносно позивача було обрано міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, врешті з під варти останнього було звільнено і обрано підписку про невиїзд. Після звільнення з під варти стан здоров’я позивача та його психічний та емоційний стан значно погіршився.

Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні показала, що позивач є її чоловіком, якого на її думку правоохоронними органами було незаконно затримано за підозрою у скоєнні злочину. Правоохоронними органами за місцем її проживання неодноразово проводилися обшуки, здійснювався моральний тиск на неї та як їй відомо моральний та фізичний тиск на її чоловіка. Позивач тривалий час знаходився під вартою, після звільнення його з під варти стан здоров’я як її, так і позивача погіршився, так як і погіршився психічний та емоційний стан позивача.

Свідок ОСОБА_13 у судовому засіданні показала, що їй відомо, що позивача правоохоронними органами було затримано за підозрою у скоєнні злочину. Від дій останніх родині позивача було завдано значних страждань, постійно проводилися обшуки, здійснювався моральний тиск на родину позивача. Позивач тривалий час знаходився під вартою, після звільнення його з під варти стан здоров’я та психічний та емоційний стан позивача погіршився.

Свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні показав, що його також на деякий час було затримано правоохоронними органами, так як позивач підозрювався у скоєнні злочину, на нього правоохоронними органами здійснювався моральний тиск з метою надання неправдивих свідчень проти позивача. Відносно останнього було обрано міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, врешті з під варти позивача було звільнено і обрано підписку про невиїзд. Після звільнення з під варти стан здоров’я позивача та його психічний та емоційний стан значно погіршився.

Свідок ОСОБА_14 у судовому засіданні показала, що йому відомо, що позивача правоохоронними органами було затримано за підозрою у скоєнні злочину, у наслідок чого родина позивача пережила значних страждань. Позивач тривалий час знаходився під вартою, після звільнення його з під варти стан здоров’я та психічний та емоційний стан позивача погіршився.

Суд, вислухавши учасників судового засідання, вивчивши доводи, матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Так, судом було встановлено, що 05 грудня 2003 року старшим слідчим СВ Троїцького РВ УМВС Гойник І.В. було порушено кримінальну справу № 0220 від 2003 року за фактом виявлення автомобіля, який належав ОСОБА_8 - о. з останками кісток людини, за ст. 286 ч. 2 КК України.

06 грудня 2003 року кримінальна справа № 0220/03 була прийнята до свого провадження слідчим СВ Троїцького РВ УМВС Ворвуль М.В. і в цей день кримінальна справа № 0220/03 була перекваліфікована зі ст. 286 ч. 2 КК України на ст. 121 ч. 2 КК України і порушена відносно ОСОБА_5, де останнього було звинувачено у вчиненні зазначеного злочину.   В цей же день ОСОБА_5 було затримано у порядку ст. 115 КПК України за підозрою у скоєні злочину у відношенні ОСОБА_8 - о.

16     грудня 2003 року на підставі подання слідчого СВ Троїцького РВ УМВС
Ворвуль М.В., Троїцьким районним судом була винесена постанова про обрання відносно ОСОБА_5 міри запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою, останнього було направлено у ІТУ м. Старобільска.

Згідно постанови Троїцького районного суду Луганської області від 30 січня 2004 року, ОСОБА_5 продовжили строк утримання під вартою до чотирьох місяців.

ОСОБА_5 оскаржив дану постанову в апеляційному порядку, внаслідок чого згідно постанови Старобільського районного суду Луганської області від 20 січня 2004 року було відмовлено у продовжені строку утримання під вартою ОСОБА_5

 21 лютого 2004 року позивача звільнили з Старобільського ІТУ, та останньому була обрана міра запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд.

20 червня 2007 року по кримінальній справі № 0220/03 дії звинуваченого ОСОБА_5, були перекваліфіковані зі ст.ст. 121 ч. 2 та 194 ч. 2 КК України на ч. 1 ст. 125 КК України. В той же день кримінальне провадження відносно ОСОБА_5 у частині скоєння злочинів, передбачених ст.ст. 121 ч. 2 та 194 ч. 2 КК України було припинено на підставі п. 2 ст. 213 КПК України за недоведеністю участі ОСОБА_5 у скоєнні   вказаних вище злочинів.   З кримінальної справи № 0220/03 були виділені матеріали в частині скоєння ОСОБА_5 у відношенні потерпілого ОСОБА_8-о. злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, та виділеній кримінальній справі було призначено № 0220А. Кримінальна справа за № 0220А була порушена начальником СВ Новопськовського РВ УМВС України.

Згідно постанови Троїцького районного суду Луганської області від 17     вересня 2008 року № 1-110/09 провадження по приканальній справи по звинуваченню ОСОБА_5 в скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, було припинено на підставі п. 7 ч. 1 ст. 6 КПК України у зв’язку з відсутністю скарги потерпілого, міру запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд відносно ОСОБА_5 було відмінено.

Дані обставини були визнані учасниками судового засідання, і не потребують додаткового доказування.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).

Врегулювання відносин між державою та громадянином, зокрема щодо відповідальності держави, втілено в конституційні та цивільно-правові норми – ст.56 Конституції України, статті 1173-1176 ЦК України, Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».

Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.  

Частиною 1 ст.1176 ЦК України установлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду.

Відповідно до ч.7 ст.1176 ЦК України порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, встановлюється законом. Таким законом є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».

Стаття 1 даного закону містить вичерпний перелік підстав для відшкодування шкоди, в тому числі і такі підстави, як незаконне притягнення як обвинуваченого, незаконне взяття і тримання під вартою, незаконне проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.  

Згідно ст.2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або не доведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину.

Як вбачається з наданих до суду вищезазначених доказів, органами досудового слідства не було доведено участі ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому злочину, останній в цілому перебував під вартою з 06. 12.2003 року по 21.02.2004 рік, і надалі під судом та слідством по 17.09. 2008 рік, відносно ОСОБА_5 у зазначений проміжок часу з 21.02.2004 року по 17.09.2008 рік було обрано міру запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд.

В зв’язку з цим, твердження представників відповідачів про невстановлення факту незаконності дій органів досудового слідства щодо позивача є безпідставними.

Оскільки органами досудового слідства не було доведено участі ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому злочину за відсутністю доказів участі у скоєнні відповідних злочинів, в подальшому кримінальне переслідування відносно ОСОБА_5 було припинено, судом вбачається у відповідності зазначених норм законодавства незаконність дій органів досудового слідства, що виразилися у триманні ОСОБА_5 під вартою, а також знаходженні його під судом та слідством, а тому,  ОСОБА_5 має право на відшкодування за рахунок державного бюджету шкоди, передбаченої  Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» .

Згідно з п.5 ст.3 Закону, у наведених в статті 1 цього закону випадках громадянинові відшкодовуються, в тому числі суми, сплачені ним у зв’язку з поданням йому юридичної допомоги та моральна шкода.

З наданих суду доказів, а саме – квитанції № 2/2009, виданою приватним підприємцем ОСОБА_1 (підстава: свідоцтво про реєстрацію фізичної особи-підприємця, серія В00 №НОМЕР_1, видане виконавчим комітетом Лисичанської міської ради Луганської області, дата проведення реєстрації 10.01.2007 року, номер запису 23810000000003925, свідоцтво про сплату єдиного податку серії Ж № НОМЕР_2) від 16.10.2009 року (а.с. 14), ОСОБА_15 за представлення його інтересів та надання правової допомоги було сплачено 50000 гривень.

Крім того, в якості доказів на підтвердження отримання сплачених позивачем за юридичну допомогу коштів суду було подано свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (а.с. 13).

Таким чином у суду не виникає сумнівів щодо належності та допустимості доказів про оплату позивачем юридичних послуг у вказаній сумі.

Умовами п.5 договору-доручення від 16.10.2009 року, укладеного між позивачем та ОСОБА_1 передбачає обсяг юридичних послуг, які повірений зобов’язується надавати клієнту (а.с. 12).

Відповідно до п.п. 4, 10 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» завдана громадянинові шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. Громадянинові повертаються суми, сплачені ним у зв’язку з наданням юридичної допомоги. До цих сум відносяться суми, сплачені ним адвокатському об’єднанню (адвокату) за участь адвоката у справі, написання касаційної і наглядної скарги, а також внесені ним в рахунок оплати витрат адвоката у зв’язку з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції.

Крім того, право на відшкодування шкоди в повному обсязі гарантоване й ч.5 ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, норми якої згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом національного права.

Зазначене законодавство передбачає відшкодування такої шкоди (збитків) у повному обсязі, що відповідає положенню ст.22 ЦК України.

А тому, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову в частині стягнення витрат на юридичну допомогу в повному обсязі в сумі 50 000 грн.

Передбачене ч. 5 статті 4 Закону відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Крім того, відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.903.1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних або фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди суд виходить з того, що відповідно до ч.ч.2, 3 ст.13 Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Згідно ст.72-16 Закону України «Про державний бюджет України на 2003 рік» розмір мінімальної заробітної плати встановлено з 01 грудня 2003 року 205 гривень . (Закон доповнено статтею 72-16 згідно із Законом N 1328-IV від 25.11.2003).

Згідно ст.89 Закону України «Про державний бюджет України на 2004 рік» розмір мінімальної заробітної плати встановлено з 1 січня 2004 року 205 гривень на місяць, а з 1 вересня 2004 року — 237 гривень на місяць. Забезпечено з 1 березня 2004 року відновлення міжпосадових (міжкваліфікаційних) співвідношень в оплаті праці працівників бюджетної сфери виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 205 гривень, а з 1 вересня 2004 року — виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 237 гривень. (Стаття 89 в редакції Закону N 1801-IV від 17.06.2004)

Згідно ст.83 Закону України «Про державний бюджет України на 2005 рік» розмір мінімальної заробітної плати встановлено з 1 січня 2005 року - 262 гривні на місяць, з 1 квітня 2005 року — 290 гривень на місяць, з 1 липня 2005 року — 310 гривень на місяць, з 1 вересня 2005 року — 332 гривні. Забезпечено збереження міжпосадових (міжкваліфікаційних) співвідношень в оплаті праці працівників бюджетної сфери виходячи із зазначених розмірів мінімальної заробітної плати.

Згідно ст.82 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» розмір мінімальної заробітної плати встановлено з 1 січня 2006 року - 350 гривень на місяць, з 1 липня 2006 року — 375 гривень, з 1 грудня 2006 року — 400 гривень.

Згідно ст.76 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» розмір мінімальної заробітної плати встановлено з 1 січня 2007 року -400 гривень на місяць, з 1 квітня 2007 року — 420 гривень, з 1 липня 2007 року — 440 гривень та з 1 жовтня 2007 року — 460 гривень. (Стаття 76 в редакції Закону N 749-V від 15.03.2007).

Згідно ст.59 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» розмір мінімальної заробітної плати встановлено з 1 січня 2008 року 515 гривень, з 1 квітня 2008 року — 525 гривень, з 1 жовтня 2008 року — 545 гривень та з 1 грудня 2008 року — 605 гривень на місяць.

Таким чином суд приходить до висновку, що сума відшкодування моральної шкоди не може бути меншою 20543 гривень за час перебування ОСОБА_5 під слідством та судом виходячи з наступного розрахунку:

-   з 04 грудня 2003 року по  серпень 2004 року виходячи з розміру мінімальної заробітної плати за місяць 205 гривень;

-   з 01 вересня 2004 року по  грудень 2004 року виходячи з розміру мінімальної заробітної плати за місяць 237 гривень;

-   з 01 січня 2005 року по червень 2005 року виходячи з розміру мінімальної заробітної плати за місяць 262 гривні;

-   з 01 липня 2005 року по серпень 2005 року виходячи з розміру мінімальної заробітної плати за місяць 310 гривень;

-   з 01 вересня 2005 року по  грудень 2005 року виходячи з розміру мінімальної заробітної плати за місяць 332 гривні;

-   з 01січня 2006 року по червнь 2006 року виходячи з розміру мінімальної заробітної плати за місяць 350 гривень;

-   з 01 липня 2006 року по листопад 2006 року виходячи з розміру мінімальної заробітної плати за місяць 375 гривень;

-   з 01 грудня 2006 року по березень 2007 року виходячи з розміру мінімальної заробітної плати за місяць 400 гривень;

-   з 01 квітня 2007 року по  червень 2007 року виходячи з розміру мінімальної заробітної плати за місяць 420 гривень;

-   з 01липня 2007 року по вересень 2007  року виходячи з розміру мінімальної заробітної плати за місяць 440 гривень;

-   з 01 жовтня 2007 року по  грудень 2007 року виходячи з розміру мінімальної заробітної плати за місяць 460 гривень;

-   з 01 січня 2008 року по березень 2008 року виходячи з розміру мінімальної заробітної плати за місяць 515 гривень;

-   з 01квітня 2008 року по вересень 2008 рік виходячи з розміру мінімальної заробітної плати за місяць 525 гривень.

Разом з тим, судом встановлено, що ОСОБА_5 78 днів перебував під вартою в умовах слідчого ізолятора, разом з тим 54 місяці перебував під слідством і судом, що безумовно негативно вплинуло на його почуття та душевний стан і завдало страждань. А інші слідчі дії, зокрема обшуки в помешканнях, де знаходились його родичі, затримання останніх органами досудового слідства, позбавлення права на спілкування та інше, безумовно також завдали йому моральних страждань, погіршились його стосунки з оточуючими людьми, юридичними особами, зашкодило його господарській діяльності.

Крім того, порушення щодо ОСОБА_5 кримінальної справи, досудове та судове слідство у справі набули широкого розголосу між односельчанами за місцем мешкання ОСОБА_5, що підірвало його авторитет, пригнічувало його.

Вказані обставини призвели до того, що впродовж тривалого часу ОСОБА_5 був позбавлений можливості вести звичайний спосіб життя, переносив дискомфортні умови існування, був вимушений пристосовуватись до несприятливих обставин. Його нормальні життєві зв’язки були порушені, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Крім того, це вплинуло на загальний стан його здоров’я, що підтверджується актом № 370 комплексної амбулаторної комісійної одноособової психолого-психіатричної експертизи, дата проведення 23.06.2010 рік.

Згідно роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених в п. 9 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З врахуванням характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що моральна шкода підлягає частковому відшкодуванню в розмірі 300 000 грн.

Згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» Державне казначейство України є головним розпорядником бюджетних коштів за програмою 3504030 «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави», а відповідно до ст. 29 цього Закону відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів, у 2010 році за вимогою органів державної виконавчої служби України здійснюється органами Державного казначейства України в межах бюджетних призначень, затверджених у Державному бюджеті Україні на цю мету.

Щодо посилання представника прокуратури на ч. 4 ст. 1176 ЦК України суд приходить до наступного.

Підставами, за яких фізична особа втрачає право на відшкодування шкоди, ч. 4 ст. 1176 ЦК України відносить вчинення у період дізнання, попереднього досудового слідства або судового розгляду само обмови, який перешкоджав з’ясуванню істини і цим сприяв незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосування у якості запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Суд не може погодитися з думкою представника прокуратури про необхідність застосування норм даної статті, так як суду не було надано жодного доказу того, що ОСОБА_5 під час проведення досудового слідства по зазначеній кримінальній справі самообмовив себе та перешкоджав з’ясуванню істини по справі. Навпаки, як було встановлено під час судового засідання, ОСОБА_5 з часу порушення відносно нього кримінальної справи і до закриття неодноразово звертався до прокуратури Троїцького району Луганської області, прокуратури луганської області, Генеральної Прокуратури України, а також до інших інстанцій. При цьому, в своїх заявах він зазначав, що інкримінованого йому злочину ві н не скоював, а також звертав увагу, що дії правоохоронних органів щодо нього під час розслідування кримінальної справи є незаконними. Таким чином суд приходить до висновку, що застосування ч. 4 ст. 1176 ЦК України у даному випадку є неможливим.

Проаналізувавши зібрані та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що слід стягнути з Державного казначейства України за рахунок коштів  державного бюджету, передбачених на відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду,  на користь ОСОБА_5 50 000 грн. витрат на оплату юридичної допомоги та 300 000 грн. моральної шкоди.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства прокуратури і суду», сторони звільняється від сплати судових витрат.

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 81 ЦПК України не підлягають оплаті витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про відшкодування шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.

Керуючись ст.ст. 8, 10, 11, 58, 59, 60, 88, 107, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, на підставі ст.56 Конституції України, ст.ст. 16, 1173-1176 ЦК України, ст.ст. 2, 3, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_5 задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Державного казначейства України в Луганській області за рахунок коштів державного бюджету, передбачених на відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду,  на користь ОСОБА_5 50 (п’ятдесят тисяч) гривень витрат на оплату юридичної допомоги та 300 000 (триста тисяч) гривень моральної шкоди, а всього 350 000 (триста п’ятдесят тисяч) гривень.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_5 відмовити.

Апеляційна  скарга  на  рішення  суду  подається протягом десяти днів з дня його проголошення.     Особи,  які брали  участь  у  справі,  але  не  були  присутні  у  судовому  засіданні  під  час  проголошення судового рішення,  можуть  подати  апеляційну  скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.          

Рішення  суду  набирає  законної  сили  після  закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу  не було подано.  У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не  скасовано,  набирає  законної  сили  після   розгляду   справи апеляційним судом.

Суддя