Справа № 2-1164-1/2010
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
01 листопада 2010 року Святошинський районний суд м.Києва в складі:
головуючого - судді: Шум Л.М.
при секретарях: Прокопенко Н.М., Тишкевич В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним ,
В С Т А Н О В И В:
Представник позивачки ОСОБА_1 – ОСОБА_4 у січні 2010 р. звернулася до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить визнати договір позики, укладений 30.07.2004 р. між сторонами недійсним. В обгрунтування позову представник позивачки посилається на те, що зазначений договір повинен бути визнаний недійсним, оскільки він не спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. Відповідно до умов зазначеного вище договору позики, відповідачка ОСОБА_2 передала у борг позивачці ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 956 700 грн., що на момент підписання договору становить 180 000 доларів США сроком до 30.07.2005 р. Вказаний договір був забезпечений Іпотечним договором від 30.07.2004 р., відповідно до умов якого позивачка передала в іпотеку відповідачці належне їй на праві власності майно - квартиру АДРЕСА_1. Однак, представник позивачки зазначає, що при підписанні договору позики гроші були отриманні не позивачкою ОСОБА_1, а були передані третій особі по справі – ОСОБА_3, який витратив вказані гроші на власні потреби, що в подальшому було також підтверджено його особистою заявою від 15.04.2008 р., посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та особистими його свідченнями з цього приводу в Апеляційному суді м. Києва. Представник позивачки вказує, що оскільки в забезпечення такої значної позики у ОСОБА_3 не було в наявності майна, позивачка дала свою згоду на участь у таких договірних відносинах, оскільки була впевнена про належні взаєморозрахунки між віпдовідачкою та третьою особою у визначений договором строк. Представник позивачки далі вказує, що чоловік позивачки ОСОБА_5, відповідачка ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є співзасновниками ТОВ «Кліфф», перебувають в дружніх стосунках, а тому визначені у договорі гроші необхідні були останньому для розвитку бізнесу. Також представник зазначає, що позивачка у період з 2004 р. по теперішній час не здійснювала таких значних покупок, які б потребували зазначених у договорі позики грошових коштів, а саме: 956 700 грн. Представник позивачки вважає, що оскільки спірний договір мав лише імітацію правочину, просить визнати його недійсним та стягнути з відповідачки на користь позивачки судові витрати.
В подальшому позивачка та представник позивачки позовні вимоги підтримали та просили їх задовльнити в повному обсязі.
Віпдовідачка ОСОБА_2 та її представники в судовому засіданні позов не визнали та просили у його задовленні відмовити в повному обсязі. При цьому відповідачка зазначила, що не пам'ятає, на які цілі позивачка позичала в неї гроші, хто був присутній при укладені спірного договору та чи фактично були передані гроші в руки позивачці.
Представники відповідачки в судовому засіданні додатково пояснили, що при укладенні спірного договору сторони були обізнані про наслідки його вчинення та невиконання його умов, а тому не має підстав для задовлення позову. При цьому, представники просили застосувати до зазначеного позову строк позовної давності відповідно до вимог ст. 257 ЦК України.
Третя особа ОСОБА_3 в судові засідання не з'являвся, про час та місце слухання справи повідомлявся судом належним чином, (а.с. 95, 132), а тому суд вважає можливим розглянути справу за відсутності останнього на підставі наявних даних в матеріалах справи.
Суд, вислухавши пояснення сторін, їх представників, допитавши свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, прослухавши копію запису фіксування технічними засобами судових засідань в Апеляційному суді м. Києва у справі № 2-2323\08, та дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідно до договору позики від 30.07.2004 р. посвідченого державним нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контори ОСОБА_8, відповідачка ОСОБА_2 передала у борг позивачці ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 956 700 грн., що на момент підписання договору становить 180 000 доларів США. (а.с. 12-13).
В забезпечення зазначеного вище спірного договору між сторонами 30.07.2004 р. був укладений іпотечний договір, відповідно до умов якого позивачка ОСОБА_1 передала в іпотеку відповідачці ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1. (а.с. 8-11).
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Для укладення реального правочину недостатньо досягнення згоди щодо істотних умов. Такий правочин вважається укладеним, якщо буде вчинено також певну фактичну дію, спрямовану на виконання стороною свого договірного обов’язку (передати річ, сплатити грошову суму).
Судом встановлено, що факт безпосередньої передачі грошових коштів в розмірі 956 700 грн. відповідачкою позивачці не було підтверджено, при цьому відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні вказала, що не пам’ятає кому в руки були передані зазначені кошти .
Одночасно встановлено, що чоловік позивачки - ОСОБА_5, третя особа – ОСОБА_3, відповідачка – ОСОБА_2 та громадянин ОСОБА_7 є засновниками та учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛІФФ» і відповідно до статуту ТОВ «КЛІФФ» в редакції від 25.05.2004 р., ОСОБА_3 – володів 33,33 % статутного капіталу – 6 832 грн. 65 коп., ОСОБА_5 – 33,33 % - 6 832 грн. 65 коп., ОСОБА_2 – 33,33 % - 6 832 грн. 65 коп., ОСОБА_7 – 0,01 % - 2 грн. 05 коп. (а.с. 161-173).
Однак, відповідно до статуту в редакції від 19.02.2007 р., ОСОБА_3 – володіє 65 % статутного капіталу – 1 300 000 грн., ОСОБА_5 – 17,495 % - 349 900 грн., ОСОБА_2 – 17,495 % - 349 900 грн., ОСОБА_7 – 0,01 % - 200 грн. (а.с. 14-27).
В судовому засіданні свідок ОСОБА_6 – колишня дружина третьої особи у справі, зазначила, що їй відомо достеменно, що ОСОБА_3 взяв у борг у відповідачки ОСОБА_2 значні кошти, оскільки частина цих коштів була направлена на погашення їх сімейного кредиту, в якому свідок була гарантом як іпотекодавець, а друга частина грошових коштів була направлена на розвиток бізнесу ОСОБА_3
Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні підтвердив факт отримання грошових коштів відповідачки ОСОБА_2 саме ОСОБА_3, а не позивачкою ОСОБА_1, пояснивши, що даний факт йому відомий зі слів ОСОБА_5 та ОСОБА_3, які як і він є співзасновниками ТОВ «КЛІФФ».
Також суд встановив, що згідно заяви ОСОБА_3 від 15.04.2008 р. посвідченої нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9, останній отримав від ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 956 700 грн., що становить еквівалент 180 000 доларів США. Підтвердив, що вказані кошти ОСОБА_1 за договором позики від 30.07.2004 р. не отримувала, а він отримав особисто (а.с. 7).
Вищезазначений факт також підтверджується письмовою заявою ОСОБА_5 від 05.10.2010 р. посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_10 (а.с. 182) , постановою про порушення кримінальної справи та прийняття кримінальної справи до свого провадження від 03.04.2010 р. слідчого СВ Шевченківського РУГУ МВС України в м. Києві по факту шахрайства за ч. 4 ст. 190 КК України. (а.с. 112)
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо дійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Згідно ч. 1 ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином.
Згідно п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що договір позики від 30.07.2004 р. посвідчений державним нотаріусом Другої Київської державної ноаріальної контори ОСОБА_8 є удаваним, оскільки вчинений на користь третьої особи ОСОБА_3, а тому повинен бути визнаний недійсним.
Посилання представників відповідачки на необхідність застосування строку позовної давності до даного позову суд не приймає до уваги, оскільки в судовому засіданні встановлено, що спірний договір укладений на користь третьої особи – ОСОБА_3, у зв’язку з чим позивачка сподівалася на добросовісне виконання договірних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та добровільні взаєморозрахунки між один одним у визначений в спірному договорі строк.
На підставі викладено, керуючись ст.ст. 202, 203, 215, 234, 235, 236 ЦК України, Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.ст. 10, 11, 60, 88, 179, 209, 212-215 ЦПК України, суд-
В И Р І Ш И В:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним – задовольнити .
Визнати договір позики від 30.07.2004 р. укладений між ОСОБА_11 та ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Другої Київської державної ноаріальної контори ОСОБА_8, реєстраційний № 3-1933 – недійсним .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 08 грн. 50 коп. та витрати за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 37 грн., всього стягнути – 45 (сорок п'ять ) грн. 50 коп.
Рішення може бути оскаржена до Апеляційного суду м.Києва шляхом подачі до Святошинського районного суду м. Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя: