Справа № 22ц-7229/10 Гголовуючий у 1-й інстанції Разумовська О.Г.
Категорія 53 Доповідач апеляційного суду Яворська Ж.М.
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
06 жовтня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі
головуючого – Буренкової К.О. ,
суддів: Яворської Ж.М., Самчишиної Н.В.,
при секретарі Петровській О.С. ,
за участю:
позивачки ОСОБА_3, її представника ОСОБА_4, представників відповідача Діордієвої С.П., Калаянова І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу
за апеляційною скаргою
комунального підприємства „Автотрансобслуговування Миколаївської обласної ради на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 червня 2010 року
за позовом
ОСОБА_3 до комунального підприємства „Автотрансобслуговування”( далі - КП «Автотрансобслуговування») про поновлення на роботі, скасування наказів, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, матеріальної допомоги на оздоровлення, -
ВСТАНОВИЛА:
У січні 2010 р. ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до КП „Автотрансобслуговування” про поновлення на роботі, скасування наказу про звільнення, скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позивачка зазначала, що 28 грудня 2009 р. її було звільнено з посади інженера по експлуатації автотранспорту КП «Автотрансобслуговування» в зв’язку зі скороченням штату працівників. Посилаючись на те, що вона з 01.04.2008 р. є головою ради трудового колективу, то з врахуванням вимог ст.252 КЗпП України, не підлягає звільненню по ініціативі адміністрації без згоди цього органу протягом року після закінчення строку, на який обирався його склад. Крім того, позивачка посилалась на безпідставність наказу №39 від 25 листопада 2009 р. про притягнення її до дисциплінарної відповідальності і просила його скасувати.
В послідуючому позивачка доповнила позовні вимоги і просила стягнути на її користь 1600 грн. матеріальної допомоги на оздоровлення, 10000 грн. моральної шкоди, 274 грн.58 коп. витрат на лікування.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 червня 2010 р. позов задоволено частково.
Постановлено:
- поновити ОСОБА_3 на посаді інженера по експлуатації автотранспорту КП „Автотрансобслуговування”; скасувати наказ №43 від 28 грудня 2009 р. про звільнення ОСОБА_3 у зв’язку зі скороченням численності працівників ; скасувати наказ №39 від 25 листопада 2009 р. про притягнення ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності; стягнути з КП „Автотрансобслуговування” на користь ОСОБА_3
7434 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу; 1600 грн. матеріальної допомоги на оздоровлення ; 1000 грн. моральної шкоди.
У задоволенні вимог про стягнення на її користь 274 грн.58 коп. витрат на лікування відмовлено.
В апеляційній скарзі КП „Автотрансобслуговування” просить рішення суду в частині задоволення позову скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити у повному обсязі, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, які мають значення для справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки, її представника, представників відповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.
Судом встановлено, що з вересня 2006 р. ОСОБА_3 працювала на посаді інженера по експлуатації автотранспорту КП «Автотрансобслуговування».
Як видно із наказу відповідача №20 від 28 вересня 2009 р., в зв’язку з зменшенням об’єму робіт та замовлень підлягала скасуванню посада інженера по експлуатації автотранспорту. Це рішення погоджено з профспілковим комітетом первинної профспілкової організації відповідача.
Наказом №28 від 22 жовтня 2009 р. ОСОБА_3 у відповідності до ст.49-2 КЗпП України попереджено про звільнення з роботи у зв’язку зі скороченням її посади з 28 грудня 2009 р. Членом профспілкової організації підприємства позивачка не являлася.
Разом з тим, згідно ст.40 ч.2 КЗпП України звільнення за п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою, на іншу роботу.
З штатного розпису підприємства, наказів про прийняття на роботу №1-о від 08 січня 2004 р., №7-о від 12 лютого 2009 р., №9-о від 19 лютого 2009 р. вбачається, що на час звільнення позивачки були вакантними посади прибиральника території двору та мийника автотранспорту. Виконання обов’язків за цими посадами з посиланням на виробничу необхідність відповідач поклав на інших осіб з оплатою 0.5 ставки.
Позивачці не було запропоновано переведення на жодну із цих посад, хоча вона і виявила бажання їх зайняти.
Наказом № 43 від 28 грудня 2009 р. ОСОБА_3 було звільнено за п. 1 ст. 40 КЗпП України, за скороченням штату працівників.
Встановивши наведенні обставини, суд прийшов до правильного висновку, що трудовий договір з позивачкою розірвано з порушенням вимог трудового законодавства, а тому обґрунтовано поновив її на роботі.
Що стосується висновку суду про відсутність змін в організації праці та наявність у позивача як голови ради трудового колективу гарантій при звільненні з ініціативи адміністрації, то хоча вони і є помилковими, але не впливають на вирішення спору по суті, оскільки при звільненні позивачки було порушено вимоги ст.40 ч.2 КЗпП України, що є самостійною підставою для поновлення на роботі.
Доводи представників відповідача про відсутність вакантних посад на момент звільнення позивачки є безпідставними, так як спростовується штатним розписом, наказами, що є в матеріалах справи. Посилання на те, що ці вакантні посади зайняті в зв’язку з виробничою необхідністю, не є перешкодою для запропонування такої посади позивачці.
Вирішуючи вимоги, щодо стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 1600 грн., суд вірно виходив із положень п.7.1 колективного договору на 2009-2010 роки (з відповідними додатками), яким передбачено право працівників КП «Автотрансобслуговування» на отримання такої матеріальної допомоги при наданні щорічної відпустки за наявності обігових коштів.
Переконливих доказів того, що на підприємстві не було коштів для проведення виплати такої допомоги, в тому числі і при звільненні позивачки, відповідачем до суду не надано.
Відповідно до положень ст.44 КЗпП України, при припиненні трудового договору на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
При звільненні позивачці відповідачем було виплачено вихідну допомогу 1347 грн., що підтверджується довідкою №282 від 28 грудня 2009 р.
Відповідно до п.32 роз’яснень, викладених у Постанові Пленуму Верховного суду України №9 від 06 листопада 1992 р. «Про практику розгляду трудових спорів», при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується отримана працівником вихідна допомога.
Однак, судом при ухваленні рішення дані роз’яснення враховано не було. Тому середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на користь позивачки із відповідача, слід зменшити з 7434 грн. до 6087 грн. без утримання податку та обов’язкових платежів.
Звертаючись до суд з даним позовом, ОСОБА_3 також просила відшкодувати їй моральну шкоду у розмірі 10000 грн.
Згідно вимог ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівникові, у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Враховуючи обставини даної справи, підстави звільнення позивачки, а також і факт поновлення її трудових прав, судова колегія вважає можливим, зменшити розмір моральної шкоди, стягнутий з відповідача на користь позивачки, з 1000 грн. до 100 грн.
Тому рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди слід змінити.
Також неможна погодитися із рішення суду в частині скасування наказу №39 від 25 листопада 2009 р., яким ОСОБА_3 було оголошено догану за порушення посадової інструкції та правил внутрішнього трудового розпорядку.
Із змісту вищезазначеного наказу вбачається, що позивачку було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за систематичні порушення ведення табелів обліку робочого часу.
Пунктом п.2.1 посадової інструкції інженера по експлуатації автотранспорту передбачено, що позивачка зобов’язана здійснювати табельний облік, надавати табель робочого часу. Перевіркою, проведеною Територіальною державною інспекцією праці у Миколаївській області ( акт №14-01-028/0455 від 28.10.09 р.) встановлено порушення позивачкою ведення табельного обліку робочого часу на підприємстві.
Тобто, наведене свідчить що позивачка допустила порушення трудових обов’язків. А тому відповідач правомірно застосував до неї дисциплінарне стягнення з дотриманням правил ст.ст.147, 148,149 КЗпП України.
Тому у суду першої інстанції не було підстав для задоволення цих вимог.
За такого, рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити.
У відповідності до ст. 88 ЦПК України, рішення в частині стягнення судових витрат також підлягає зміні. З врахуванням задоволених вимог позивачки з КП «Автотрансобслуговавання» на користь держави підлягає стягненню 107 грн.34 коп. судового збору та 120 грн. витрат по оплаті інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Керуючись статтями 303, 308, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу комунального підприємства „Автотрансобслуговування” Миколаївської обласної ради задовольнити частково.
Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 червня 2010 року в частині скасування наказу №39 від 25 листопада 2009 р. про притягнення ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_3 до комунального підприємства „Автотрансобслуговування” про скасування наказу №39 від 25 листопада 2009 р. про притягнення ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності відмовити.
Це ж рішення в частині стягнення на користь ОСОБА_3 з комунального підприємства «Автотрансобслуговування» середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди змінити.
Стягнути з комунального підприємства «Автотрансобслуговування» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 6087 (шість тисяч вісімдесят сім) грн. без утримання податку та обов’язкових платежів.
Стягнути з комунального підприємства «Автотрансобслуговування» на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 100 (сто) грн.
Рішення в частині стягнення судових витрат змінити, стягнувши з комунального підприємства «Автотрансобслуговування» на користь держави 107 ( сто сім) грн. 34 коп. судового збору та 120 ( сто двадцять) грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено на протязі двадцяти днів в касаційному порядку.
Головуючий
Судді