Справа № 22ц-21362/10 Головуючий в 1 інстанції
Категорія 19 (1У) Демиденко Ю.Ю.
Доповідач – Барильської А.П.
Р І Ш Е Н Н Я
І м е н е м У к р а ї н и
04 листопада 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді – Ляховської І.Є.
суддів – Барильської А.П., Карнаух В.В.,
при секретарі – Євтодій К.С.,
за участю: позивача ОСОБА_2, її представника – ОСОБА_3, відповідачів ОСОБА_4, та його представника ОСОБА_5, ОСОБА_6, прокурора Гаглоєва Автанділа Дмитровича,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_6 на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 11 лютого 2010 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_6 про стягнення грошових коштів , -
В С Т А Н О В И Л А :
У вересні 2008 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом, який в подальшому уточнила та просила стягнути з ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 10000 грн. В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що у жовтні 2007 року продала належну їй квартиру. Під час розрахунку був присутній відповідач, якому вона передала кошти від продажу квартири. При цьому відповідач ОСОБА_4 взяв на себе зобов’язання повернути належні позивачці кошти за її вимогою. Згодом відповідач повернув частину коштів, а решту в сумі 10 000 грн., що еквівалентно 2000 доларів США, повернути відмовився.
Ухвалою Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 06 листопада 2009 року в якості співвідповідача до участі у справі залучена ОСОБА_6.
Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 11 лютого 2010 року у задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 10 000 грн. грошових коштів.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про стягнення з ОСОБА_4 на її користь 10000 грн. Вважає, що суд безпідставно не прийняв до уваги розписку, яка міститься в матеріалах справи та написана власноруч ОСОБА_4 про його обов’язок повернути кошти.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_6, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушенням судом норм матеріального та процессуального права, просить скасувати рішення суду та направити справу на новій розгляд. Зокрема: договір зберігання із позивачем вона не укладала, розписок не давала, кошти витрачала сама позивач ОСОБА_2, яка проживала деякий час в належній їй квартирі.
В запереченнях на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_4 просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване, апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_6 підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та сторонами не оспорюється, що ОСОБА_2 у жовтні 2007 року продала двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 та придбала однокімнатну квартиру АДРЕСА_2. Від продажу квартири залишилися кошти, що на час розгляду справи складали 10 000 грн.
Звертаючись до суду з позовом, позивачка ОСОБА_2 посилалася, як на підставу задоволення позову, на факт укладання договору позики між нею та відповідачем ОСОБА_4.
Частково задовольняючи позовні вимоги та стягнувши з відповідачки ОСОБА_6 на користь позивача грошові кошти в сумі 10 000 грн., суд першої інстанції виходив з наявності між ними договору зберігання грошових коштів, який відповідачка ОСОБА_6 не виконала та не повернула позивачці зазначені грошові кошти.
Однак, колегія суддів не може погодитись з зазначеним висновком суду з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов’язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Згідно ч.1 ст. 937 ЦК України, договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу.
Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або ішим документом, підписаним зберігачем.
Статтею 208 ЦК України передбачено укладання у письмовій формі правочинів, зокрема: фізичних осіб між собою на суму, що перевищу у двадцять і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян.
Стаття 938 ЦК України передбачає, що зберігач зобов’язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.
Згідно ч.1 ст. 946 ЦК України, плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.
Із аналізу зазначених вище норм закону вбачається, що договір зберігання укладається в письмовій формі, є оплатним, на укладається на обумовлений договором строк.
Як вбачається із матеріалів справи, між позивачкою ОСОБА_2 та відповідачкою ОСОБА_6 зазначений договір зберігання у письмовій формі не укладався та умови зберігання грошових коштів, такі, як оплата за зберігання та строк зберігання не обумовлювалися.
У зв’язку з чим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 договору зберігання грошових коштів та безпідставно стягнув з відповідачки ОСОБА_6 на користь позивача грошові кошти в сумі 10 000 грн.
Крім того, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та задовольнив позов, виходячи із підстав, якими позивач не обґрунтовувала свої вимоги.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 є обґрунтованими, висновки суду в цій частині не відповідають обставинам справи, рішення суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення на підставі п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України про відмову в задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_6 про стягнення грошових коштів.
Вирішуючи спір в частині стягнення грошових коштів на користь позивача з відповідача ОСОБА_4, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, дав їм належну правову оцінку та обґрунтовано виходив з того, що позивач ОСОБА_2 на підтвердження наявності договірних зобов’язань між нею та відповідачем ОСОБА_4 не надала суду письмових доказів укладання договору позики.
Наявна в матеріалах справи копія розписки не може бути підтвердженням укладання договору позики між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, оскільки з зазначеної копії розписки не вбачається факт передачі позивачем відповідачу грошових коштів саме у борг.
Враховуючи, що позивачем не наданий оригінал розписки, а відповідач ОСОБА_4 заперечує факт написання цієї розписки, доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд безпідставно не прийняв до уваги розписку, яка написана власноруч ОСОБА_4 про його обов’язок повернути кошти, колегія суддів не може взяти до уваги.
Керуючись ст.ст. 303, 307, п.3,4 ч.1 ст. 309, ст.ст. 313- 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.
Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 11 лютого 2010 року в частині задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_6 про стягнення грошових коштів скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_6 про стягнення грошових коштів відмовити.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.
Головуючий:
Судді: