Справа 22ц-22431/10 Головуючий у І інстанції
Категорія – 26 ( 1) Свистунова О.В.
Доповідач Барильська А.П.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 жовтня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Барильської А.П.,
суддів – Турік В.П., Карнаух В.В.
при секретарі – Чубіній А.В.
за участю : представника відповідача – Лутоніної Надії Володимирівни,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційну скаргу ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_4 на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 19 травня 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, третя особа закрите акціонерне товариство «науково-дослідне виробниче підприємство Криворіжстальконструкція» про стягнення заборгованості за щомісячними виплатами відшкодування шкоди, перерахунок розміру щомісячних страхових виплат, -
В С Т А Н О В И Л А:
У квітні 2006 року позивач звернувся до суду із позовом до закритого акціонерного товариства «Науково-дослідне виробниче підприємство Криворіжстальконструкція» (надалі- ЗАТ «КСК») та відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області (надалі відділення Фонду) про стягнення заборгованості по щомісячним виплатами у відшкодування шкоди, перерахунок розміру щомісячних страхових виплат.
В подальшому уточнивши позовні вимоги, позивач остаточно просив суд: стягнути з відділення Фонду на користь ОСОБА_4 заборгованість по щомісячним страховим виплатам за період з 01.05.2003 року по 01.05.2006 року в сумі 28 193,82 грн. та стягувати щомісячні страхові виплати в розмірі 1454,27 грн., починаючи з 01.05.2006 року.
Справа слухалась судами неодноразово.
Рішенням Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу від 19 травня 2010 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до відділення Фонду, третя особа ЗАТ «КСК» про стягнення заборгованості за щомісячними виплатами у відшкодування шкоди, перерахунок розміру щомісячних страхових виплат відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_3 ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків с суду обставинам справи, порушення норм матеріального права. Зокрема, судом при ухваленні рішення не взято до уваги п.9 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472, з подальшими змінами та доповненнями, ( надалі –Правил відшкодування шкоди), згідно якого, розмір втраченого заробітку коригуванню у бік зменшення не підлягає та не враховано п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», відповідно до якого, перерахунок щомісячних платежів підлягають задоволенню за час, що не перевищує трьох років. Окрім того, судом при ухвалені рішення допущено порушення норм процесуального законодавства, а саме: третя особа не була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи та судом не виконано вимог ухвали Верховного Суду України.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 з 1963 року працював у СУ-105, що є структурним підрозділом ЗАТ «КСК».
16.07.1974 року із позивачем стався нещасний випадок на виробництві, в результаті якого його було травмовано, про що було складено Акт розслідування нещасного випадку №4 від 22.07.1974 року.
Згідно витягу з акту огляду ЛТЕК від 03.01.1985 року № 86 ОСОБА_4 вперше було встановлено 50% втрати професійної працездатності у зв’язку із трудовим каліцтвом , безстроково.
Середньомісячна заробітна плата по професії позивача за січень- квітень 1992 року становила 5561 крб., у зв’язку з чим сума відшкодування шкоди позивачу з урахуванням 50% втрати професійної працездатності, визначена підприємством станом на 30.04.1992 року у розмірі 2780.63крб.
В подальшому підприємство відповідача проводило коригування суми відшкодування шкоди на коефіцієнти фактичного підвищення середньої заробітної плати за професією позивача: 2.6- з 01.05.1992 року; 2.2 – з 01.11.1992 року; 2.0 – з 01.01.1993 року; 3.0- з 01.06.1993 року; 3.57- з 01.09.1993 року; 3.0 – з 01.12.1993 року; 2.9- з 01.03.1994 року; 1.69- з 01.08.1994 року; 1.2- з 01.02.1995 року; 2.5 – з 01.07.1995 року; На момент передачі особової справи позивача до Відділення Фонду сума страхової виплати склала 150грн.48коп. і була перерахована відповідачем відповідно до постанов правління Фонду від 14.03.2002 року № 3; 04.03.2003 року № 3; 24.02.2004 року № 5; 25.02.2005 року № 3; 06.03.2006 року № 3 відповідно на коефіцієнти - 1,193; 1,182; 1,152; 1,238 та 1,203.
Спір виник з приводу незастосування підприємством до щомісячних виплат відшкодування шкоди коефіцієнтів росту тарифних ставок та посадових окладів: 2- з 01.01.1996 року та 2- з 01.04.1997 року.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, дав їм належну правову оцінку та обґрунтовано виходив з відсутності підстав для задоволення позову у зв’язку з правильним застосуванням коефіцієнтів реального росту зарплати при здійсненні перерахунку щомісячних страхових платежів.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Як вбачається з позовної заяви, підставою для звернення з позовом до суду стало те, що з 01.01.1996 року відповідач згідно наказу № 3 збільшив у 2,0 рази тарифні ставки та посадові оклади, перерахунок сум відшкодування шкоди позивачу не провів. Згідно наказу № 32 від 10.04.1997 року відповідач збільшив тарифні ставки та посадові оклади на коефіцієнт 2.0. Перерахунок розміру відшкодування шкоди не був проведений.
Згідно зі ст. 11 Закону України «Про охорону праці», пп. 4, 9 Правил відшкодування шкоди, відшкодування шкоди, завданої працівнику ушкодженням здоров'я, складається з виплати втраченого заробітку (або відповідно його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності та інших виплат.
Відповідно до п. 28 Правил відшкодування шкоди, в редакції від 18.07.1994 року, що діяла до 03.10.1997 року, перерахування розміру відшкодування шкоди (втраченого заробітку, витрат на соціальну і медичну допомогу) проводиться у разі: зміни ступеня втрати професійної працездатності; зміни складу сім’ї померлого; підвищення мінімального розміру заробітної плати в порядку, визначеному законодавством; підвищення тарифних ставок (окладів) працівників госпрозрахункових і бюджетних підприємств, заробітної плати відповідно до колективного договору.
При зростанні тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві з метою збільшення їх частки в середньомісячній заробітній платі в межах встановленого фонду споживання, при якому змінювалась лише структура заробітної плати (одночасно зменшувалися інші складові заробітної плати без зміни її загального розміру), не передбачено підстав для проведення перерахування щомісячних страхових виплат на коефіцієнт росту посадових окладів і тарифних ставок, що витікає з положень нормативно-правових актів, діючих на час виникнення спірних правовідносин, якими визначено порядок нарахування та перерахунку сум відшкодування шкоди працівникові у зв’язку із ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням трудових обов’язків.
Отже, госпрозрахункові підприємства, виходячи із своїх фінансових можливостей, самостійно визначають зростання коефіцієнтів тарифних ставок (посадових окладів) та терміни їхнього запровадження.
Як вбачається із матеріалів справи, з 01.01.1996 року, відповідно до наказу № 3 від 12.01.1996 року, на підприємстві були впорядковані співвідношення тарифної частини і приробітку, а підвищення заробітної плати не планувалося. В цілому по підприємству заробітна плата у січні 1996 року зменшилася на 17.03% проти грудня 1995 року. А в СУ-105 загальний обсяг заробітної плати зменшився на 37,86% тому, відповідно до абзацу 4 п.28 Правил відшкодування шкоди, а також абзацу 3 пункту 9 Правил відшкодування шкоди, коригування щомісячних виплат відшкодування шкоди у бік зменшення не здійснено та перерахунок розміру відшкодування шкоди не проведений на зазначений коефіцієнт.
З 01.04.1997 року відповідно до наказу № 32 від 10.04.1997 року були впорядковані співвідношення тарифної частини і приробітку. В цілому заробітна плата зросла на 11,16%, а в СУ-105 на 23.82%. Оскільки підвищення заробітної плати на коефіцієнт 2 не відбулося, розмір відшкодування шкоди на зазначений коефіцієнт не відкоригований.
За оспорюваний період з 01.05.1992 року по 01.04.2001 року, виходячи із меж позовної заяви, підприємство перерахувало суми відшкодування шкоди позивачу на коефіцієнти фактичного збільшення заробітної плати, що не суперечать закону, оскільки заробітна плата на підприємстві, у тому числі за професією позивача, збільшилася саме на них.
Відділенням Фонду проводилися перерахування щомісячних страхових виплат позивачу відповідно до постанов правління Фонду: від 14.03.2002 року ( коефіцієнт 1, 193), від 04.03.2003 року (коефіцієнт 1,182), від 24.02.2004 року (коефіцієнт 1,152), від 25.02.2005 року ( коефіцієнт 1, 238), від 06.03.2006 року (коефіцієнт 1, 203) та на коефіцієнт 1,183 з 01.03.2007 року. Проведений Фондом перерахунок належних позивачу страхових виплат ґрунтується на законі.
Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки представником позивача не надано суду жодного доказу на підтвердження своїх позовних вимог щодо фактичного підвищення заробітної плати за оспорюваний період, що протирічить положенню ч.1 ст. 60 ЦПК України, відповідно до якої, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правильність застосування відповідачем коефіцієнтів реального росту заробітної плати при перерахунку робітникам сум втраченого заробітку у зв’язку з ушкодженням здоров’я, починаючи з 01.05.1992 року до передачі особової справи до Фонду, який продовжив виплату страхових сум на користь позивача, виходячи із визначеного підприємством щомісячного відшкодування шкоди, перераховуючи щомісячно протягом 2002-2006 років суму страхових виплат на відповідні коефіцієнти зростання середньомісячної зарплати в галузях національної економіки, та вважає, що підстав для перерахунку страхових виплат, стягнення заборгованості та компенсації за несвоєчасно виплачені суми відшкодування шкоди немає.
Доводи апеляційної скарги про те, що при ухваленні рішення не взято до уваги, що розмір втраченого заробітку коригуванню у бік зменшення не підлягає та не враховано, що перерахунок щомісячних платежів підлягають задоволенню за час, що не перевищує трьох років, колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки, як вбачається із матеріалів справи розмір втраченого заробітку позивача відповідачем у бік зменшення за оспорюваний період не коригувався; законних підстав для перерахунку щомісячних платежів у суда першої інстанції не було.
Доводи щодо неналежного повідомлення третьої особи про час та місце розгляду справи, колегією суддів не можуть бути взяті до уваги, оскільки третя особа не заявляла про порушення судом її прав при розгляді зазначеної цивільної справи.
За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням вимог матеріального і процесуального права та підлягає залишенню без змін, у зв’язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу від 19 травня 2010 року залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді: