Справа № 22ц-59   2007 р.                                      Головуючий в І інстанції

Строілов C.O.

Категорія 44    Доповідач: Стародубець М.П.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

2007 року лютого місяця «22»  дня колегія  суддів  судової палати у цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:

Головуючого       - Пузанової Л.В.

Суддів                        - Стародубця М.П., Орловської Н.В.

при секретарі     - Костеннікові Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Херсоні цивільну   справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_1,

діючого за дорученням в інтересах

ОСОБА_2,

на рішення

Суворовського районного суду м.Херсона

від 29 вересня 2006 року у справі

за позовом

ОСОБА_2

до

закритого акціонерного товариства комерційний банк «Прнватбанк»,

товариства з обмеженою відповідальністю «Херсон-Імпекс»

про  виплату вкладу,  визнання договорів  недійсними та відшкодування

моральної шкоди, -

встановила:

В травні 2004 року ОСОБА_2звернувся до суду з позовом до закритого акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», товариства з обмеженою відповідальністю «Херсон-Імпекс» про виплату вкладу, визнання договорів недійсними та відшкодування моральної шкоди.

Позивач зазначав, що 19 грудня 2003 року уклав з ЗАТ КБ «Приватбанк» договір банківського вкладу, згідно умов якому передав банку гроші в сумі 27500 доларів США строком на один рік, з мінімальним строком вкладу один місяць під 3 % річних.

05.05.2004 року він звернувся до банку з приводу дострокового повернення йому вкладу, працівники якого повідомили його про те, що гроші на підставі договору застави та поруки від 22 грудня 2003 року, а також договору уступки вимоги, підписані ним, перераховані ЗАТ КБ «Приватбанк» у зв'язку з невиконанням кредитного договору ТОВ «Херсон-Імпекс», за виконання якого він поручався.

Посилаючись на те, що крім депозитного договору він інші договори не підписував, просив суд визнати недійсними додаткову угоду до депозитного договору, договори доручення, застави майнових прав, уступки вимоги та поруки, оформлені від 22.12.2003 року.

Стягнути з ЗАТ КБ «Приватбанк» на його користь за договором депозитного вкладу 27500 доларів США або 138875 грн., з урахуванням індексу інфляції в сумі 39681 грн. 92 коп., 3 % річних в сумі 11414 грн. 38 коп., а також заподіяну моральну шкоду, розмір якої він визначає в сумі 20000 грн., і судові витрати.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням від 29 вересня 2006 року суд відмовив у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1., діючий в інтересах ОСОБА_2, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на те, що суд першої інстанції дав неправильну оцінку зібраним по справі доказам та постановив рішення, яке не відповідає вимогам закону і дійсним обставинам справи.

У письмових запереченнях на апеляційну скаргу ЗАТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «Херсон-Імпекс» просять скаргу відхилити, а рішення суду як законне та обґрунтоване залишити без змін.

Заслухавши доповідача та представників сторін, перевіривши правильність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія судців вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи, 19.12.2003 року ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «Приватбанк» уклали договір депозитного вкладу, згідно умов якому вкладник розмістив в зазначеній банківській установі 27500 дол. США під 3 % річних на строк до 12 місяців з мінімально визначеним строком дії цього договору один місяць.

22.12.2003 року за договором № 322189/3 ЗАТ КБ «Приватбанк» надало ТОВ «Херсон-Імпекс» під забезпечення наявних в банку грошових коштів на вказаному вище депозитному вкладі кредит в сумі 27000 дол. США.

До передачі позичальнику зазначених коштів в цей же день були оформлені додаткова угода до депозитного вкладу, договір доручення, застави, уступки вимоги, сторонами в яких виступали ЗАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_2, а також тристоронній договір поруки за участю боржника ТОВ «Херсон-Імпекс» /а.с.268-273/.

Останнє свої зобов'язання за кредитною угодою не виконало і банк відповідно до умов наведених вище договорів зняв з депозитного вкладу суму боргу.

В процесі розгляду справи суд першої інстанції не встановив протиправних дій з боку ЗАТ КБ «Приватбанк» чи його працівників щодо виконання умов депозитного договору і оскаржуваних угод, а також передбачених ст.215 ЦК України підстав для визнання правочинів недійсними, тому підставно відмовив у задоволенні позовних вимог.

Зазначена норма матеріального права передбачає відповідні правові наслідки недійсності правочинів, питання щодо застосування яких позивач в передбаченому законом порядку перед судом не порушував. Наведені ним доводи з приводу вчинення відносно нього шахрайських дій чи підробки документів достовірними доказами, якими можуть бути лише вироки суду, що набрали законної сили, не підтверджені.

ЗАТ КБ «Приватбанк», яке на його думку повинне відновити його права у вказаний ним спосіб, на захист своїх прав вчинило відповідні дії для порушення правоохоронним органом кримінальної справи за наведеними позивачем фактами, досудове слідство яким до ухвалення судом рішення провадженням не закінчене /а.с.77, 79/.

Суд апеляційної інстанції погоджується з оцінкою суду першої інстанції висновків двох судово-почеркознавчих експертиз, які відомостей щодо невчинення позивачем навмисно зміненим почерком підпису в оскаржуваних ним угодах не містить і цього не спростовують.

Посилання апелянта на те, що суд ототожнив позивача з юридичною особою, інтереси якої він представляв при здійсненні останньою своєї комерційної діяльності з вказаним раніше позичальником, висновки суду не спростовують та на їх правильність не впливають.

Не заслуговують на увагу доводи апелянта щодо невиконання банком умов депозитного договору, викладених в п. 14 цієї угоди, оскільки вкладник не зазначив в ній своїх реквізитів, за якими відповідач мав би можливість повідомити його про проведення відповідної банківської операції.

Доводи апелянта щодо неправильної оцінки судом зібраних по справі доказів та невідповідність покладених в основу рішення висновків суду фактичним обставинам справи позбавлені правового обґрунтування і не були підтверджені при розгляді справи судом апеляційної інстанції.

Суд першої інстанції з достатньою повнотою з'ясував обставини справи, за правилами ч.2 ст.311 ЦПК України виконав всі викладені в ухвалі суду апеляційної інстанції вказівки, якою попереднє рішення суду було скасоване, а справа направлена на новий розгляд для з'ясування обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору, перевірив доводи і заперечення сторін, дослідив надані ними докази, яким дав правильну оцінку, та постановив законне й обґрунтоване рішення.

Доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують, постановлене в справі рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права і підстав для його скасування та задоволення скарги колегія суддів не вбачає.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, діючого за дорученням в інтересах ОСОБА_2, відхилити.

Рішення Суворовського районного суду м.Херсона від 29 вересня 2006 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає чинності негайно після її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі скарги до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.