Справа № 1-180/10 р.

ВИРОК

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

03 грудня  2010 року                 Сколівський районний суд Львівської області  

в складі: головуючого – судді             Микитина В.Я. ;

при секретарі                                         Корнуті Т.Б.;

з участю прокурора                               Коциби Р.Л. ;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Сколе справу по обвинуваченню ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя  АДРЕСА_1 українця, громадянина України, із базовою вищою освітою, розлученого, працює провідником ЛВЧ-5 м. Ужгород,  раніше не судимого,

за  ч.1 ст.125, ч.1 ст.129   КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Підсудній ОСОБА_1 25.09.2010 року біля 02.00 год. в житловому будинку ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 будучи у стані алкогольного сп»яніння, зайшов у кімнату, де спали ОСОБА_2 і ОСОБА_3. На грунті неприязних відносин затіяв сварку з ОСОБА_2, яка переросла у бійку, під час якої умисно наніс їй один удар долонею правої руки в обличчя та один удар долонею лівої руки в шию з-заді, від чого ОСОБА_2 впала на диван. Також ОСОБА_1 наніс їй удар кулаком правої руки в область грудей,  від чого вона впала на підлогу, та штовхнув її, коли вона намагалася втікнути на вулицю через вхідні двері будинку, від чого вона впала на вулицю до землі. Того  ж дня затіяв сварку із ОСОБА_3, яка переросла в бійку, під час якої почергово наніс по одному удару в область ока, грудей та ще три удари  в область обличчя, а також металевою мискою  наніс один удар по голові, від чого ОСОБА_3 впав на підлогу. Продовжуючи заподіювати тілесні ушкодження, наніс лежачому на підлозі ОСОБА_3 ще два удари лівою та правою ногою в область передпліччя зліва та справа, та ще три удари кулаком правої та лівої руки в обличчя, коли останній підвівся на ноги. Своїми діями ОСОБА_1 спричинив ОСОБА_2 синці та садна на грудях та ОСОБА_3 рану на голові, синці, садна та подряпину на обличчі, грудях та кінцівках, чим заподіяв їм легкі тілесні ушкодження.

Того ж  дня, під час сварки із ОСОБА_2 ОСОБА_1  погрозив, що заріже її та пішов за косою, яка знаходилася за будинком, і, взявши косу, повернувся на те місце, де попередньо була ОСОБА_2, яка сприйняла погрозу вбивством реально і в неї були реальні підстави боятися за своє життя та здоров»я, після чого вона втекла від будинку та заховалася.

Підсудній ОСОБА_1 у судовому засіданні свою вину визнав повністю та пояснив, що останнім часом почав зловживати спиртними напоями, коли приходив додому, то часто вчиняв скандали з жінкою та її батьками. Так, 25.09.2010 року біля 02.00 год. він прийшов додому, то побачив, що його дружини немає. Не отримавши відповіді від батьків дружини про місце її знаходження, він розлютився та вчинив сварку із батьками дружини, під час якої заподіював їм тілесні ушкодження та погрожував вбивством потерпілій ОСОБА_2 Проте, на даний час він щиро розкаюється у скоєному.

Крім визнання підсудним ОСОБА_1 своєї вини, його вина у вчинених злочинах стверджена іншими доказами, зібраними у справі, які у судовому засіданні не досліджувалися, оскільки проти цього не заперечували учасники судового розгляду і фактичні обставини справи ніким не оспорювались.

Суд вважає, що дії підсудного ОСОБА_1 вірно кваліфіковані за ч. 1 ст. 125 КК України –  умисні легкі тілесні ушкодження.

Його ж дії вірно кваліфіковані за ч.1 ст. 129 КК України – погроза вбивством, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози.

 Обтяжуючими вину підсудного ОСОБА_1 у вчиненні злочинів обставинами є  вчинення злочинів у стані алкогольного сп»яніння, а також вчинення злочинів щодо осіб похилого віку.

Пом’якшуючими вину підсудного ОСОБА_1 обставинами суд вбачає щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

При визначенні міри покарання підсудному ОСОБА_1 суд враховує ступінь тяжкості скоєних злочинів, особу підсудного, який повністю визнав свою вину, щиро розкаявся у скоєному, активно сприяв розкриттю злочину. Підсудний посередньо характеризується по місцю проживання. Потерпілі цивільного позову про відшкодування шкоди не заявляли.

З урахуванням наведених обставин суд, під час вирішення питання про обрання міри покарання підсудному ОСОБА_1, вважає за доцільне призначити його у межах, установлених санкціями ч.1 ст. 125 КК України та ч.1 ст. 129 КК України  і згідно ст. 70 КК України визначити остаточне покарання шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим.

Також суд вважає за можливе застосувати до підсудного ОСОБА_1 ст. 75 КК України – звільнення від відбування покарання з випробуванням, та покласти на нього певні обов»язки, визначені у ст. 76 КК України.

Речові докази: штани та сорочку слід повернути потерпілому ОСОБА_3, а металеву миску та косу – потерпілій ОСОБА_2

Керуючись ст.ст. 323, 324 КПК України, суд

ЗАСУДИВ:

  ОСОБА_1  за ч. 1 ст. 125 КК України до виправних робіт строком на один рік із відрахуванням із суми заробітку щомісячно в дохід держави двадцять відсотків.

Його ж за ч. 1 ст. 129 КК України – до обмеження волі строком на один рік.

Згідно ст. 70 КК України засудженому ОСОБА_1 призначити остаточне покарання шляхом поглинання менш суворого більш суворим  - у вигляді одного року обмеження волі.

Згідно ст. 75 КК України засудженого ОСОБА_1 звільнити від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом одного року іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов»язки.

Згідно ст. 76 ч. 1 п. п. 2, 3, 4 КК України зобов»язати ОСОБА_1 не виїзджати  за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу  кримінально-виконавчої системи, повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання або роботи та періодично з»являтися у вказані органи для реєстрації.

Міру запобіжного заходу засудженому ОСОБА_1 – підписку про невиїзд до вступу вироку в законну силу залишити без змін.

Речові докази: штани та сорочку слід повернути потерпілому ОСОБА_3, а металеву миску та косу – потерпілій ОСОБА_2.

Вирок може бути оскаржено до апеляційного суду Львівської області протягом п’ятнадцяти днів з моменту його проголошення, або з моменту вручення копії вироку засудженому, який перебуває під вартою.

Суддя                                                                                                  В.Я. Микитин