Справа 22ц-11413

Категорія 41

Головуючий у 1 інстанції Грищенко В.М.

Доповідач Басуєва Т.А.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2010 року грудня 01 дня апеляційний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Басуєвої Т.А.

суддів Волошина М.П., Демченко Е.Л.

при секретарі Гребенкіній Г.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5, Виконкому Індустріальної районної у м. Дніпропетровську Ради, Виконкому Ленінської районної у м. Дніпропетровську Ради, Бюро обміну житлових приміщень м. Дніпропетровська, Комунального підприємства ПРЖЕП Індустріального району м. Дніпропетровська, КЖЕП № 53 м. Дніпропетровська, Органа опіки та піклування Індустріальної районної у м. Дніпропетровську Ради, третя особа з самостійними вимогами ОСОБА_6 про визнання розпорядження про обмін житлової площі та обмінного ордеру на житлове приміщення недійсним, визнання фактичного обміну житловими приміщеннями недійсним, про виселення та вселення в житлове приміщення, –

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено частково, поновлено їм строк звернення до суду з позовною заявою.

Визнано розпорядження виконкому Індустріальної районної в м. Дніпропетровську ради за № 480-р від 22 вересня 1995 року «Про обмін житлової площі» в частині дозволу ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на обмін житлової площі та обмінний ордер № 0013340 від 28 вересня 1995 року, виданий бюро по обміну житлових приміщень Дніпропетровської міської ради, на право зайняття трикімнатної ізольованої квартири АДРЕСА_1 жилою площею 44,46 кв.м – недійсними.

Визнано обмін житловими приміщенням від 28 вересня 1995 року, а саме державної трикімнатної ізольованої квартири АДРЕСА_1 на 6/100 частин АДРЕСА_3 недійсним.

Виселено ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_2 в Дніпропетровську без надання іншого житлового приміщення.

В задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відмовити.

Позовні вимоги третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_6 задоволено частково.

Виселено ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7 із 6/100 частин АДРЕСА_3, належних ОСОБА_6 на праві приватної власності та вселено їх в квартиру АДРЕСА_2 в Дніпропетровську.

Задоволено позовні вимоги ОСОБА_8 в частині не надання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 6/100 частин АДРЕСА_3 після виселення їх з квартири АДРЕСА_2 в Дніпропетровську.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 на відшкодування моральної шкоди – 1 000 грн.

Додатковим рішенням цього ж суду вирішено питання про стягнення судових витрат, стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5 солідарно на користь ОСОБА_3, ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 08 грн. 50 коп. та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 судовий збір в розмірі 17 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2 просять скасувати рішення суду, оскільки воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, крім того, суд вийшов за межі позовних вимог.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог як позивачів так і третьої особи є вірним та таким, що ґрунтується на встановлених судом обставинах та доказах.

Рішення суду відповідає вимогам матеріального закону, який регулює спірні правовідносини.

В судовому засіданні достовірно встановлено, що обмін спірними житловими приміщеннями, що відбувся в 1995 році був проведений з порушенням вимог ст.ст. 57, 48 ЦК України (в редакції 1963 року), ст.ст. 80, 87, 88 ЖК України, ст. 144, 145 КпШС України.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд неправильно застосував ст. 71 ЦК України (в редакції 1963 року), оскільки позивачі не просили про поновлення строку позовної давності, не можуть бути прийняти до уваги, як необґрунтовані.

У відповідність до ст. 75 ЦК України (в редакції 1963 року) позовна давність застосовуються судом незалежно від заяви сторін.

Суд встановив, що ОСОБА_3, ОСОБА_4  пропустили строк позовної давності. Однак, з врахуванням конкретних обставин справи (про які вказав в рішенні), визнав причину пропуску строку поважною і з врахуванням вимог, ст. 73 ЦПК України, правильно прийшов до висновку, що порушене право позивачів підлягає захисту.

Не можуть бути прийняти до уваги і доводи скарги в частині надання згоди на обмін житловим приміщенням органом опіки та піклування.

В суді апеляційної інстанції представник органа опіки та піклування підтвердив, що проведеним обміном жилих приміщень безумовно були порушені майнові права неповнолітніх на той період часу ОСОБА_9 та ОСОБА_4

У відповідність до ст. 48 ЦК України (в редакції 1963 року) угода, що погіршує майнові права неповнолітніх дітей є недійсною.

В судовому засіданні безспірно встановлено, що обмін здійснений внаслідок обману зі сторони відповідачів. Так, до виконкомів Ленінської та Індустріальної районних у м. Дніпропетровську рад були надані відомості, які не відповідають дійсності, а саме – неправильно були вказані частини домоволодінь, що обмінювались, розмір житлової площі. Тому відповідно до ст. 57 ЦК України (в редакції 1963 року) така угода є недійсною, а доводи апеляційної скарги в цій частині не підлягають задоволенню.

Не можуть бути прийняти до уваги доводи скарги в частині договору дарування, оскільки ці позовні вимоги не були предметом розгляду в даній справі.

Доводи апеляційної скарги в частині незаконності позовних вимог третьої особи ОСОБА_6 підлягають частковому задоволенню.

Суд стягнув на користь ОСОБА_6 з ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1 000 грн., посилаючись на те, що ОСОБА_1 ввів в оману державну виконавчу службу, не повідомивши про обмін жилими приміщеннями. З таким висновком суду погодитись не можна, оскільки він не відповідає нормам матеріального права.

Тому, відповідно до ст. 309 ЦПК України рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення. В позові про стягнення моральної шкоди слід відмовити, оскільки дані правовідносини не передбачають відшкодування моральної шкоди.

 Не можуть бути прийняти до уваги доводи апеляційної скарги про скасування рішення у зв’язку порушення прав і обов’язків осіб, які не приймають участь в справі, оскільки зазначені особи не є учасником спірних правовідносин про визнання обміну недійсним.

У випадку порушення яких-небудь прав, сторони не позбавлені можливості на судовий захист їх прав та інтересів.

Інші доводи скарги не є суттєвими і не дають підстав для скасування чи зміни рішення суду.

Додаткове рішення суду відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 307, 309 п. 4, 316 ЦПК України апеляційний суд,

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2010 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 скасувати, та в цій частині позову ОСОБА_6 - відмовити.

В іншій частині рішення суду ухвалу суду про виправлення описки та додаткове рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду чинне з моменту проголошення та може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

    Судді: