АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2010 року колегія суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого-судді - Ноздрякова В.М.,
суддів - Мацелюха П.С., Шальнєвої Т.П.,
за участі прокурора - Карпука Ю.А.,
засудженого - ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляцією прокурора Ткачук Г.В., який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 31 травня 2010 року,
встановила:
Цим вироком
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Києва, громадянина України, українця, який не працює, не одруженого, ніде не зареєстрованого, який проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимого:
- 02.10.1997 року Московським районним судом м. Києва за ч. 1 ст. 229-6 КК України на 1 рік позбавлення волі та за ст. 14 КК України до лікування від наркоманії;
- 18.03.1999 року Подільським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 229-6 КК України на 2 роки позбавлення волі та за ст. 14 КК України до лікування від наркоманії;
- 03.04.2003 року Печерським районним судом м. Києва за ч. 1 ст. 185; ч. 4 _______________________
Справа № 11-а-2364/2010 Категорія КК: ч. 2 ст. 185
Головуючий у суді 1-ій інстанції: Метелешко О.В. Доповідач: Мацелюх П.С.
ст. 187; ст. 70 КК України – на 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна; 18.12.2008 року звільнився умовно-достроково на 1 рік 11 місяців 14 днів;
засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України на 3 (три) роки 6 (шість) місяців позбавлення волі.
На підставі ст. 71 КК України до призначеного цим вироком ОСОБА_1 покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Печерського районного суду м. Києва від 03.04.2003 року і призначено остаточне покарання у виді 4 (чотирьох) років 3 (трьох) місяців позбавлення волі.
Вирішено питання про речові докази в порядку ст. 81 КПК України.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_1, будучи раніше засудженим і маючи не зняту та не погашену судимість, 02 листопада 2009 року близько 00 год., попередньо спостерігаючи за раніше незнайомим ОСОБА_3 біля нічного магазину по вул. Попудренка поблизу ст. метро “Чернігівська” і дочекавшись, коли той у стані алкогольного сп’яніння вийшов з магазину, непомітно підійшов ззаду і з корисливих мотивів повторно таємно викрав в ОСОБА_3 з правої бокової кишені мобільний телефон марки “Нокіа 6233” чорного кольору, НОМЕР_1, вартістю 1 100 грн., у якому знаходилися сім-карта оператора мобільного зв’язку “Київстар” вартістю 25 грн., на рахунку якої було 15 грн., і карта пам’яті об’ємом 512 МБ вартістю 80 грн., чим спричинив ОСОБА_3 матеріальну шкоду на загальну суму 1 220 грн., після чого з місця вчинення злочину втік, а викраденим розпорядився на власний розсуд.
В апеляції прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, вважає вирок суду незаконним у зв’язку з неправильною кваліфікацією дій засудженого і невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості злочину і особі засудженого внаслідок м’якості. На обґрунтування наведеного, зазначає, що суд необґрунтовано послався лише на свідчення підсудного, потерпілого та свідків, безпідставно не врахувавши інші показання та не давши їм належної оцінки. Зокрема, вважає, що свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_2, показання яких покладено в основу вироку, могли бути зацікавленими особами, а тому дати неправдиві свідчення. Зазначає, що суд не взяв до уваги показання потерпілого під час досудового слідства про те, що його було пограбовано у підземному переході після удару в підборіддя трьома особами, як одну з яких він впізнав ОСОБА_1 Посилається на показання під час судового слідства слідчих, у провадженні яких перебувала дана кримінальна справа, про те, що на ОСОБА_1 жодного тиску не чинилося. Разом з тим, вважає, що суд, незважаючи на скарги підсудного, свідків ОСОБА_5 і ОСОБА_2 на проведення слідчих дій з порушенням встановленого кримінально-процесуальним законом порядку, зокрема, що вони не були належним чином ознайомлені з процесуальними документами, безпідставно не застосував ст. 315-1 КПК України.
З наведених в апеляції підстав просить вирок суду скасувати і постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 186 КК України покарання у виді 6 років позбавлення волі.
Заслухавши доповідь судді, міркування прокурора, який підтримав апеляцію, пояснення засудженого, який просить залишити вирок без змін, а апеляцію без задоволення, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляції, провівши судові дебати та надавши останнє слово засудженому, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора задоволенню не підлягає з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи і протоколу судового засідання, висновок суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, ґрунтується на сукупності ретельно досліджених доказів, яким суд дав належну оцінку: показаннях засудженого ОСОБА_1 під час досудового і судового слідства про заволодіння мобільним телефоном потерпілого, який перебував у стані алкогольного сп’яніння, саме шляхом непомітного витягування ззаду з правої бокової кишені; показаннях в судовому засіданні потерпілого ОСОБА_3 про те, що він, у зв’язку з перебуванням на той час у стані алкогольного сп’яніння, погано пам’ятає події після того, як вийшов з магазину і спустився до підземного переходу, зокрема, не може вказати, чи застосовувалось до нього насильство, у зв’язку із зазначеним потерпілий не підтвердив свої показання під час досудового слідства про те, що у підземному переході він зіткнувся з трьома раніше незнайомим чоловіками, один з яких ударив його в підборіддя, від чого він упав, а потім виявив відсутність особистих речей, а натомість, стверджував, що пригадує лише момент виявлення відсутності мобільного телефону; рапорті оперуповноваженого Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві, яким було здійснено виїзд за викликом потерпілого ОСОБА_3, про те, що після їх приїзду ОСОБА_3 чітко пояснити, що з ним трапилось, не міг, плутався щодо місця виявлення відсутності речей і був у стані алкогольного сп’яніння; показаннях свідка ОСОБА_4, з яких слідувало, що після того, як її чоловік ОСОБА_3 пішов з магазину, вона наздогнала його на зупинці і виявила зникнення барсетки та мобільного телефону, при цьому чоловік пояснити, що з ним сталося і чому не відповідав на телефонні дзвінки, не міг, чи вдарив його тоді хтось, вони з ОСОБА_3 не знають, куди саме чоловік клав телефон, виходячи з магазину, вона не бачила; показаннях свідків ОСОБА_5 і ОСОБА_2 з приводу обставин спроби реалізації телефону ОСОБА_5, на прохання ОСОБА_1, та наступного їх затримання працівниками міліції, від яких вони довідалися, що телефон викрадений.
Оцінивши зазначені докази у своїй сукупності, суд дійшов вірного висновку про недоведеність обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 186 КК України у вчиненні відкритого викрадення чужого майна (грабежу) за попередньою змовою групою осіб, поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя і здоров’я потерпілого, повторно, оскільки воно ґрунтувалося лише на показаннях потерпілого, від яких він у судовому засіданні відмовився. Жодних інших доказів вчинення ОСОБА_1 злочину за наведених в обвинувальному висновку обставин у справі зібрано не було.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки він сумнівів у своїй правильності не викликає.
Доводи прокурора в апеляції про те, що свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_2, показання яких покладено в основу вироку, є зацікавленими особами, безпідставні, оскільки свідок ОСОБА_4 є дружиною потерпілого і жодних обставин, які могли б свідчити про її зацікавленість давати показання на користь засудженого ОСОБА_1, за матеріалами справи не встановлено, а свідки ОСОБА_5 і ОСОБА_2 взагалі не вказували обставин заволодіння ОСОБА_1 мобільним телефоном, оскільки, зі слів свідків, їм про походження телефону відомо не було.
Посилання прокурора в апеляції на те, що під час досудового слідства жодного тиску на ОСОБА_1 не чинилося, не заслуговують на увагу, оскільки протягом усього часу досудового слідства ОСОБА_1 визнавав вину лише у таємному викраденні майна ОСОБА_3 й жодного разу не вказував про його відкрите викрадення із застосуванням насильства, за попередньою змовою групою осіб, як про це зазначено в обвинувальному висновку.
Доводи апелянта про те, що суд, незважаючи на скарги підсудного ОСОБА_1, свідків ОСОБА_5 і ОСОБА_2 з приводу неналежного їх ознайомлення з процесуальними документами під час досудового слідства, не застосував ст. 315-1 КПК України, не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки видання судових доручень слідчим органам в порядку ст. 315-1 КПК України є доцільним лише щодо тих слідчих дій, які не можуть бути проведені в судовому засіданні: обшуку, виїмки, відтворення обстановки і обставин події, ексгумації трупа, допиту свідків і потерпілих, щодо яких застосовуються заходи безпеки і допит яких в судовому засіданні неможливий тощо. Підсудний ОСОБА_1, свідки ОСОБА_5 і ОСОБА_2 були допитані в судовому засіданні та їх показання перевірки і уточнення шляхом проведення додаткових слідчих дій не потребували.
Враховуючи викладене, дії ОСОБА_1 вірно кваліфіковано за ч. 2 ст. 185 КК України, оскільки він вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжку) повторно.
При призначенні ОСОБА_1 покарання суд, відповідно до вимог ст. 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину; особу винного, який раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, ніде не працює, посередньо характеризувався за місцем утримання, перебуває на обліку у лікаря нарколога з діагнозом: розлади психіки та поведінки внаслідок вживання опіоїдів, на обліку у лікаря психіатра не перебуває; обставину, яка пом’якшує покарання, – щире каяття.
Колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 185 КК України покарання є необхідним і достатнім для виправлення засудженого і попередження вчинення ним нових злочинів.
Остаточне покарання за сукупністю вироків ОСОБА_1 призначено з дотриманням вимог ст. 71 КК України.
З огляду на зазначене, твердження прокурора в апеляції про невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину і особі засудженого, на обґрунтування яких апелянт жодних доводів не наводить, є безпідставними.
Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б тягнули за собою зміну чи скасування вироку, у даній справі не встановлено.
Враховуючи викладене, вирок суду є законним і обґрунтованим, підстав для його зміни чи скасування немає.
Керуючись ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, –
У Х В А Л И Л А:
Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 31 травня 2010 року щодо ОСОБА_1 – залишити без зміни , а апеляцію прокурора Ткачук Г.В., який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, – без задоволення.
Судді:
_________________ __________________ __________________
Ноздряков В.М. Мацелюх П.С. Шальнєва Т.П.