УКРАЇНА АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем  України

25 квітня 2007 року апеляційний суд Житомирської області в складі:

головуючого - судді:                   Франовської К.С.

суддів :                                         Жизневської А.В.

Товянської О.В.

при секретарі судового

засідання:                                     Забеліній О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі апеляцій­ну скаргу акціонерного товариства закритого типу «Коростенський фарфор» (да­лі - АТЗТ «Коростенський фарфор»)

на рішення Коростенського міськрайонного суду від 26 грудня 2006 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до АТЗТ «Корос­тенський фарфор» про стягнення заробітної плати за час вимушеного простою, -

Встановив:

У травні 2005р. позивач звернулася до суду з вказаним позовом. На підставі ст.113 КЗпП України просила стягнути з відповідача на її користь 2082,08грн. за час вимушеного простою, що мав місце не з її вини. Зазначала, що перебувала у відпустці без збереження зарплати у 2003р. - 125 днів, у 2004р. - 130 днів, у 2005 р. - 9 днів. Вважає, що таке суперечить трудовому законодавству, оскільки фактично мав місце простій, який повинен бути оплачений у встановленому порядку.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду від 26 грудня 2006р. по­зов задоволено частково. Стягнуто з АТЗТ «Коростенський фарфор» на користь ОСОБА_1 936 грн зарплати за час вимушеного простою без вирахування пода­тків та загальнообов'язкових платежів, на користь держави мито в сумі 51 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 30 грн.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення та ухвален­ня нового про відмову в задоволенні позову за безпідставністю. Судом порушено норми матеріального та процесуального права. Зокрема, суд не дав оцінки тому факту, що позивач переведена на неповний робочий тиждень з неповним робочим днем з її згоди, про що є відповідна заява. Не враховано положення ст.32 КЗпП України щодо прав власника проводити заходи по зміні організації виробництва і праці. Крім того, позивач пропустила встановлений ст.233 КзПП України строк звернення до суду.

Апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з по­ложень ст. 56 КзПП України, вважаючи, що на підприємстві був простій не з вини працівників, оскільки всі вони та підрозділи переводилися на неповний робочий день при неповному тижні за відсутності добровільної угоди.

Однак, такий висновок суду є помилковим.

Справа № 22ц/882                                                     Головуючий у суді 1-ї інстанції Лешко С.М.

Категорія   41                                                              Суддя-доповідач Товянська О.В.

2

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до заяв, ОСОБА_1 (а.с.17, 26) знаходилась у відпустці без збереження заробітної плати з 08.01.2003 р. по 13.01.2003 р. та з 26.12.2003 р. по 12.01.2004 р., про що видавалися накази № 168 від 18.12.2002 р. та № 150 від 17.12.2003 р. (а.с. 18-19,27-28). Вказані накази не оскаржувалися .

За наказом № 109-К від 10.04.2003р. (а.с.21-22) всіх працівників, в т.ч. і ОСОБА_1, було переведено на неповний робочий день при неповному робочо­му тижні, про що її було попереджено за два місяці. З 01.09.2003 року за наказом від 26.08.2003 р. № 168К (а.с.24) всіх працівників переведено на нормальну трива­лість робочого часу.

Введення тимчасово неповного робочого часу на даному підприємстві пе­редбачено і п.2.1 розділу 2 колективного договору підприємства і обумовлюється випадками зменшення обсягів виробництва, втратою ринків збуту, важким фінан­совим становищем, які не залежать від адміністрації підприємства (а.с.44).

Наказом № 101-К від 21.04.2004р. знову запроваджено неповний робочий час. Проти цього не заперечували працівники, які були ознайомлені із вказаним на­казом, що підтверджено матеріалами справи. Наказ позивачем не оскаржувався.

Виходячи із змісту ст.56 КЗпП, тривалість неповного робочого часу не об­межується, і може встановлюватися як шляхом зменшення тривалості щоденної роботи, так і зменшенням щоденної роботи при неповному робочому тижні. Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.

Згідно роз'яснень Державного департаменту нагляду за додержанням зако­нодавства про працю Міністерства праці та соціальної політики України № 10-171 від 15.02.2001 року за наявності змін в організації виробництва і праці, як вона пе­редбачена ст.32 КЗпП України, може бути встановлено неповний робочий час за ініціативою роботодавців. У цьому випадку у разі незгоди працівника на продов­ження роботи в нових умовах трудовий договір припиняється.

Вказані позивачкою періоди, в які вона не працювала не знайшли підтвер­дження у судовому засіданні, як і періоди простою, її доводи спростовуються ви­щевказаними наказами та табелями обліку її робочого часу (а.с. 11-13), проти яких вона не заперечувала, і у встановленому порядку не оскаржувала. Крім цього, суду не надано доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 виходила на роботу у вказані періоди, але її не забезпечували роботою, і що вона про це попереджала власника або уповноважений орган.

За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними. Висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, тому рішення підлягає скасуванню із ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст.307,309,313-314,316 ЦПК України, апеляційний   суд, -

Вирішив:

Апеляційну скаргу ЗАТ «АТЗТ «Коростенський фарфор» задовольнити.

Рішення Коростенського міськрайонного суду від 26 грудня 2006 року скасувати, ухваливши нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 за безпідставністю.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскар­жене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.