Справа №22ц-24516/10 Головуючий в 1 інстанції – Тарасенко О.В.
Категорія 52 ( 1 ) Доповідач – Братіщева Л.А.
У Х В А Л А
Іменем України
«24» листопада 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді: Михайлів Л.В.
суддів: Братіщевої Л.А., Турік В.П.
при секретарі: Бондаренко І.В.
за участю: представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2
представника відповідача – Доценко Тетяни Юріївни
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 16 липня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" про визнання наказу №15-к від 14.01.2009р. незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -
В С Т А Н О В И Л А :
У лютому 2009 року позивач ОСОБА_1 звернувя із позовом до відкритого акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" (надалі – ВАТ «ПівнГЗК») про визнання наказу №15-к від 14.01.2009р. незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди в якому зазначив, що працював на підприємстві відповідача водієм і у зв’язку із профзахворюванням його було переведено сторожем до цеху підготовки виробництва на підставі наказу №547 від 28.03.2007р.
Наказом №15-К від 14 січня 2009 року його було звільнено з роботи за п. 6 ст. 36 КЗпП України, яке він вважає незаконним оскільки зміна режиму роботи є зміною істотних умов праці, а застосування на підприємстві інтегрованої системи в комп’ютерах не впливає на його роботу.
Крім того п. 5 ст. 40 КЗпП України забороняє звільнення працівників у зв’язку із трудовим каліцтвом або профзахворюванням.
Також, позивач вважає, що його звільнення було незаконним з тих підстав, що загальними зборами членів Вільної профспілки залізничників цеху підготовки виробництва ВАТ «ПівнГЗК» 05 січня 2009 року його було обрано заступником голови зазначеної профспілки і повідомлення №7 від 12.01.2009р. на ім’я начальника ЦПВ ВАТ «ПівнГЗК» про обрання його до керівних органів зареєстровано у приймальні.
В порушення Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», ст. 252 КЗпП України відповідач звільнив його з роботи без надання згоди профспілкової організації.
Уточнивши свої позовні вимоги відповідно до позовної заяви від 10 листопада 2009 року просив суд визнати наказ №15-К від 14 січня 2009 року про його звільнення незаконним, поновити на посаді сторожа в цеху підготовки виробництва ВАТ «ПівнГЗК», стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 9900грн. та моральну шкоду в розмірі 15000грн.
Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 16 липня 2010 року ОСОБА_1 у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог з тих підстав, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема суд не взяв до уваги, що п. 5.1.2 Колективного договору передбачає встановлення режиму роботи з неповним робочим днем лише при досягненні відповідної згоди між працівником і підприємством; на підприємстві відбулася реорганізація підприємства, а не зміни в організації виробництва; не взяв до уваги, що йому не було запропоновано іншої роботи і суд безпідставно в рішенні суду зазначив, що позивач не має фахового стосунку до залізничного транспорту.
В запереченнях на апеляційну скаргу ВАТ «ПівнГЗК» просить апеляційну скаргу позивача та його представника відхилити, а рішення залишити без змін , оскільки вважає його законним та обґрунтованим.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивача ОСОБА_1. працював водієм по вивезенню гірничої маси з кар’єру гірничо-транспортного цеху ВАТ «ПівнГЗК», а після встановлення професійного захворювання - сторожем у цеху підготовки виробництва ВАТ «ПівнГЗК».
Наказом №15-К від 14 січня 2009 року позивача було звільнено з роботи на підставі п.6 ст. 36 КЗпП України у зв’язку з відмовою працівника від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці (а.с. 59).
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з недоведеності заявлених ним позовних вимог, оскільки звільнення позивача проведено у відповідності до вимог діючого законодавства про працю.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.
Відповідно до п.6 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв’язку із зміною істотних умов праці.
Як убачається із наказу № 2277 від 17 жовтня 2008 року «Про зміни в організації виробництва та праці структурних підрозділів та зміну істотних умов праці», а також розпорядження № 398-к від 11 листопада 2008 року у зв’язку із удосконаленням процесу забезпечення охорони власності комбінату з більшим використанням технічних засобів охорони та доцільністю передачі функцій з охорони виробничих приміщень структурних підрозділів спеціалізованому підприємству, з 15 січня 2009 року до штатних розкладів структурних підрозділів внесено зміни стосовно кількості штатних одиниць сторожів, у тому числі сторожів цеху підготовки виробництва , де працював позивач, та змінено їх істотні умови праці шляхом зміни режиму роботи з однозмінного двохбригадного через день режиму роботи, з двозмінного безперервного чотирьохбригадного режиму роботи – на однозмінний режим роботи з робочим днем в середу кожного третього тижня місяця і тривалістю зміни 8 годин (а.с. 60 – 62).
Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і надав їм вірну юридичну оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про те, що на підприємстві відповідача відбулися зміни в організації виробництва і праці, які призвели до зміни істотних умов праці позивача.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності таких змін та незаконності дій відповідача спростовуються висновками суду та наявними в справі доказами.
Так, судом встановлено, що 23 грудня 2008 року адміністрація ВАТ «ПівнГЗК» уклала договір № 2054, згідно якого функції з охорони виробничих об’єктів і території комбінату з 01 січня 2009 року передані спеціалізованому охоронному підприємству ТОВ «Сокіл-КР» (а.с. 72).
На думку колегії суддів, дії власника в даному випадку є законними, оскільки проведення власником заходів щодо зміни в організації виробництва і праці – це його виключне повноваження, а встановлення режиму роботи – це право підприємства, що реалізується з дотриманням певного порядку.
Згідно із частинами третьою та четвертою статті 32 КЗпП України, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції перевірив обставини щодо попередження ОСОБА_1 в установленому законом порядку про зміну істотних умов праці і врахував його відмову від продовження роботи у змінених умовах.
Висновки суду в цій частині підтверджуються наявними в справі доказами –розпорядженням № 398-к від 11 листопада 2008 року щодо попередження позивача про зміну істотних умов праці (а.с. 63), наказом №15-К від 14 січня 2009 року з якого убачається, що ОСОБА_1 від продовження роботи в нових умовах праці відмовився, в тому доводи позивача та його представника про те, що йому не пропонувалася робота є безпідставними.
На підставі досліджених доказів суд дійшов вірного висновку, що ОСОБА_1 не виявив бажання працювати в нових умовах праці, тому звільнення його за п. 6 ст. 36 КЗпП України проведено у відповідності до вимог законодавства про працю.
Доводи апеляційної скарги про порушення порядку звільнення з роботи за п.6 ст. 36 КЗпП України жодним доказом не підтверджені.
Доводи позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 стосовно того, що позивач був обраний заступником голови профспілкової організації Вільної профспілки залізничників України і його звільнення здійснено без надання згоди профспілкової організації, є необґрунтованими, оскільки така згода необхідна лише у випадках звільнення працівника за ініціативою власника. Звільнення за п. 6 ст. 36 КЗпП України не є звільненням з ініціативи адміністрації, а є припиненням трудового договору з працівником, тому таке звільнення не потребує попередньої згоди профспілкового органу.
Інші доводи позивача та його представника, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов’язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.
За таких обставин підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.
Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду – залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 16 липня 2010 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий:
Судді: