Справа № 22ц-23180/2010 Головуючий в 1-й інстанції
Категорія - 26 (І) Хардіна О.П.
Доповідач – Турік В.П.
У Х В А Л А
Іменем України
29 вересня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді: Савіної Г.О.
суддів: Турік В.П., Соколан Н. О.
при секретарі: Іванюк О. В.
за участю: представника позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_3,
представника відповідача Відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» - Шаніної Ірини Володимирівни
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою Відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 28 квітня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди , -
В С Т А Н О В И Л А:
У липні 2009 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (далі – ВАТ «Кривбасзалізрудком») про відшкодування моральної шкоди, посилаючись на отримання нею професійного захворювання внаслідок праці протягом тривалого часу в шкідливих та важких умовах. Висновком МСЕК від 05.06.2009 року їй було встановлено 50% втрати професійної працездатності.
Вважаючи причиною отримання професійного захворювання тривалу роботу в умовах важкої фізичної праці та шкідливих факторів, що перевищують гранично допустимий рівень, просила суд стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду у сумі 120000 грн.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 28 квітня 2010 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ВАТ «Кривбасзалізрудком» на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 22000 грн., а також - на користь держави 8 грн. 50 коп. судового збору та 15 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
В апеляційній скарзі відповідач ВАТ «Кривбасзалізрудком» ставить питання про скасування рішення суду і ухвалення нового рішення про відмову позивачу в задоволенні позову, посилаючись на необґрунтованість та незаконність рішення.
Зокрема, судом помилково до спірних правовідносин застосовано норми ст.ст. 153, 173, 237-1 КЗпП України та не враховано висновків, наведених в Рішенні Конституційного Суду України № 1-рп/2004 від 27.01.2004 року, яким передбачено, що відшкодування моральної шкоди не застосовується до осіб, які підлягають обов’язковому державному соціальному страхуванню відповідно до Закону, а тому ВАТ «Кривбасзалізрудком» не є належним відповідачем по справі.
В матеріалах справи відсутні докази підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди, в тому числі, немає висновку відповідних медичних органів щодо наявності моральних страждань у нього, відсутні докази в підтвердження протиправності поведінки відповідача, при цьому акт розслідування професійного захворювання не може бути належним доказом в підтвердження цього, оскільки його складено з порушенням вимог діючого законодавства. Крім того, судом першої інстанції не з’ясовано причин пропуску позивачем строку позовної давності, не обґрунтовано розмір моральної шкоди.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ВАТ «Кривбасзалізрудком» підлягає відхиленню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 протягом тривалого часу, впродовж 22 років 3 міс. виконувала роботи в умовах важкої фізичної праці, яка перевищувала гранично-допустимі норми та в умовах несприятливого мікроклімату, працюючи підземним гірником, поверховим машиністом конвеєра ДСФ і поверховим машиністом грохоту ДСФ на шахті «Саксагань» РУ ім. Дзержинського, грохотівника ДСФ шахти «Гігант» ВО «Кривбасруда», а також поверховим грохотівником дільниці ДСФ шахти «Родіна» ВАТ «Кривбасзалізрудком».
Рішенням ЛЕК НДІ Промислової медицини від 05.03.2009р. у ОСОБА_2 встановлена наявність професійного захворювання з діагнозом – радикулопатія попереково-крижова та шийна на фоні нестабільного сегменту зі значним порушенням статико-динамічної функції хребта, прогресуючою нейродистрофією у вигляді дв. плечелопаткового (ПФ справа 2 ст., зліва 1 ст), ліктьового (ПФ 1 ст.) і кульшового (ПФ 2 ст.) періартрозів дв. гонартрозу (ПФ 1ст.), стійким больовим синдромом.
Актом № 43 розслідування хронічного професійного захворювання від 14.04.2009р., затвердженого головним лікарем Саксаганської райСЕС 15.04.2009 року, встановлена причина зазначеного професійного захворювання – тривалий стаж роботи в умовах важкої фізичної праці, яка перевищувала гранично-допустимі норми та в умовах несприятливого мікроклімату, яке виникло в результаті порушення керівництвом підприємств, де працював хворий, ст. 153 КЗпП України, ст. 13 Закону України «Про охорону праці».
Висновком МСЕК від 05.06.2009 року первинно ОСОБА_2 встановлена стійка втрата професійної працездатності розмірі 50% та третя група інвалідності.
На підставі встановлених обставин суд першої інстанції дійшов висновку про відшкодування позивачу у зв’язку з отриманим нею на виробництві професійним захворюванням моральної шкоди відповідачем, з вини, якого її й заподіяно.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Згідно ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням трудових обов’язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Як вбачається з акту № 43 розслідування хронічного професійного захворювання від 15.04.2009р. (а.с. 9-10) причиною професійного захворювання ОСОБА_2 є тривалий стаж роботи в умовах важкої фізичної праці, яка перевищувала гранично-допустимі норми та в умовах несприятливого мікроклімату, яке виникло у зв’язку з порушенням керівництвом підприємств, де працював хворий, ст. 153 КЗпП України, ст. 13 Закону України «Про охорону праці», якими передбачений обов’язок власника або уповноваженого ним органу створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
Виходячи з викладеного, доводи ВАТ «Кривбасзалізрудком» про відсутність обов’язку підприємства відшкодовувати моральну шкоду завдану позивачу з тих підстав, що останній є суб’єктом страхування від нещасного випадку на виробництві, суперечать нормам діючого законодавства, оскільки Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV в редакції, що діяла на час встановлення позивачеві вперше стійкої втрати працездатності, не передбачає у 2009 році відшкодування застрахованим і членам їх сімей моральної (немайнової) шкоди, отриманої внаслідок ушкодження здоров’я Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.
Отже, враховуючи викладене й те, що, право на відшкодування моральної шкоди у зв’язку з ушкодженням здоров’я ОСОБА_2 пов’язаного з виконанням трудових обов’язків, виникло у позивача з 05.06.2009 року, тобто з моменту встановлення їй стійкої втрати професійної працездатності (а.с. 14), питання про відшкодування працівнику такої шкоди слід вирішувати на загальних підставах, передбачених нормами КЗпП України та Закону України «Про охорону праці», а не відповідно до положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», норми якого є спеціальними.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про те, що акт № 43 розслідування хронічного професійного захворювання від 15.04.2009р. не може бути допустимим доказом у справі з підстав некомпетентності висновків, які він містить, оскільки вищезазначений акт не оскаржувався й не визнавався недійсним й на момент розгляду справи є чинним.
Факт заподіяння моральної шкоди ОСОБА_2 у зв’язку з отриманими нею професійним захворюванням на виробництві, знайшов своє підтвердження в судовому засіданні - позивач переносить фізичний біль, зазнав порушення свого звичайного способу життя і вимушений витрачати свої сили на організацію свого життя, внаслідок чого переносить моральні страждання.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що в даному випадку саме на органи МСЕК покладений обов'язок встановлення факту заподіяння моральної шкоди позивачу є безпідставними та такими, що суперечать «Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким нанесене ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22.11.1995 р. № 212, оскільки МСЕК встановлює даний факт щодо потерпілих на виробництві, яким не було встановлено стійку втрату професійної працездатності, в той час як позивачу з 27.11.2008 року встановлено стійку втрату професійної працездатності.
Не погоджується й колегія суддів з доводами відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом, оскільки відносини з приводу відшкодування моральної шкоди, пов’язаної з ушкодженням здоров’я, випливають з порушення особистих немайнових прав, а тому відповідно до п.3 ч.1 ст. 268 ЦК України, не мають строку позовної давності.
Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995р. з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано погіршення стану здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 28 квітня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді: