РІШЕННЯ

                                                          ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ                           Справа  №  2-3902/10

                23 листопада 2010 року    Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області в складі:  

                                 головуючого – судді Куковенкова С.В.

    при секретарі  –  Стасенко Ю.С., Куліковій В.В., Борозній Л.М.

        розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Олександрії цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, третя особа на стороні позивача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору  – ОСОБА_4, про визнання права особистої приватної власності на ? частину будинку, -  

                                                                ВСТАНОВИВ:

          Позивач звернулася до суду з вказаним позовом, який мотивує тим, що 28 січня 1984 року вона уклала шлюб з відповідачем - ОСОБА_3.

Від шлюбу мають двох дочок: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження.

Після одруження і до 28.06.1988 року вони проживали у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1.  

Зазначений гуртожиток був не благоустроєний і умови для проживання в ньому з двома малолітніми дітьми були дуже незручні, тому, її батьки, ОСОБА_4 та  ОСОБА_7 (який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року), вирішили подарувати їй гроші для придбання будинку. Але, купити і подарувати їй жилий будинок в той час, відповідно до діючого законодавства, вони не могли, тому що вже мали в своїй власності житловий будинок, а відповідно ст. 101 ЦК Української РСР в редакції від 18.07.1963 року, в особистій власності громадянина може бути лише один жилий будинок (або частина його).

Після того, як остаточно в травні 1988 року батьки вирішили подарувати їй для придбання квартири гроші в сумі 7500 карбованців, вона з матір'ю безпосередньо почали шукати житловий будинок.

На початку червня 1988 року вона знайшла прийнятне за ціною і станом житлове приміщення - 1/2 частину будинку АДРЕСА_2.

         Її батьки, знаючи про її на той час скрутне сімейне матеріальне становище, щоб вона не витратила гроші на поточні потреби сім'ї, вирішили перерахувати гроші на придбання будинку безпосередньо продавцеві будинку, безготівково, через Ощадний банк України.

08.06.1988 року її батьки внесли на рахунок продавця - ОСОБА_1 - гроші в сумі 7500 карбованців, в рахунок продажу ним мені зазначеної частини будинку. Цей факт підтверджується довідкою Ощадного банку України № 183 від 16.02.1996 року.

Продавець зазначеної частини будинку - ОСОБА_1, був повідомлений  батьками про те, що гроші на придбання будинку є їхнім подарунком дочці і призначені для придбання зазначеного житла особисто їй.

Після отримання продавцем грошей за будинок, вона з ОСОБА_1, 10.06.1988 року пішли до Першої Олександрійської нотаріальної контори, щоб укласти там договір купівлі - продажу 1/2 частини будинку АДРЕСА_2. Але нотаріус відмовила в посвідченні договору в зв'язку з тим, що житлова площа зазначеного приміщення складала 19,6 кв.м. і на сім'ю з 4-х чоловік була значно меншою за норми, які існували в той час.

          Тому, відповідач, скориставшись ситуацією і тим, що в його паспорті не було відмітки про дітей, сам уклав з ОСОБА_1 договір купівлі - продажу 1/2 частини будинку АДРЕСА_2. В той час їх сімейні стосунки були нормальними і вона не придала цій події великого значення. Вони оселилися і стали проживати в зазначеному житловому приміщенні.

У 1993 році сімейні стосунки з відповідачем розладилися і набули негативного характеру, у 1994 році за рішенням Олександрійського міського суду шлюб між ними було розірвано. Після цього відповідач зібрав свої речі і перейшов проживати до іншої жінки в інше жиле приміщення. Вона залишилася проживати в спірному приміщенні сама, з двома малолітніми дітьми. З того часу відповідач не проживає в зазначеному жилому приміщенні, не відноситься до нього як до свого помешкання, не проживає в ньому вже понад 15 років. Ніколи він не ніс ніяких витрат по його утриманню та оздобленню.

З моменту придбання зазначеного житла і по теперішній час вона проживає в ньому, самостійно несе всі витрати по його утриманню і оздобленню. Після розірвання шлюбу з відповідачем за свій рахунок підвела до будинку газо- і водопостачання, зробила в ньому капітальний ремонт.

На підставі викладеного та враховуючи той факт, що відповідач не сплачував продавцеві спірного приміщення ОСОБА_1 певної грошової суми за придбане майно, позивач вважає, що в даному випадку відсутній  склад правочину - договору купівлі - продажу 1/2 частини будинку АДРЕСА_2, передбачений ст. 224 ЦК Української РСР в редакції від 18.07.1963 року, який діяв на той час. Тому, ОСОБА_3 не є покупцем і власником зазначеного майна.

Вважає, що навпаки, вона є дійсним власником зазначеного майна, тому що відповідно до ст. 22 КпШС України, який діяв на той час, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Відповідно до ст. 24 КпШС України, майно, яке одержано кожним з подружжя в дар, є власністю кожного з них. В даному випадку зазначене майно не є спільною власністю подружжя, тому що воно не нажите подружжям в результаті спільної праці, або в результаті отримання інших спільних доходів, а фактично за грошові кошти, передані їй в дар для придбання зазначеного житла. Також, відповідно п. 2, 3 ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Враховуючі зазначені обставини, вона вимушена звернутися до суду із заявою про визнання за нею права власності на вказане майно з метою захисту свого права володіти, розпоряджатися та користуватися на свій розсуд належним їй майном.

            В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги.  

            Відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги не визнав, суду пояснив, що в дійсності він позичив гроші на придбання будинку у свого тестя, ОСОБА_7. Пізніше він повернув йому ці гроші, на які тесть купив собі автомобіль «Запорожець». Проте, доказів на підтвердження своїх доводів не надав.

   Відповідачі ОСОБА_1 та його дружина, ОСОБА_9, яка була залучена до участі у справі в якості співвідповідача, позовні вимоги визнали в повному обсязі та підтвердили той факт, що належну їм на праві спільної сумісної власності подружжя ? частину будинку АДРЕСА_2, вони продали в дійсності не ОСОБА_3, а його тестю, ОСОБА_7, який придбавав цю нерухомість для своєї доньки.

Аналогічні пояснення дала суду і третя особа на стороні позивача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору  – ОСОБА_4. Вона також спростувала твердження ОСОБА_3, щодо того, що гроші на придбання спірного житла йому позичив померлий ОСОБА_7

            Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

            В судовому засіданні встановлено, що позивач 28 січня 1984 року уклала шлюб з відповідачем - ОСОБА_3.

Після одруження і до 28.06.1988 року позивач та відповідач проживали у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1.  

Зазначений гуртожиток був не благоустроєний і умови позивача, ОСОБА_4 та  ОСОБА_7 (який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року), вирішили подарувати позивачу гроші для придбання будинку. Придбати і подарувати їй жилий будинок в той час, відповідно до діючого законодавства, вони не могли, тому що вже мали в своїй власності житловий будинок, а відповідно ст. 101 ЦК Української РСР в редакції від 18.07.1963 року, в особистій власності громадянина може бути лише один жилий будинок (або частина його).

Після того, як остаточно в травні 1988 року батьки позивача вирішили подарувати їй для придбання квартири гроші в сумі 7500 карбованців, позивач з матір'ю безпосередньо почали шукати житловий будинок.

На початку червня 1988 року позивач знайшла прийнятне за ціною і станом житлове приміщення - 1/2 частину будинку АДРЕСА_2.

08.06.1988 року батько позивача, ОСОБА_7, вніс на рахунок продавця  - ОСОБА_1 - гроші в сумі 7500 карбованців, в рахунок продажу ним зазначеної частини будинку. Цей факт підтверджується довідкою Ощадного банку України № 183 від 16.02.1996 року.

Після отримання продавцем грошей за будинок, позивач з відповідачем ОСОБА_1 звернулися до Першої Олександрійської нотаріальної контори, щоб укласти там договір купівлі - продажу 1/2 частини будинку АДРЕСА_2. Але нотаріус відмовила в посвідченні договору в зв'язку з тим, що житлова площа зазначеного приміщення складала 19,6 кв.м і на сім'ю з 4-х осіб була значно меншою за норми, які існували в той час.  Тому, договір купівлі-продажу було оформлено з відповідачем, оскільки в його паспорті не було відмітки про дітей.

У 1993 році сімейні стосунки позивача з відповідачем розладилися і набули негативного характеру, у 1994 році за рішенням Олександрійського міського суду шлюб між ними було розірвано. Позивач залишилася проживати в спірному приміщенні сама з двома дітьми. З того часу, відповідач не проживає в зазначеному жилому приміщенні, не відноситься до нього як до свого помешкання, не проживає в ньому понад 15 років. Ніколи не ніс ніяких витрат по його утриманню.

З моменту придбання зазначеного житла і по теперішній час позивач проживає в ньому, самостійно несе всі витрати по його утриманню. Після розірвання шлюбу з відповідачем за свій рахунок підвела до будинку газо - та водопостачання, зробила в ньому капітальний ремонт.

         Відповідно до ст. 24 КпШС України, майно, яке одержано кожним з подружжя в дар, є власністю кожного з них. В даному випадку суд вважає, що спірне житло не є спільною власністю подружжя, тому що воно не нажите подружжям в результаті спільної праці, або в результаті отримання інших спільних доходів, а фактично придбане за грошові кошти, передані в дар позивачу, як особисто одному з подружжя, для придбання зазначеного житла.

             Тому, суд вважає за можливе визнати за позивачем, право особистої приватної власності на ? частину зазначеного вище будинку.  

             Керуючись ст. ст. 319, 328, 360, 386, 391, 392 ЦК України, ст. 22, 24 КпШС України, ст. 57 СК України,  ст. ст. 10, 60, 88, 209, 212, 214-215, 218  ЦПК України,  суд –

                                                                    ВИРІШИВ:

            Позов задовольнити.

            Визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_2.  

           Заходи забезпечення позову скасувати після вступу рішення  в законну силу.

Апеляційна скарга на  рішення суду може бути подана протягом 10 днів після його винесення до апеляційного суду Кіровоградської області, через Олександрійський міськрайонний суд.  

             Головуючий:                                                                                            Куковенков С.В.