Справа № 22ц-8370/10 Головуючий у 1-й інстанції Шаманська Н.А.
Категорія 6 Доповідач апеляційного суду Яворська Ж.М.
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
09 листопада 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі
головуючого: Базовкіної Т.М. ,
суддів: Колосовського С.Ю., Яворської Ж.М.,
при секретарі - Шпонарській О.Ю. ,
за участю: прокурора Круш Т.О.,позивача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу
за апеляційною скаргою
прокурора Заводського району м. Миколаєва
в інтересах Миколаївської міської ради
на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 09 лютого 2006 року
за позовом
ОСОБА_2 до Адміністрації Заводського району виконкому Миколаївської міської ради про визнання права власності на самочинне будівництво, -
В С Т А Н О В И Л А
У січні 2006 р. ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом адміністрації Заводського району виконкому Миколаївської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно по АДРЕСА_1.
Позивачка зазначала, що на підставі договору купівлі-продажу від 02 жовтня 2000 р. вона є власником домобудівлі АДРЕСА_1. В період з 2004 р. будинок було переобладнано в двоповерховий будинок-магазин з житловими приміщенням, збільшений в розмірах. Дане переобладнання було погоджено з СЕС Заводського району м. Миколаєва, власниками суміжних житлових будинків. За висновком інженерно-виробничого центру «Будреконструкція» порушень будівельних норм не виявлено, технічний стан конструкцій об’єкту нормальний, можливо введення в експлуатацію. Адміністрація Заводського району в оформлені переобладнання нерухомого об’єкту їй відмовила. З врахуванням викладеного, позивачка просила визнати за нею право власності на вищевказаний об’єкт нерухомості.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 09 лютого 2006 р. позов задоволено. Постановлено: визнати за ОСОБА_2 право власності на самовільні будівлі – житловий будинок, переобладнаний в двоповерховий будинок-магазин з житловими приміщеннями літ А, збільшений в розмірах 12.7х16.35 м., загальною площею 308.2 кв.м, основною площею 287.2 кв.м., житловою площею 36.10 кв.м., допоміжною площею 21.0 кв.м., який складається: перший поверх –торгівельний зал площею 93.2 кв.м., вбиральня площею 2.5 кв.м., котельна площею 4.3 кв.м., склад площею 21.7 кв.м., торгівельний зал площею 32.7 кв.м.,загальна площа 154.4 кв.м.; другий поверх – торгівельний зал площею 103.5 кв.м., коридор площею 11.7 кв.м., жиле приміщення площею 14.3 кв.м., жиле приміщення площею 21.8 кв.м., вбиральня площею 2.5 кв.м., загальна площа 153.8 кв.м. який збудовано на земельній ділянці площею 202 кв.м. за адресою АДРЕСА_1.
В апеляційній скарзі прокурор Заводського району м. Миколаєва просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права. А саме, що справа розглянута судом без участі відповідного органу місцевого самоврядування та без з’ясування обставин і фактів, які мають суттєве значення для вирішення спору.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, позивачки, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із таких підстав.
З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 02 жовтня 2000 р. належить домобудівля, яка складається із житлового будинку літ. А житловою площею 30 кв.м., сараю Е, огорожі №4,5, споруди №2 за адресою АДРЕСА_1.
На підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯА №067486 від 17 травня 2005 р. їй належить земельна ділянка площею 202 кв.м. яка виділена для обслуговування житлового будинку за вказаною адресою.
У 2004 р. позивачка самочинно переобладнала цей будинок у двоповерховий будинок-магазин з житловими приміщеннями, збільшила будову в розмірах 12.7х16.35. На тепер загальна площа об’єкту становить 308.20 кв.м.,основна 287.2 кв.м., житлова 36.10 кв.м., допоміжна 21.00 кв.м.
Вирішуючи спір, суд виходив з того, що ним належним чином з’ясовано обставини, що стосуються визначення суб’єктного складу спірних правовідносин та виконано вимоги закону щодо встановлення обставин, що мають значення для вирішення спору.
Однак, з такими висновками погодитися не можна, оскільки суд дійшов до них внаслідок неналежного дослідження всіх обставин справи та неправильного застосування норм процесуального та матеріального права.
Відповідно до ст. 12 Закону України „Про планування і забудову територій ” (далі – Закон) вирішення питання вибору, вилучення (викупу) земельних ділянок, надання дозволу на будівництво об’єктів містобудування, вирішення питання щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкцій, реставрацій, капітального ремонту об’єктів містобудування та упорядкування територій віднесені до компетенції міської ради.
Разом з цим, суд розглянув справу та ухвалив рішення про задоволення позову відносно відповідача адміністрації Заводського району виконавчого комітету Миколаївської міської ради. Суд не звернув уваги на викладені обставини та положення Закону та не врахував, що належним відповідачем у справі щодо права власності на самочинно зведені об’єкти є міська рада.
Таким чином, суд вирішив питання про права та обов’язки Миколаївської міської ради, яка не брала участі у розгляді справи.
Крім того, задовольняючи позов, суд виходив із того, що позивачка допустила самочинне будівництво двоповерхового магазину з житловими приміщеннями на земельній ділянці, яка належить їй на праві власності, а тому за нею може бути визнане право власності на нерухоме майно в силу ч.3 ст.376 ЦК України.
Між тим, відповідно до ч.1 та 2 ст. 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.
Разом із тим ч.3 та 4 ст. 375 ЦК України передбачено, що право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються ст..376 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 та 2 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Статтею 376 ЦК України також визначені певні правила, за якими можливе визнання за особою права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.
При цьому з урахуванням норм Закону України «Про основи містобудування» та Закону України «Про планування і забудову територій» для вирішення питання про визнання за особою права власності на об’єкт нерухомого майна в тому разі, коли в прийнятті такого об’єкту в експлуатацію відмовлено, обов’язковою умовою є дотримання усіх визначених законом вимог та умов, які необхідні для прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.
До того ж ч.3 ст. 376 ЦК України передбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Як зазначалося вище, позивачці виділено земельну ділянку для обслуговування індивідуального житлового будинку і господарських будівель. Відповідно до положень ст.40 ЗК України, цільове призначення такої ділянки не передбачає можливості зведення на ній нежитлових будівель.
В матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б свідчили про наявність у позивачки дозволу на переведення із житлового приміщення в нежитлове, зміну цільового призначення земельної ділянки.
Між тим, на підтвердження відповідності самовільно побудованого магазину з житловими приміщеннями діючим нормам позивачка надала висновок інженерно-виробничого центру «Будреконструкція» та висновок СЕС Заводського району( а.с. 15-33,35).
Проте, згідно Положення „Про державний будівельний контроль”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 1993 р №225., державний архітектурно-будівельний контроль і нагляд з питань будівництва, містобудування та архітектури здійснює державна архітектурно-будівельна інспекція.
Однак, до цієї інспекції за висновком щодо можливості оформлення спірного будівництва позивачка не зверталася і дозволу не отримувала.
Зазначені вище погодження не дозволяють зробити остаточний висновок щодо відповідності спірних споруд існуючим нормам та правилам.
З урахуванням викладеного, відсутні передбачені законом підстави для визнання права власності на самовільно зведені споруди.
Враховуючи, що висновки суду не відповідають вимогам матеріального та процесуального закону, то відповідно до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені вимог позивачки про визнання за нею права власності на нерухомий об’єкт за адресою АДРЕСА_1.
Керуючись ст.ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу прокурора Заводського району м. Миколаєва задовольнити.
Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 09 лютого 2006 року скасувати і постановити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до Адміністрації Заводського району виконкому Миколаївської міської ради про визнання права власності на самочинне будівництво - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено на протязі двадцяти днів в касаційному порядку.
Головуючий
Суддя