АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-21173/10 Головуючий в першій
Категорія № 27 (4) інстанції – Костенко В.В.
Доповідач - Ляховська І.Є.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
04 листопада 2010 року м. Кривий Ріг
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого – судді Ляховської І.Є.,
суддів – Барильської А.П., Карнаух В.В.,
при секретарі – Бондаренко І.В.,
за участю – позивача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 15 січня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про припинення дій, які порушують право, та відновлення становища, яке існувало до його порушення, стягнення моральної шкоди, -
В С Т А Н О В И Л А :
У серпні 2008 року ОСОБА_2 звернувся до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі –Банк) із позовом, який під час розгляду справи доповнив, та просив зобов’язати відповідача припинити дії, які порушують його права за договором про іпотечний кредит № KRKRGI0000004155, укладений 26 березня 2008 року між ним та відповідачем, а саме нарахування відсотків за користування кредитом за зміненою в односторонньому порядку з 26 липня 2008 року відсотковою ставкою, що дорівнює 2,09 % у місяць, відновити становище, яке існувало до порушення його прав відповідачем шляхом зобов’язання повернути попередній розмір відсоткової ставки за користування вищезазначеним кредитом, зобов’язати відповідача здійснити перерахунок сум нарахованих відсотків за період з 26 липня 2008 року до дати ухвалення судом рішення у відповідності з відсотковою ставкою 15 % річних, стягнути з відповідача компенсацію моральної шкоди в сумі 6050 грн. та витрати, пов’язані з розглядом справи.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 15 січня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково: усунено порушення права позивача шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення його прав, та зобов’язання відповідача повернути попередній розмір відсоткової ставки за користування кредитом згідно з договором про іпотечний кредит; зобов’язано Банк припинити дії щодо нарахування відсотків за користування іпотечним кредитом за договором № KRKRGI0000004155, укладеним 26 березня 2008 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є відповідач, та ОСОБА_2 з 26 липня 2008 року за підвищеною ставкою, що дорівнює 2,09 у місяць; зобов’язано відповідача здійснити перерахунок сум нарахованих відсотків за період з 26 липня 2008 року до дати ухвалення судом рішення у відповідності з відсотковою ставкою 15% річних, встановленою договором про іпотечний кредит № KRKRGI0000004155, укладеним 26 березня 2008 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є відповідач; стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_2 понесені ним судові пропорційно частині ухвалених на його користь позовних вимог: судовий збір в сумі 8грн.50коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 3грн.75 коп.; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі Банк ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема, на його думку, суд дійшов помилкового висновку щодо поширення на дані правовідносини Закону України «Про захист прав споживача», залишив поза увагою, що зміна облікової ставки відбулася не внаслідок волевиявлення однієї із сторін договору, а через збільшення облікової ставки НБУ та зміни курсу долару США до гривні, а також не звернув уваги на те, що дії банку відповідали чинному законодавству, під час дії якого вони здійснювалися. Крім того, на думку відповідача, справу розглянуто з порушенням підсудності, оскільки договір укладено з юридичною особою, а не з її філією, саме від юридичної особи позивач отримав повідомлення щодо підвищення процентної ставки, тому у суду не було підстав розглядати справу в м. Кривому Розі.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 26 березня 2008 року між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є відповідач, укладено договір про іпотечний кредит № KRKRGI0000004155, згідно якого позивач отримав кредит на суму 70000грн. із строком погашення не пізніше 26 березня 2016року, зобов’язавшись належним чином використати отриманий кредит на поліпшення якості окремої квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, а також сплатити відсотки за користування кредитом в розмірі 15,0% річних та інші платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором (а.с. 7 – 10).
На забезпечення належного виконання зобов’язань за вищезазначеним договором між сторонами укладений іпотечний договір № KRKRGI0000004155 від 26 березня 2008року, предметом якого є нерухоме майно – квартира АДРЕСА_1 в м. Кривому Розі, яка належить позивачу ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 09 листопада 2004року (а.с. 11 – 12).
Листом від 26 червня 2008 року № 20.1.3.2/6-8715 Банк повідомив ОСОБА_2 про збільшення з 26 липня 2008 року відсоткової ставки за укладеним між ними договором про іпотечний кредит до 2,09 % у місяць. Збільшення відсоткової ставки мотивовано відмовою Державної іпотечної установи України про рефінансування іпотечних кредитів, виданих відповідачем (а.с. 13).
У відповідь на пропозицію позивача щодо узгодження протиріч, листом №Э.37.0.0.2/319 від 04 серпня 2008року Банк підтвердив збільшення відсоткової ставки із посиланням на п.8.8 іпотечного договору та відсутність факту відступлення відповідачем його прав за цим договором на користь Державної іпотечної установи України (а.с. 14).
Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_2 вважав, що встановлення відповідачем нової відсоткової ставки у більшому розмірі в односторонньому порядку є незаконним, оскільки у разі зміни відсоткової ставки з ініціативи кредитора новий її розмір повинен бути встановлений у відповідності зі звичайною відсотковою ставкою, що встановлена у кредитора для таких видів кредитів, проте Банк не надав йому інформацію щодо розміру звичайної відсоткової ставки. Крім того, позивач вважав, що Банк незаконно встановив інший порядок сплати відсотків – у вигляді відсоткової ставки за місяць, оскільки кредитним договором узгоджено сплату відсотків у вигляді річної відсоткової ставки. Посилаючись на ці обставини, позивач просив зобов’язати Банк припинити порушення його прав, відновити становище, яке існувало до цього, зобов’язати відповідача повернути узгоджений раніше попередній розмір відсоткової ставки за користування кредитом, здійснити перерахунок сум нарахованих відсотків за період від дня їх збільшення до дати ухвалення судом рішення у відповідності із раніше визначеним розміром відсоткової ставки, а також стягнути на його користь моральну шкоду, завдану порушенням його прав споживача та понесені ним судові витрати.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що реалізуючи своє право на зміну в односторонньому порядку умов договору шляхом підвищення відсоткової ставки, банк повинен був діяти, не порушуючи право боржника на отримання повної, достовірної та своєчасної інформації відповідно до положень ст.. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», тобто був зобов’язаний надати позивачеві інформацію в обґрунтування своїх дій щодо зміни в односторонньому порядку умов договору внаслідок відмови Державної іпотечної установи в рефінансуванні іпотечних кредитів, повідомити позивача про розмір звичайної процентної ставки тощо.
З таким висновком суду погодитись не можна з огляду на наступне.
Відповідно до ст.. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов’язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов’язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
У наведеному Законі чітко прописана процедура укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації кредитодавцеві та споживачеві один про одного та щодо умов кредитування: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, тип відсоткової ставки, сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, строк, на який кредит може бути одержаний, та варіанти його повернення. При цьому в разі ненадання зазначеної інформації суб’єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.
Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один із оригіналів якого передається споживачеві. Споживач не зобов’язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені в договорі.
Отже, з урахуванням викладеного можна зробити висновок, що застосування Закону України «Про захист прав споживачів» до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору цей закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування.
Як убачається із матеріалів справи, іпотечний договір, укладений сторонами, містить умову про третю особу – Державну іпотечну установу України. Метою даної організації є створення умов для надання громадянам України дешевших, ніж в рамках ринкових умов, кредитів на придбання нерухомості за рахунок застосування механізму рефінансування. Операція рефінансування фактично є викупом Державною іпотечною установою у банків кредитів, виданих клієнтам. Фінансування даної операції проводиться за рахунок бюджетних коштів.
Згідно п. 5.1.3. договору про іпотечний кредит сторони домовились, що у разі відступлення права вимоги за цим договором Державній іпотечній установі або іншим особам (у тому числі і Банку) кредитор зобов’язаний у п’ятиденний термін письмово повідомити про це позичальника.
Згідно п. 8.8 договору у випадку, якщо права кредитора за цим договором не будуть відступлені на користь будь-якої третьої особи, кредитор має право змінити розмір відсоткової ставки до розміру звичайної процентної ставки, що встановлена у кредитора для таких видів кредитів. При цьому застосовуються механізми зміни, що вказані в наступному пункті.
Наступним пунктом 8.9 цього договору передбачені інші підстави для зміни Банком в односторонньому порядку розміру відсоткової ставки в сторону збільшення (порушення позичальником кредитної дисципліни, погіршення фінансового стану позичальника, здійснення поточних коливань відсоткових ставок за вкладами та/або кредитами, або зміни у грошово-кредитній політиці НБУ, інші випадки), а також прописаний порядок, у якому повинно відбуватись збільшення розміру відсоткової ставки за договором.
Зокрема, передбачено, що кредитор не пізніше ніж за 14 календарних днів до дня зміни розміру відсоткової ставки в сторону збільшення повідомляє позичальника про встановлення нової відсоткової ставки із зазначенням її розміру та дати початку дії такої ставки, шляхом направлення поштою відповідного рекомендованого листа за адресою позичальника. У разі незгоди із встановленим новим розміром відсоткової ставки позичальник у строк не пізніше ніж за 7 календарних днів до початку дії нової ставки зобов’язується надати кредитору письмове повідомлення про свою незгоду із такою ставкою. У випадку отримання кредитором такого письмового повідомлення договір вважається розірваним, а позичальник зобов’язується повернути кредитору суму кредиту в повному обсязі, винагороду й відсотки за фактичний строк його користування, повністю виконати інші зобов’язання за договором. Про збільшення відсоткової ставки кредитор протягом 14 календарних днів з дати збільшення письмово повідомляє позичальника шляхом направлення останньому поштою відповідного повідомлення, в якому зазначається новий розмір відсоткової ставки та дата, з якої розпочато застосування цього нового розміру ставки.
Пунктом 5.4.1 договору, укладеного сторонами, передбачено право позичальника одержувати від кредитора інформацію про залишок заборгованості за кредитом та відсотків за його користування.
Таким чином, із аналізу умов укладеного сторонами договору вбачається, що Банк має право на односторонню зміну розміру відсоткової ставки за користування кредитом у сторону збільшення у визначених пунктами 8.8 та 8.9 договору випадках та зобов’язаний повідомляти позивача лише про наступне або здійснене ним таке збільшення із зазначенням нового розміру відсоткової ставки і дати початку її дії, а позивач має право на отримання інформації про залишок заборгованості за кредитом та відсотків за його користування.
Відповідачем надані докази на підтвердження факту його звернення до Державної іпотечної установи України з метою відступлення останній належних Банку прав за договором про іпотечний кредит, укладеним із позивачем, та відсутності на це згоди Державної іпотечної установи.
Державна іпотечна установа України, яка брала участь у справі в якості третьої особи, пояснила, що згідно договірних зобов’язань між нею та відповідачем відсутні зобов’язання рефінансувати конкретний виданий банком кредит, та рефінансування банківських кредитів є правом, а не обов’язком Державної іпотечної установи (а.с. 40 – 41).
Крім того, відповідно до наказу від 30 квітня 2008 року № PR-2008-150 «Про зміну умов кредитування» відсоткові ставки за іпотечними договорами було збільшено у зв’язку із ситуацією, що склалася на банківському ринку (а.с. 53 - 54).
На думку колегії суддів, за відсутності згоди Державної іпотечної установи викупити право вимоги виконання боргових зобов’язань позивача Банк обґрунтовано скористався своїм правом, передбаченим п. 8.8 договору, на односторонню зміну умов договору та збільшення відсоткової ставки за користування кредитом.
При цьому відповідачем дотримано порядок такої зміни, передбачений п. 8.9 договору – позивачу своєчасно направлено відповідне повідомлення про новий розмір відсоткової ставки та дату початку її дії.
Незазначення в повідомленні, направленому позивачеві Банком, про зміни у грошово-кредитній політиці НБУ та підвищенні облікової ставки НБУ з 30 квітня 2008 року не має правового значення для вирішення спору, оскільки право відповідача на зміну умов договору в односторонньому порядку обумовлено не сукупністю обставин, передбачених пунктами 8.8. та 8.9 договору, а за наявності настання будь-якої із них.
У строк, визначений умовами договору в разі незгоди з новим розміром відсоткової ставки, позивач не виконав дії, передбачені договором у цьому випадку.
Повідомивши Банк про свою незгоду із новою відсотковою ставкою, ОСОБА_2 заперечував право Банку на односторонню зміну умов договору, вважаючи, що пункт 8.8 договору надає таке право лише за наявності вичерпного переліку обставин, передбачених пунктом 8.9, а такі обставини відсутні, тому просив відповідача утриматись від збільшення процентної ставки (а.с. 15 – 16).
Проте позивач не повернув кредитору у встановлений договором строк суму кредиту в повному обсязі, винагороду й відсотки за фактичний строк його користування, не виконав повністю інші зобов’язання за договором, що дало б підстави вважати договір розірваним. Тому, починаючи з 26 липня 2008 року, Банк обґрунтовано почав нараховувати ОСОБА_2 відсотки за користування кредитом у новому розмірі.
Дійшовши висновку про те, що відсоткова ставка на рівні 2,09% у місяць була підвищена відповідачем до розміру, що перевищує звичайну відсоткову ставку, встановлену відповідачем для такого виду кредитів на рівні 16,08% річних, або 1,34% у місяць, що є порушенням п. 8.8 договору, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог.
Відповідно до положень частини першої статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі
Т ака обставина, як неправильний розмір нової відсоткової ставки, не була зазначена позивачем в якості підстави для задоволення його вимог ані в первісній, ані в доповненій позовній заяві.
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_2 оспорював лише право відповідача на збільшення відсоткової ставки та відсутність обґрунтування нового розміру процентної ставки і не посилався як на підставу своїх вимог на те, що новий розмір відсоткової ставки не відповідає розміру звичайної відсоткової ставки, встановленої для такого виду кредитних зобов’язань (а.с. 3 - 6,70 – 72).
Посилаючись на порушення Банком статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», яка захищає право споживача на отримання повної, достовірної та своєчасної інформації, як на підставу для задоволення позовних вимог, суд не врахував наступне.
Як убачається із матеріалів справи, позивач не звертався до відповідача із вимогою щодо надання інформації про обґрунтованість збільшення розміру відсоткової ставки. Як зазначалося вище, він лише оспорював право відповідача на односторонню зміну умов договору та відсутність обґрунтування нового розміру відсоткової ставки (а.с. 15 – 16).
Предметом спору в даній справі є правомірність дій Банку щодо підвищення розміру відсоткової ставки за умови незгоди на це позивача, а не факт ненадання відповідачем позивачу у відповідності із вимогами Закону України «Про захист прав споживачів» повної, достовірної та своєчасної інформації щодо нового розміру відсоткової ставки за кредитним договором.
Крім того, як зазначено раніше, умовами укладеного сторонами договору про іпотечний кредит не передбачено обов’язку відповідача надавати позивачеві інформацію в обґрунтування дій щодо збільшення відсоткової ставки.
За таких обставин суд першої інстанції не мав підстав для висновку про порушення прав позивача і рішення про усунення порушення його прав шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення, зобов’язання відповідача повернути попередній розмір відсоткової ставки, припинити дії щодо нарахування відсотків за користування кредитом за підвищеною ставкою, що дорівнює 2,09% у місяць та здійснити перерахунок сум нарахованих відсотків за період з 26 липня 2008 року до дати ухвалення судом рішення у відповідності з відсотковою ставкою 15% річних, а також стягнення з відповідача на користь позивача частини судових витрат в сумі 8грн.50коп. за сплату судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 3грн.75коп.
У зв’язку з неправильним застосуванням норм матеріального права рішення суду необхідно скасувати в частині задоволення позову ОСОБА_2 та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про припинення дій, які порушують право, та відновлення становища, яке існувало до його порушення та стягнення судових витрат.
В іншій частині рішення суду не оскаржено.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ч. 1 п. 4, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.
Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 15 січня 2010 року в частині задоволення позову ОСОБА_2 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про припинення дій, які порушують право, та відновлення становища, яке існувало до його порушення та стягнення судових витрат відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: І.Є.Ляховська
Судді: А.П.Барильська
В.В.Карнаух