Справа № 22ц – 4980/10 Головуючий у 1 інстанції – Івасюта Л.В.
Категорія – 53 Доповідач – Осіпук В.В.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
3 грудня 2010 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого Данилюк В.А.
суддів Гапончука В.В., Осіпука В.В.
при секретарі Дуткіній Ж.П.
з участю позивача ОСОБА_1
представника відповідача Власюка О.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства «Західпромбуд» про стягнення заробітної плати, грошової компенсації невикористаної відпустки та компенсації розрахунку при звільненні, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду від 16 вересня 2010 року, -
В С Т А Н О В И Л А:
В березні 2009 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом. Покликався на те, що з 15 березня 2006 року по 1 жовтня 2008 року працював на підприємстві ЗАТ «Західпромбуд». Після звільнення відповідач не провів з ним повний розрахунок, тобто не виплатив йому заборговану заробітну плату в сумі 6000 грн. та 1850 грн. грошової компенсації за невикористану відпустку.
Просив стягнути з ЗАТ «Західпромбуд» в його користь вказані грошові суми та 3640 грн. 76 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з роботи.
16 вересня 2010 року рішенням Луцького міськрайонного суду позов задоволено частково, стягнуто з ЗАТ «Західпромбуд» в користь ОСОБА_1 1854 грн. 63 коп. заборгованості по заробітній платі та 51 грн. в користь держави судового збору і 120 грн. ІТЗ на відповідний рахунок.
Рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць допущено до негайного виконання.
В решті вимог відмовлено за безпідставністю.
В поданій на рішення суду апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить його скасувати як незаконне, прийняте судом з порушенням норм матеріального права та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з таких підстав.
Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплати всіх сум, що належать йому від підприємства, проводяться в день звільнення, якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно ст.117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за весь час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Судом першої інстанції було встановлено, що позивач ОСОБА_1 1 жовтня 2008 року був звільнений з роботи відповідачем ЗАТ «Західпромбуд» за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України. При звільненні підприємство не провело з ним повний розрахунок та не видало йому письмове повідомлення про розмір нарахованої належної йому при звільненні та не виплаченої грошової суми, а саме 3427 грн. 63 коп., з яких під час розгляду справи в суді виплачено позивачу 1573 грн. (а.с. 38-42).
Встановивши такі обставини, суд дійшов правильного висновку про те, що заборгованість відповідача перед позивачем щодо невиплаченого при звільненні розрахунку становить 1854 грн. 63 коп. (3427,63 – 1573) та підставно стягнув з товариства в користь ОСОБА_1 дану грошову суму, ухваливши в цій частині позовних вимог законне рішення.
Разом з тим, відмовляючи позивачу у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку суд першої інстанції помилково вважав, що він пропустив строк звернення до суду, передбачений ст.233 КЗпП України, не врахувавши тієї обставини, що відповідач на час ухвалення рішення повний розрахунок з ОСОБА_1 так і не провів, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права.
Оскільки судом правильно встановлені фактичні обставини справи, а неправильно застосовані норми матеріального права, колегія суддів вважає за необхідне скасувати судове рішення в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку в користь позивача і ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення даної позовної вимоги.
З матеріалів справи вбачається, що заробітна плата за два останні місяці, які передували звільненню позивача, становить 625 + 1245,89 = 1840 грн. 89 коп. (а.с.19, 46). Його середньоденна заробітна плата дорівнює (1840,89 : 43) = 43 грн. 50 коп., а розмір середньомісячної заробітної плати становить 43,5 х 21,5 = 935 грн. 25 коп.
Оскільки з часу звільнення ОСОБА_1 на час ухвалення даного рішення пройшло 26 місяців і 2 дні, то відповідно середній заробіток за час затримки розрахунку позивача становить (935,25 х 26) + (43,5х2) = 24403 грн. 50 коп. Враховуючи наведене, а також ті обставини, що між сторонами був наявний спір щодо розміру розрахункових, що підлягали виплаті ОСОБА_1, який підлягає вирішенню на користь працівника частково. Приймаючи до уваги роз’яснення п.20 Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» про те, що коли спір вирішується судом, який визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку, ураховується розмір спірної суми, частки, яку вона становила в заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно з середнім заробітком працівника. Колегія суддів вважає, що з відповідача в користь позивача слід стягнути 5000 грн. середнього заробітку за час затримки не проведеного з ним розрахунку.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задоволити частково.
Рішення Луцького міськрайонного суду від 16 вересня 2010 року в частині відмови ОСОБА_1 у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку скасувати.
Стягнути з закритого акціонерного товариства «Західпромбуд» в користь ОСОБА_1 5000 грн. середній заробіток за час затримки розрахунку.
В решті рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий
Судді