Справа № 22ц-23649/2010                                                    Головуючий в 1-й інстанції

Категорія - 26 (Ш)                                                                        Валуєва В.Г.

                                                                                                      Доповідач – Турік В.П.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем   України

06 жовтня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді:   Савіної Г.О.

суддів:                        Турік В.П.,  Братіщевої Л.А.

при секретарі:            Іванюк О.В.

за участю: представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

представника відповідача Відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» – Голоцван Дмитра Володимировича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою Відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 09 липня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

В квітні 2010 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (далі – ВАТ «Кривбасзалізрудком») та Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області про відшкодування  моральної шкоди, посилаючись на отримання нею професійного захворювання внаслідок праці протягом тривалого часу в шкідливих умовах. Висновком МСЕК від 01.11.2006 року їй було первинно та безстроково встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 25%.

Уточнивши свої вимоги, просила суд стягнути з ВАТ «Кривбасзалізрудком» на її користь моральну шкоду в розмірі 173000 грн.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 06 липня 2010 року за заявою представника позивача – ОСОБА_3 позовні вимоги ОСОБА_2 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області про відшкодування моральної шкоди залишено без розгляду.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 09 липня 2010 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ВАТ «Кривбасзалізрудком» на користь ОСОБА_2 21625 грн. у відшкодування заподіяної їй моральної шкоди, а також - на користь держави судовий збір в сумі 216 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач ВАТ «Кривбасзалізрудком» ставить питання про скасування рішення суду і ухвалення нового рішення про відмову позивачу в задоволенні позову, посилаючись на необґрунтованість та незаконність рішення.

Зокрема, судом помилково до спірних правовідносин застосовано норми                  ст.ст. 153, 173, 237-1 КЗпП України. В матеріалах справи відсутні докази   підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди, в тому числі, немає висновку відповідних медичних органів щодо наявності моральних страждань у нього, а судом не проведено огляду МСЕК для встановлення факту спричинення моральної шкоди, не з’ясовано, що ВАТ «Кривбасзалізрудком» є неналежним відповідачем. Не враховано відсутність вини підприємства у спричиненні шкоди позивачу та що позивач усвідомлювала небезпечний характер роботи і добровільно погодилася її виконувати. Судом не перевірено причин пропуску позивачем строку позовної давності при зверненні до суду. Крім того, розмір судових витрат, стягнутих рішенням, перевищує встановлений законодавством розмір.

В запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_3 просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне та обґрунтоване.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ВАТ «Кривбасзалізрудком» підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 протягом тривалого часу, впродовж  21 року 10 міс. виконувала роботи в умовах впливу токсичних хімічних речовин в повітря робочої зони, концентрація яких перевищувала ГДК, працюючи електрозварювальником ручної зварки  РУ ім. Дзержинського ВО «Кривбасруда»,            ш. «Саксагань» ВО «Кривбасруда», РМЦ ш. «Гігант» ВО «Кривбасруда», ШУ «Родина», ш. «Родина» ВАТ «Кривбасзалізрудком».

Рішенням ЛЕК НДІ Промислової медицини від 12.09.2006 року                    ОСОБА_2 встановлене професійне захворювання з діагнозом: хронічне обструктивне захворювання легень 1-2 ст. (пилотоксичний бронхіт 1-2 ст., емфізема легень 1-2 ст.), ЛН 1-2 ст.

Актом № 27 розслідування хронічного професійного захворювання від 13.10.2006р., встановлена причина зазначеного професійного захворювання – тривалий стаж роботи в умовах впливу токсичних хімічних речовин в повітря робочої зони, концентрація яких перевищувала ГДК, яке виникло в результаті порушення керівництвом підприємств, де працювала хвора  ст. 13 Закону України «Про охорону праці».

Висновком МСЕК від 01.11.2006 року первинно ОСОБА_2 встановлена стійка втрата професійної працездатності в розмірі 25% , починаючи з 30.06.2006 року безстроково.

На підставі встановлених обставин суд першої інстанції дійшов висновку про відшкодування позивачу у зв’язку з отриманим нею на виробництві професійним захворюванням моральної шкоди відповідачем, з вини, якого її й заподіяно.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням трудових обов’язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності  чи галузевої належності.

Як вбачається з акту № 27 розслідування хронічного професійного захворювання від 13.10.2006р. (а.с. 17-18)  причиною професійного захворювання ОСОБА_2 є тривалий стаж роботи в умовах впливу токсичних хімічних речовин в повітря робочої зони, концентрація яких перевищувала ГДК, яке виникло у зв’язку з порушенням керівництвом підприємств, де працювала хвора ст. 13 Закону України «Про охорону праці», якою передбачено обов’язок власника або уповноваженого ним органу створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Виходячи з викладеного, доводи ВАТ «Кривбасзалізрудком» про відсутність обов’язку підприємства відшкодовувати моральну шкоду завдану позивачу з тих підстав, що остання є суб’єктом страхування від нещасного випадку на виробництві, суперечать нормам діючого законодавства, оскільки Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV в редакції, що діяла на час встановлення позивачеві вперше стійкої втрати працездатності, не передбачає у 2006 році відшкодування застрахованим і членам їх сімей моральної (немайнової) шкоди, отриманої внаслідок ушкодження здоров’я Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Отже, враховуючи викладене й те, що, право на відшкодування моральної шкоди у зв’язку з ушкодженням здоров’я ОСОБА_2, пов’язаного з виконанням трудових обов’язків, виникло у позивача з 01.11.2006 року, тобто з моменту встановлення їй стійкої втрати професійної працездатності, питання про відшкодування працівнику такої шкоди слід вирішувати на загальних підставах, передбачених нормами КЗпП України та Закону України «Про охорону праці», а не відповідно до положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», норми якого є спеціальними.

При цьому, доводи апеляційної скарги відповідача про добровільність  виконання робіт у шкідливих умовах праці позивачем, не знімають з відповідача обов’язку забезпечити безпечні й нешкідливі умови праці, що передбачено ч. 2 ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці».

Також, спростовуються й доводи відповідача щодо відсутності підстав відшкодування ОСОБА_2 моральної шкоди, оскільки, факт заподіяння такої шкоди у зв’язку з отриманим нею професійним захворюванням встановлений в судовому засіданні. Так, позивач час від часу змушена проходити стаціонарний курс лікування, переносить фізичні страждання, позбавлена нормальних життєвих зв’язків, що вимагає додаткових зусиль для організації її життя.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що в даному випадку саме на органи МСЕК покладений обов'язок встановлення факту заподіяння моральної шкоди позивачу є безпідставними та такими, що суперечать «Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким нанесене ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22.11.1995 р. № 212, оскільки МСЕК встановлює даний факт щодо потерпілих на виробництві, яким не було встановлено стійку втрату професійної працездатності, в той час як позивачу з 01.11.2006 року встановлено стійку втрату професійної працездатності.

Також необґрунтованими вважає колегія суддів посилання відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом, оскільки відносини з приводу відшкодування моральної шкоди, пов’язаної з  ушкодженням здоров’я,  випливають з порушення особистих немайнових прав, а тому відповідно до п.3 ч.1 ст. 268 ЦК України, не мають строку позовної давності.

Однак, колегія суддів вважає, що розмір моральної шкоди визначений судом без урахування роз'яснень п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995р. з подальшими змінами, відповідно до якого, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку, ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, характер отриманого професійного захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретні обставини по справі.

На думку колегії суддів, розмір моральної шкоди, визначений судом першої інстанції, є завищеним.

За таких обставин, колегія суддів, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, й, беручи до уваги конкретні обставини по справі, характер професійного захворювання, і пов'язані з ним фізичні і моральні страждання позивача, істотність вимушених змін у її життєвих стосунках, і наслідків, що наступили, відсутність погіршення стану її здоров'я, продовження позивачем трудової діяльності, вважає необхідним змінити рішення суду, зменшити розмір стягнутої моральної шкоди з відповідача на користь позивача з 21625 грн. до 15000 грн.

Крім того, зважує й колегія суддів на доводи апеляційної скарги відповідача щодо порушення судом першої інстанції вимог п.п. «д» п.1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» та Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов’язаних з розглядом цивільних та господарських справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 1258 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від № 825 від 05.08.2009 року, при стягненні з відповідача судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, які стягнуто в завищених розмірах.

Відповідно  до п.п. «д» п.1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» № 7-93 від 21.01.1993 року, розмір ставки державного мита (судового збору) із позовних заяв немайнового характеру становить 0,5 неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що становить 8,50 грн.

Згідно до положень Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов’язаних з розглядом цивільних та господарських справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р.               № 1258 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від № 825 від 05.08.2009 року розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи за позовом про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи складає 15 грн.

Оскільки предметом позовних вимог по даній справі є відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров’я у зв’язку з отриманням позивачем професійного захворювання на виробництві, то колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції  про стягнення з ВАТ «Кривбасзалізрудком» на користь держави судового збору в сумі 216 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи  в сумі 120 грн. є помилковим, у зв’язку з чим рішення суду в частині стягнення судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи підлягає зміні із зменшенням розміру судового збору з 216 грн. до 8,50 грн. й відповідно розміру витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи зі 120 грн. до 15 грн.

В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального закону.

Керуючись ст.ст. 303, 307, п.3 ч.1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316 ЦПК України,  колегія  суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 09 липня 2010 року змінити, зменшити розмір моральної шкоди, стягнутої з Відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_2, з 21625 грн. до 15000 грн. (п’ятнадцяти тисяч грн.), а також розмір судових витрат, які підлягають стягненню з Відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь держави: судового збору – з                    216 грн. до 8,50 грн. й витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи зі 120 грн. до 15 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:  

Судді: