Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    30 листопада 2010 року                         м. Івано-Франківськ

    Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду                  Івано-Франківської області в складі:

        головуючої         Беркій О.Ю.,

                суддів             Фединяка В.Д., Пнівчук О.В.,

                секретаря         Вінтоняк О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Відкритого акціонерного товариства комерційний банк ’’Надра’’ до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства комерційний банк ’’Надра’’ про визнання недійсним кредитного договору, визнання недійсними договорів поруки, визнання недійсним договору іпотеки, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – ОСОБА_4 на рішення Галицького районного суду від 23 червня 2010 року,

в с т а н о в и л а:

В січні 2010 року ВАТ КБ ’’Надра’’ звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

           Позовні вимоги  обґрунтовували тим, що 23 травня 2007 року ОСОБА_1  надано кредит в сумі 80 000 доларів США із строком  поверненням кредитних коштів до 21 травня 2027 року та сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 12,49% річних. В забезпечення виконання зобов’язання по кредитному договору з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договори поруки.

_____________________________________________________________________________

Справа № 22-ц-5169/2010р.             Головуючий у 1 інстанції  Мула О.Д.

Категорія     27                     Доповідач Беркій О.Ю.

           Однак, свої зобов’язання по кредитному договору відповідачі  належним чином не виконують, суму кредиту та нараховані проценти за користування коштами не сплачують, у зв’язку з чим станом на 10 грудня 2009 року  утворилася заборгованість в сумі 89 605. 57 доларів США, що в еквіваленті  по курсу Національного Банку становить 715 634 грн. 89 коп., яку просили стягнути з відповідачів.

          В процесі розгляду справи ОСОБА_1 звернувся в суд з зустрічним позовом до ВАТ КБ ’’Надра’’  про визнання недійсними кредитного договору, договорів поруки та договору іпотеки з моменту їх укладення  та зобов’язання  банку прийняти суму заборгованості по тілу кредиту в розмірі 357 358 грн. 71 коп. з розстрочкою платежу на 84 місяці з сплатою щомісячного платежу в сумі 4254 грн. 27 коп.

         В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1  посилався  на невідповідність їх умов загальним засадам цивільного законодавства, зокрема справедливості, добросовісності та розумності, що передбачено ст. З ЦК України, а також ст. ст. 11, 15, 18 Закону України ’’Про захист прав споживачів’’ щодо справедливості умов договору через застосування для визначення боргу, відсотків за користування кредитом грошового еквівалента гривні до долара США та покладання усіх ризиків знецінення національної валюти на нього.

         У зв’язку з цим просив  визнати оскаржувані договори  недійсними на підставі  ст. ст. 203, 215, 217 ЦК України.

         Рішенням Галицького районного суду від 23 червня 2010 року позов ВАТ КБ ’’Надра’’ задоволено, стягнуто солідарно  з ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на їх користь 704 573 грн. 52 коп. заборгованості за кредитним договором, 1700 грн. державного мита та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ВАТ КБ ’’Надра’’ про визнання недійсним кредитного договору відмовлено.

          В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – ОСОБА_4  посилаються на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

          Так, зазначає, що судом не було досліджено докази стосовно звільнення ОСОБА_1 від сплати державного мита та не враховано, що на правовідносини за вказаним договором розповсюджується дія Закону ’’Про захист прав споживачів’’.

         Судом при винесенні рішення не враховано обґрунтування, які викладені у зустрічній позовній заяві стосовно позову про визнання кредитного договору недійсним.

         Судом не враховано положення ст. 651 ЦК та вимоги Закону України ’’Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг’’.

         Зокрема зазначає, що оспорюваний кредитний договір не містить порядку зміни кредитного договору, який би враховував інтереси споживача, не містить умов та порядок припинення договору та не містить умов, які б регулювали відповідальність банку за невиконання або неналежне виконання умов кредитного договору.

           Судом не враховано, що положення кредитного договору про зміну розміру відсоткової ставки за кредитом в односторонньому порядку та встановлення певних санкцій  суперечить принципу добросовісності та створює дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживачу.

          Відповідно до ч.5 ст.11, ч.5 ст. 18 Закону України  ’’Про захист прав споживачів’’ положення договору якими встановлюються дискримінаційні правила зміни відсоткової ставки можуть бути визнані недійсними.

          Зазначає, що банк порушив права позивача, як споживача на інформацію, на безпеку продукції, на рівність в договірних відносинах,оскільки  ні перед укладенням кредитного договору, ні протягом його дії, відповідач не надав позивачу ні в письмовій, ні в усній формі повної інформації про умови кредитування, а також орієнтовану сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору.

        Зазначає, що банком було порушено п.3.8 Постанови Правління НБУ №168 ’’Про правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування’’, а саме не попереджено про валютні ризики під час виконання зобов’язань.

       Судом не достатньо досліджено такий доказ, як протиправність видачі кредитних коштів  в іноземній валюті.

        Судом не враховано, що грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства, положення щодо обов’язкового вираження зобов’язань в грошовій одиниці України.

         Крім того, судом порушено норми процесуального права, оскільки рішення не відповідає вимогам ч.2 ст. 215 ЦПК України. Зокрема, в рішенні викладено лише доводи банку, чим порушено рівність всіх учасників судового процесу.

         Судом не було здійснено належної правової оцінки наданих представником ОСОБА_1 доказів та не наведено жодних мотивів їх неприйняття.

         У зв’язку з цим просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

         В засідання апеляційного суду сторони повторно не з’явилися, хоча про час та місце судового розгляду належним чином були повідомлені.

         Вислухавши доповідача, перевіривши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

              Згідно ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

              Частиною 1 ст. 553, ч. 1 ст. 547 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

              Відповідно до ст. 1 Закону України ’’Про іпотеку’’ та ст. 572 Цивільного кодексу України, іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

              З матеріалів справи вбачається, що між ВАТ КБ ’’Надра’’ та ОСОБА_1 23 травня 2007 року було укладено кредитний договір, згідно п.1.1. якого, банк надав ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 80 000 доларів США  в порядку і на умовах, визначених цим договором, для проведення розрахунків по договору купівлі-продажу від 10.05.2007 року, згідно якого позичальник придбав у власність нерухоме майно – домоволодіння, що знаходиться  в АДРЕСА_1, а позичальник зобов’язався отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути суму кредиту до 21 травня 2027 року, сплатити проценти за користування кредитом, а також виконати інші обов’язки, визначені цим договором.

            П.3.1. зазначеного кредитного договору встановлено, що видача готівки позичальнику через касу банку здійснюється при наявності належним чином оформленої заяви на видачу готівки, сума у якій зазначена у іноземній валюті-доларах США. Днем надання кредиту вважається день утворення заборгованості на позичковому рахунку позичальника, відкритому у відділенні №12 філії ВАТ КБ ’’Надра’’ Івано-Франківське РУ.

            Сторонами також було встановлено, що позичальник погашає заборгованість за договором у відповідності до Графіку (Додаток №1 до кредитного договору).

В забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором 23 травня 2007 року між ВАТ КБ ’’Надра’’ та ОСОБА_2  було укладено договір поруки, відповідно до якого ОСОБА_2 зобов’язалася відповідати перед кредитором за належне виконання боржником зобов’язань за кредитним договором.

В цей же день було укладено договір поруки з ОСОБА_3, яка теж взяла зобов’язання відповідати перед кредитором за належне виконання ОСОБА_1 зобов’язань за кредитним договором.

            Крім того, в якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов’язань  щодо погашення кредиту, позичальником 23 травня 2007 року укладено договір іпотеки №14/2007/12.

              Відповідно до  ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України ’’Про систему валютного регулювання і валютного контролю’’ від 19 лютого 1993 року № 15-93 гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

          За змістом ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Також, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

          Можливість використання в Україні іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом, передбачено ст. 192, ч. 3 ст. 533 Цивільного кодексу України.

           Ст. 2 Закону України ’’Про банки і банківську діяльність’’ визначено, що кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

           Ст. 49 Закону України ’’Про банки і банківську діяльність’’ встановлює ряд обмежень і заборон, що стосується умов здійснення окремих банківських операцій. Приписи вказаної статті не містять заборони на видачу кредитів у іноземній валюті (розміщення залучених коштів у іноземній валюті).

           За наведеного,  розміщення залучених коштів шляхом надання кредитів є однією з основних банківських операцій незалежно від виду валюти, яка використовується.

           Відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України ’’Про систему валютного регулювання та валютного контролю’’ операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія).

           З матеріалів справи вбачається, що Національним банком України відкритому акціонерному товариству комерційному банку ’’Надра’’ 23 серпня 2002 року  видано банківську ліцензію №21, якою банку надано право здійснювати банківські операції, визначені ч. 1, п. п. 5 - 11 ч. 2 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

          Додатком до дозволу №21-1 від 23 серпня 2002 року передбачено право банку здійснювати операції з валютними цінностями, зокрема вести рахунки клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті, вести кореспондентські рахунки банків (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті, залучати та розміщувати іноземну валюту на валютному ринку України.

           Операції з використання іноземної валюти не потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України, оскільки індивідуальні ліцензії необхідні для здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

           Однак, на даний час чинним законодавством такі обмеження не встановлені.

           Відповідно до ст. ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

         Так, сторони спірних договорів в добровільному порядку  визначили усі його умови, в тому числі і щодо валюти, порядку погашення кредиту та сплати відсотків за кредит.

         Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

         Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ст. 215 ЦК України).        

         Відповідно до ч.3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

         Аналізуючи зібрані докази у справі, колегія суддів вважає, що  позивач, звертаючись з позовом про визнання недійсним кредитного договору не довів наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним.

          За змістом ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим кодексом.

          Колегія суддів вважає, що оскільки  відсутні правові підстави для визнання недійсним кредитного договору  і позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що договори поруки  та іпотечний договір  суперечать нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства,  вимоги позивача про визнання недійсними договорів поруки та договору іпотеки  є такими, що не підлягають задоволенню.

          Враховуючи те, що  суд першої інстанції вирішуючи зустрічний позов ОСОБА_1 вирішив не всі його позовні вимоги і зустрічні позовні вимоги не були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду в частині позову ОСОБА_1 та ухвалення нового рішення, яким в позові ОСОБА_1 про визнання недійсними кредитного договору, договорів поруки, договору іпотеки з моменту їх укладення та зобов’язання прийняти суму заборгованості по тілу кредиту з розстрочкою платежу слід відмовити.

          Разом з тим  судом встановлено,  що  взяті на себе зобов'язання ОСОБА_1  належним чином не виконує,  у зв’язку з чим  станом на 10 грудня 2009 року  утворилася заборгованість   за кредитним договором в сумі  89 605.57  доларів США, що по курсу Національного Банку становить 715 634 грн. 89 коп., з яких заборгованість по  сплаті кредиту- 77 957.17 доларів США, що по курсу НБУ становить 622 604 грн. 94 коп., по відсотках – 10 446.24 доларів США, що по курсу НБУ становить 83 428 грн. 90 коп. та за порушення умов кредитного договору нараховано пеню в сумі 1202.16 доларів США, що по курсу НБУ становить 9 601 грн. 05 коп.

           З урахуванням умов кредитного договору та наслідків неналежного виконання ОСОБА_1 грошових зобов’язань, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що ОСОБА_1 взятих на себе зобов’язань по поверненню кредитних коштів не виконав, ОСОБА_2 та ОСОБА_3  згідно з договорами поруки поручилися  перед кредитором за виконання ОСОБА_1 свого зобов'язання, а тому  заборгованість за кредитним договором підлягає  стягненню в солідарному порядку  з позичальника та поручителів.

          Посилання апелянта на протиправність видачі кредитних коштів в іноземній валюті та не попередження банку про валютні ризики під час виконання зобов’язань, як на підставу визнання недійсним кредитного договору  не заслуговують на увагу, оскільки діючим законодавством не передбачений стабільний курс долара США до національної валюти - гривні і, як вбачається з матеріалів справи, при укладенні спірного договору ОСОБА_1 були відомі усі умови договору та не існувало ніяких інших умов, які б примусили його прийняти їх на вкрай невигідних для себе умовах.

             Не заслуговують на увагу і посилання апелянта на те, що змінились істотні умови договору, зокрема значно зріс курс долара США по відношенню до гривні, що потягло за собою збільшення суми боргу і умови кредитного договору є несправедливими, оскільки  ОСОБА_1 перед укладенням договору  мав  можливість передбачити зміну курсу гривні по відношенню до долара США, виходячи з ситуації в Україні та динаміки зміни курсів з моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації. Крім того, ніщо не перешкоджало позивачу отримати кредит у національній валюті.

Безпідставними є і доводи апелянта про те, що на дані правовідносини розповсюджується дія Закону України ’’Про захист прав споживачів’’, оскільки застосування зазначеного закону до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору цей закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування.

З врахуванням наведених обставин рішення суду в частині  зустрічного позову ОСОБА_1 слід скасувати та ухвалити нове рішення, а рішення суду в частині стягнення заборгованості за кредитним договором  слід залишити  без зміни.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 313,314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

      В И Р І Ш И Л А:

            Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_4 задовольнити частково.

            Рішення Галицького районного суду від 23 червня 2010 року в частині відмови в зустрічному позові ОСОБА_1 про визнання недійсним кредитного договору скасувати та ухвалити нове рішення.

В позові ОСОБА_1 до ВАТ КБ ’’Надра’’ про визнання недійсним кредитного договору №14/2007/12 від 23 травня 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ВАТ КБ ’’Надра’’, визнання недійсним договору поруки від 23 травня 2007 року, укладеного між ОСОБА_2 та ВАТ КБ ’’Надра’’, визнання недійсним договору поруки від 23 травня 2007 року, укладеного між ОСОБА_3 та ВАТ КБ ’’Надра’’, визнання недійсним договору іпотеки №14/2007/12 від 23 травня 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ВАТ КБ ’’Надра’’ та зобов’язання прийняти  суму заборгованості по тілу кредиту з розстрочкою платежу – відмовити.

В решті рішення залишити без зміни.

            Рішення  набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання нею законної сили.

Головуюча                                       О.Ю. Беркій

Судді                                           В.Д. Фединяк

                                                                                                                      О.В. Пнівчук