Справа № 2-а-1328/10/1231
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 листопада 2010 року Стахановський міський суд Луганської області у складі судді Бондаренко Н.О., розглянувши у порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в м. Стаханов Луганської області про визнання дій суб’єкта владних повноважень неправомірними та зобов’язання здійснити перерахунок пенсії, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до Стахановського міського суду з позовом до Управління Пенсійного Фонду України в м. Стаханов, в якому просить:
1) визнати неправомірними дії відповідача щодо :
- призначення йому пенсії з 12.10.2006 р. виходячи із коефіцієнтів зарплати, розрахованих із середньої зарплати робітників та службовців в Україні за 1973-1978 роки в розмірах 125 крб. , 128 крб., 134 крб., 140 крб., 143 крб. та 146 крб.;
- врахування періоду його роботи в районах Крайньої Півночі з 13.09.1972 р. по 29.01.1973 р. та з 31.01.1976 р. по 19.07.1978 р. без пільгового обчислення ;
- проведення з 01.11.2008 року перерахунку його пенсії із застосуванням зарплати за період з 01.06.1973 р. по 31.05.1978 р. та з 01.11.2000 р. по 30.09.2008 р. з індивідуальним коефіцієнтом заробітку 3, 90039 ;
2) зобов’язати відповідача здійснити перерахунки і виплату йому пенсії :
з 12.10.2006 р. :
- виходячи із коефіцієнтів зарплати, розрахованих із середньої зарплати робітників та службовців в Україні за 1973-1978 роки в розмірах 114, 65 крб., 117, 72 крб., 122, 33 крб. 129, 23 крб., 133, 48 крб. та 137, 41 крб.,
- із зарахуванням періоду його роботи в районах Крайньої Півночі з 13.09.1972 р. по 29.01.1973 р. та з 31.01.1976 р. по 19.07.1978 р. в пільговому обчисленні з розрахунку 1 рік за 1 рік та 6 місяців,
- з коефіцієнтом страхового стажу 0, 35583,
- із зарплати за період з 01.06.1973 р. по 31.05.1978 р., з індивідуальним коефіцієнтом зарплати
4, 53525,
- з підвищенням пенсії, передбаченим абзацом 2 частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (далі за текстом цієї постанови – Закону), за 10 (десять) повних років страхового стажу понад 25 років ;
з 01.11.2008 р. із застосуванням :
- показнику середньої зарплати працівників, зайнятих у галузях економіки України за 2007 рік, в розмірі 1 197, 91 грн.;
- зарплати за період з 01.06.1973 р. по 31.05.1978 р., з індивідуальним коефіцієнтом зарплати
4, 535250;
- коефіцієнту страхового стажу 0, 50625;
- з підвищенням пенсії, передбаченим абзацом 2 частини 1 статті 28 Закону, за 12 (дванадцять) повних років страхового стажу понад 25 років ;
3) зобов’язати відповідача здійснити вказані перерахунки та виплату пенсії з нарахуванням та сплатою компенсації втрати частини доходів (пенсії), яка повинна була йому сплачуватися і була недорахована і недоплачена у зв’язку з порушенням строків її виплати, за весь період такого не донарахування і недоплати відповідно до вимог ст.. 3 та 4 Закону України « Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що отримує від відповідача пенсію за віком з 12.10.2006 р. І за цей період відповідач допустив наступні порушення щодо обчислення розміру його пенсії:
При розрахунку коефіцієнту заробітку всупереч положенням ч. 2 ст. 40 Закону про пенсії застосовує показники середньої зарплати робітників та службовців замість показників середньої зарплати працівників; при обчисленні пенсії при її призначенні та перерахунку не зарахувало весь період роботи в районах Крайньої Півночі в пільговому обчисленні 1 рік за 1 рік 6 місяців;при перерахунку пенсії на підставі ч. 4 ст. 42 Закону про пенсії з 01.11.200-8 року неправомірно змінило позивачеві період заробітку. Внаслідок допущених порушень він отримує пенсію значно менших розмірів, ніж це передбачено законом.
З 12.10.2006 р. при розрахунку коефіцієнту його зарплати, яка враховується для обчислення пенсії, застосовує такі показники середньої зарплати робітників та службовців по Україні за 1973 р. в розмірі 125 крб., за 1974 р. – 128 крб., за 1975 р. 134 крб., за 1976 р. – 140 крб., за 1977 р. – 143 крб., за 1978 р. – 146 крб. Що суперечить положенням частини 2 статті 40 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (далі за текстом цієї постанови – Закону), якою передбачено застосування інших показників, а саме – середньої зарплати працівників у галузях економіки України, які складають : з 1973 р -1978р.. відповідно – 114, 65 крб., 117, 72 крб., 122, 33 крб., 129, 23 крб., 133, 48 крб., 137,41крб.
Внаслідок цього порушення коефіцієнти зарплати і розмір пенсії позивача занижені. Те, що для вказаних категорій («працівників» і «робітників та службовців»), Держкомстат (Мінстат) за вказаний період (1973-1978 роки) затверджував різні за цифровим значенням показники, чітко видно із показників середньої зарплати по економіці України, які щорічно затверджувалися Держкомстатом (Мінстатом) Української РСР і які містяться у розділі ««Динаміка середньомісячної заробітної плати в галузях економіки (у цілому) за 1940-1994 рр.» на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України.
Він звертався 22.03.2010 року до відповідача з вимогою усунути зазначене порушення, на що отримав відповідь про застосування КМУ від 20.11.2003 року.
При обчисленні пенсії відповідач неправомірно не зарахував період роботи позивача в
районах Крайньої Півночі з 13.09.1972 р. по 29.01.1973 р. та з 31.01.1976 р. по 19.07.1978 р. в пільговому обчисленні (1 рік за 1 рік та 6 місяців), не дивлячись на те, що у нього є достатньо документів, які підтверджують його роботу в цей період в районах Крайньої Півночі та користування пільгами, передбаченими законодавством для працюючих у цих районах, а саме :
- трудова книжка, в якій міститься запис, що в період з 13.09.1972 р. по 19.07.1978 р. він працював на Чаунському ремонтно-механічному заводі ;
- архівна довідка про зарплату від 14.12.2005 р., в якій зазначено, що Чаунський ремонтно-механічний завод розташований в районах Крайньої Півночі, і що заробіток позивача за весь період роботи на вказаному підприємстві сплачувався з урахуванням районного коефіцієнту 2,0 (два) ;
- у переліках районів Крайньої Півночі та місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, які були затверджені Постановами Ради Міністрів СРСР від 10.11.1967 р. № 1029 та від 03.01.1983 р. № 12 (нова редакція), було передбачено, що вся Магаданська область (до складу якої до 1992 року входив і Чукотський автономний округ) відноситься до районів Крайньої Півночі ;
- письмовий трудовий договір про роботу на Чаунському ремонтно-механічному заводі за період з 30.01.1973 р. по 30.01.1976 р., який не був розірваний по закінченню строку його дії, а тому відповідно до вимог статей 29, 30 та 251 КЗпП РРФСР, який був чинним на той момент, вважається безстроковим (укладеним на невизначений термін).
Тобто, у нього є всі три документа, які підтверджують факт його роботи в районах Крайньої Півночі і користування пільгами для працюючих в цих районах (трудова книжка, довідка та письмовий трудовий договір, хоча в абзаці 5 пункту 5 Розділу XV «Прикінцевих положень» Закону, який регулює це питання, встановлено, що для пільгового обчислення стажу за період роботи в районах Крайньої Півночі достатньо навіть одного з вищевказаних трьох документів.
При перерахунку пенсії позивача з 01.11.2008 р. у зв’язку з його роботою після призначення пенсії (на підставі ч. 4 ст. 42 Закону), відповідач неправомірно змінив позивачу період його зарплати, яка враховується для обчислення пенсії, додавши до періоду зарплати, з якого його пенсія обчислювалася раніше, період після призначення пенсії (01.10.2006 р. по 30.09.2008 р.). Це він вважає є порушенням вимог абзацу 3 частини 4 статті 42 Закону, який (у системному тлумаченні з іншими нормами цього Закону) передбачає, що вказаний перерахунок пенсії повинен здійснюватися на вибір пенсіонера або із зарплати, з якої пенсія була обчислена раніше, або за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону. Він не зазначав у заяві про перерахунок пенсії бажання змінити період своєї зарплати. Внаслідок цього порушення коефіцієнт зарплати позивача, яка враховується для обчислення його пенсії, зменшився з 4,37234 до 3, 90039 і основний розмір пенсії після такої зміни періоду заробітку став менше на 10,7 % ніж повинен був стати.
На думку позивача, його пенсія повинна обчислюватися з наступних показників:
- коефіцієнт страхового стажу з 12.10.2006 р. - 0, 35583, а з 01.11.2008 р. - 0, 50625 ;
- кількість повних років стажу понад 25 років для розрахунку підвищення до пенсії, передбаченого абзацом 2 частини 1 с татті 28 Закону – 10 років, а з 01.11.2008 р. – 12 років ;
- коефіцієнт зарплати з 12.10.2006 р. і в подальшому - 4, 53525.
Також позивача зазначив про необхідність виплати сум пенсії, які він з 12.10.2006 р. щомісячно недоотримує у зв’язку з заниженням розміру його пенсії через наявність вищезазначених порушень з боку відповідача, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів на підставі частини 2 статті 46 Закону. На його думку , ця компенсація повинна нараховуватися не тільки на ті суми пенсії, які були нараховані, але й на ті суми, які були не нараховані або не донараховані внаслідок неправомірних дій або бездіяльності з боку органу, що призначає та виплачує пенсію, тому що в таких ситуаціях у пенсіонера виникає право на нарахування пенсії в певних розмірах, але це нарахування в повному обсязі не відбувається саме з вини органу, що призначає і сплачує пенсію.
Відповідач надав письмові заперечення проти позову, в яких просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 повністю за необґрунтованістю і у зв’язку з пропуском строку звернення до суду. В запереченнях зазначав, що частиною 4 статті 42 Закону з урахуванням змін, що були внесені Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік ...”, було передбачено проведення перерахунків з урахуванням страхового стажу після призначення пенсії і з застосуванням показника середньої зарплати (доходу) в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсії за календарний рік, що передував року перерахунку пенсії, зазначений у статті 40 цього Закону; що і було проведено позивачу на підставі його особистої заяви від 12.11.2008 р. Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 по справі № 1-28/2008 р. вказані зміни були визнані неконституційними, але рішення щодо відновлення дії зазначеної норми у минулій редакції вказаного Закону не приймалося ; як на 2008 так і на 2009 рік вищезазначені норми Закону зміни не вносилися ; таким чином, вимоги позивача у цій частині є неправомірними. Індивідуальні коефіцієнти, зазначені у п.1,2 ч.2 вимог позивача, застосувати неможливо, так як позивачем пропущено строк звернення з цими вимогами до суду у відповідності до ст. 99 КАС України. Ст. 40 Закону середньомісячний заробіток розраховується за 60 місяців до 01.07.2000 р., окрім того, при заміні довідки про заробіток за 60 місяців і додаванні стажу після 01.07.2000 року в автоматичному режимі змінюється коефіцієнт, так як проводиться оптимізація зарплати, що передбачено Законом, і, відповідно, коефіцієнт зменшується, про що позивач був повідомлений при написанні заяви про перерахунок пенсії 12.11.2008 року . Для зарахування періоду з 13.09.1972 р. по 29.01.1973 р. та з 31.01.1976 р. по 19.07.1978 р. до загального стажу в розмірі 1,5 не має підстав, тому що немає трудових договорів і у записах трудової книжки відсутні відомості про те, що позивач користувався відповідними пільгами за цей період.
Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Позивач є пенсіонером та знаходиться на обліку у відповідача як одержувач пенсії за віком . Пенсія позивачу була призначена з 12.10.2006 р. з урахуванням страхового стажу за період до 30.09.2006 р., тривалості загального страхового стажу в 34 роки 1 місяць та 19 днів, коефіцієнту страхового стажу 0, 34083 (за 409 місяців), 9 років, врахованих для доплати за понаднормовий стаж ; із періоду роботи на Крайній Півночі, врахованого в полуторному розмірі – з 30.01.1973 по 30.01.1976 р. ; із зарплати за періоди з 01.06.1973 р. по 31.05.1978 р. та з 01.11.2000 р. по 30.09.2006 р. з виключенням із розрахунку періоду з 01.11.2000 р. по 30.09.2006 р., тобто остаточно (з урахуванням виключення із розрахунку невигідного періоду) – за період з 01.06.1973 р. по 31.05.1978 р., з використанням середньої зарплати по народному господарству для розрахунку коефіцієнтів зарплати за 1973-1978 роки в розмірах відповідно 125, 128, 134, 140, 143 та 146 крб., з індивідуального коефіцієнту зарплати для обчислення пенсії –
4, 37234 .
Згідно записів у трудовій книжці позивача він в період з 13.09.1972 р. по 19.07.1978 р. безперервно працював на Чаунському ремонтно-механічному заводі, який з 01.04.1973 р. був перейменований у Певекський цех ремонту гірничого устаткування В архівній довідці від 14.12.2005 р. № 02-01/Л-3423/2 про зарплату позивача, яка знаходиться в пенсійній справі позивача, зазначено, що місто Певек Чаунського району, де розташоване підприємство, на якому працював позивач (Чаунський ремонтно-механічний завод, з 1973 року перейменований у Певекський цех ремонту гірничого устаткування Певекського гірничо-металургійного комбінату) відноситься до Чукотського автономного округу, і середньомісячний заробіток позивача за період з 1972 по 1978 року розрахований з урахуванням районного коефіцієнту 2,0 . В листі відповідача на адресу позивача від 06.04.2010 р. зазначено, що згідно довідки № 02-01/Л-3423/3 від 14.12.2005 р. вказано, що позивач працював в районі Крайньої Півночі по строковому трудовому договору в період з 30.01.1973 р. по 30.01.1976 р., і цей період зарахований до загального стажу в 1,5 розмірі.
12.11.2008 р. позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив перерахувати свою пенсію «по стажу та заробітку», на зворотній стороні цієї заяви зазначено, що позивач повідомлений про можливу зміну коефіцієнту заробітка. Тобто не відповідають дійсності ствердження відповідача про те, що при написанні цієї заяви позивач був повідомлений про зменшення коефіцієнту його зарплати. На підставі цієї заяви розпорядженням від 14.11.2008 р. позивачу з 01.11.2008 р. відповідач здійснив перерахунок пенсії «зміна стажу та заробітку» з урахуванням страхового стажу за період до 30.09.2008 р., тривалості загального страхового стажу в 36 років 0 місяців та 26 днів, коефіцієнту страхового стажу з урахуванням кратності 1,35 - 0, 36000 (за 432 місяці), 11 років, врахованих для доплати за понаднормовий стаж ; із періоду роботи на Крайній Півночі , врахованого в полуторному розмірі – з 30.01.1973 по 30.01.1976 р. ; із зарплати за періоди з 01.06.1973 р. по 31.05.1978 р. та з 01.11.2000 р. по 30.09.2008 р. з виключенням із розрахунку періоду з 01.11.2000 р. по 30.09.2006 р., тобто остаточно (з урахуванням виключення із розрахунку невигідного періоду) – за періоди з 01.06.1973 р. по 31.05.1978 р. та з 01.10.2006 р. по 30.09.2008 р., з використанням середньої зарплати по народному господарству для розрахунку коефіцієнтів зарплати за 1973-1978 роки в розмірах відповідно 125, 128, 134, 140, 143 та 146 крб., з індивідуального коефіцієнту зарплати для обчислення пенсії – 3, 90039.
Правовідносини стосовно визначення показників середньої зарплати по економіці України, які повинні застосовуватися при розрахунку коефіцієнтів зарплати, що враховується для обчислення пенсії, регулюються положеннями частини 2 статті 40 Закону, в якій, зокрема зазначено, що при розрахунку коефіцієнту зарплати (доходу) застрахованої особи за кожний місяць страхового стажу, який враховується при обчисленні пенсії, враховується «середня заробітна плата працівників, зайнятих у галузях економіки України, за місяць, за який розраховується коефіцієнт заробітної плати (доходу).» Також ці правовідносини регулюються Постановами Ради Кабінету Міністрів України від 20.11.2003 р. № 1783 «Про заходи щодо поліпшення пенсійного забезпечення громадян», в пункті 1 якої зазначено, що : «Пенсійному фонду під час призначення та перерахунку пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" застосовувати для визначення середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях національної економіки, за місяць, за який розраховується коефіцієнт заробітної плати (доходу), визначені Державним комітетом статистики показники за період з 1958 по 2002 рік згідно з додатками 1 і 2.». В таблиці, яка міститься у додатку № 1 до цієї постанови, містяться «Показники середньомісячної заробітної плати робітників та службовців, зайнятих у галузях національної економіки, за 1958 - 1991 роки …», в тому числі за спірний період (1973-1978 роки) - 125, 30 ; 128, 46 ; 133, 54 ; 139, 84 ; 142, 88 та 146, 22 крб. Саме ці показники (округлені до цілих чисел) фактично застосував відповідач при обчисленні пенсії позивача. В таблиці, яка міститься у додатку № 2 до цієї постанови, містяться «Показники середньомісячної заробітної плати працівників, зайнятих у галузях національної економіки, за 1992 - 2002 роки …». В розділі «Динаміка середньомісячної заробітної плати в галузях економіки (у цілому) у 1940-1994 рр.», розміщеному на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України, зазначено, що за 1973-1978 роки середньомісячна зарплата «в розрахунку на одного штатного працівника в цілому по економіці» складала 114, 65 ; 117, 72 ; 122, 33 ; 129, 23 ; 133, 48 та 137, 41 крб. відповідно (тобто ті показники, на необхідності застосування яких наполягає позивач) , а середньомісячна зарплата «робітників та службовців» - 125, 30 ; 128, 46 ; 133, 54 ; 139, 84 ; 142, 88 та 146, 22 крб. (саме ці показники (округлені до цілих чисел) фактично застосував відповідач при обчисленні пенсії позивача). Також цих правовідносин стосується і абзац 10 описової частини Постанови ВРУ від 11.05.2004 р. № 1700-ІV «Про сучасний стан пенсійного забезпечення та впровадження пенсійного страхування в Україні», в якому зазначено, що « Широкий громадський резонанс викликала прийнята Кабінетом Міністрів України постанова від 20 листопада 2003 року № 1783 «Про заходи щодо поліпшення пенсійного забезпечення громадян», якою були змінені показники середньомісячної заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, за період з 1958 року по 1991 рік та середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, за 2002 рік. Зазначені дії Кабінету Міністрів України призвели до порушення прав громадян.». В абзаці 1 та 2 пункту 3 резолютивної частини цієї постанови Верховна Рада України зобов’язала Кабінет Міністрів України «забезпечити з урахуванням положень частини першої статті 58 Конституції України приведення показників середньомісячної заробітної плати за 1958-1991 роки та середньої заробітної плати за 2002 рік, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 20 листопада 2003 року № 1783 «Про заходи щодо поліпшення пенсійного забезпечення громадян», у відповідність із офіційно опублікованими за ці роки показниками середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, застосування яких, при визначенні заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії, передбачено статтями 40 і 43 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», що набрав чинності з 1 січня 2004 року;».
Проаналізувавши вищенаведені положення нормативних актів, які регулюють спірне питання, та відповідні показники середньої зарплати, визначені Державним комітетом статистики, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача з огляду на наступне.
Показники середньої зарплати по економіці (народному господарству) за 1973-1978 роки, які фактично використав відповідач при призначенні і подальшому обчисленні пенсії позивача, є середніми показниками, які Державний комітет статистики визначив відносно «робітників та службовців», а не відносно «працівників» (тобто по економіці в цілому), що є порушенням вимог частини 2 статті 40 Закону. При цьому суд бере до уваги те, що в пункті 1 вищезазначеної постанови Кабінету Міністрів України від 20.11.2003 р. № 1783 також зазначено про необхідність обчислення пенсій із показників середньої зарплати по економіці, визначених Державним комітетом статистики саме відносно «працівників», що цілком кореспондується з вищезазначеними положеннями частини 2 статті 40 Закону. А вже в додатку № 1 до цієї постанови зазначено про необхідність застосування показника середньої зарплати по економіці відносно іншої категорії – «робітників та службовців», що суперечить як зазначеній нормі закону, так і пункту 1 цієї постанови, при чому в додатку № 2 до цієї постанови знову зазначені показники середньої зарплати по економіці відносно «працівників». Також суд бере до уваги те, що Державним комітетом статистики показники середньої зарплати по економіці були визначені окремо і для «робітників та службовців» і для «працівників», при чому в цифровому значенні ці показники за одні й ті ж роки суттєво відрізняються один від одного. Тобто, на думку суду, фактичне використання відповідачем при обчисленні пенсії позивача показників середньої зарплати «робітників та службовців» (замість цього показника відносно «працівників») викликано не застосуванням різник методик розрахунку одного й того ж показника (середньої зарплати по економіці), а застосуванням показників, встановлених відносно тієї категорії, яка не передбачена законом (робітників та службовців), при тому, що показники відносно категорії, яка прямо передбачена законом (працівників), існують, але неправомірно були проігноровані і не застосовані відповідачем, що призвело до неправомірного заниження розміру пенсії позивача.
Правовідносини стосовно порядку зарахування періоду роботи в районах Крайньої Півночі врегульовані пунктом 5 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону, яким передбачено наступне:
« Період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року.
Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Постановами Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», постанови Рада Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року N 148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», Указу Президії Верховної Рада Союзу РСР від 26 вересня 1967 року «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі».
Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.»
Із абзацу 3 цієї норми закону слідує, що пільгове обчислення стажу за період роботи в районах Крайньої Півночі провадиться не лише на підставі письмового трудового договору, але й на підставі трудової книжки або довідки, в яких зазначено період цієї роботи та користування відповідними пільгами. У зв’язку з цим суд доходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача в частині зарахування в полуторному розмірі всього періоду його роботи в районах Крайньої Півночі з таких підстав. Трудовою книжкою позивача підтверджено, що він в період з 13.09.1972 р. по 19.07.1978 р. безперервно працював на Чаунському ремонтно-механічному заводі. Відповідач не заперечує того факту, що це підприємство дійсно знаходиться в районах Крайньої Півночі. Архівною довідкою від 14.12.2005 р. № 02-01/Л-3423/2 підтверджено, що зарплата позивача обчислювалася із застосуванням районного коефіцієнту 2,0 протягом всього вищезазначеного періоду роботи позивача на Чаунському ремонтно-механічному заводі. Факт застосування до зарплати позивача вказаного районного коефіцієнту 2,0, на думку суду, є підтвердженням того, що позивач користувався пільгами для працівників, які працюють в районах Крайньої Півночі, протягом всього зазначеного періоду своєї роботи на Чаунському ремонтно-механічному заводі. Крім того, в жодному з документів, наданих позивачем, не зазначено, що строковий письмовий трудовий договір позивача, укладений на період з 30.01.1973 по 30.01.1976 р., був розірваний по закінченню строку його дії. Відповідач також не надав таких доказів. Трудовою книжкою позивача підтверджується, що після 30.01.1976 р. позивач продовжував працювати на Чаунському ремонтно-механічному заводі до 19.07.1978 р. З урахуванням цього, зазначений строковий письмовий трудовий договір після 30.01.1976 р. повинен вважатися продовженим на невизначений термін, тому що пунктом 2 статті 29 КЗпП РРФСР (який діяв на той час і на тій території, де працював позивач) було встановлено, що строковий трудовий договір закінчується після закінчення його строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично продовжуються і ні одна зі сторін не вимагала їх розірвання ; а відповідно до статті 30 КЗпП РРФСР якщо після спливу строку трудового договору трудові відносини фактично продовжуються і жодна зі сторін не вимагає їх припинення, то дія договору вважається продовженою на невизначений термін.
Крім того, суд зазначає, що абзацом 1 частини 1 статті 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 р. «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», передбачено, що пільги, встановлені цією статтею 5 для працівників (в тому числі і полуторне зарахування періоду роботи до трудового стажу), надаються «за умови укладення ними трудових договорів про роботу в цих районах на строк п’ять років». Частинами 1-2 статті 3 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26.09.1967 р. тривалість цих трудових договорів була скорочена до трьох років. Тобто в цих нормах мова не йде про укладення саме письмових трудових договорів як окремого документу саме з такою назвою - «трудовий договір», навпаки – в цій нормі мова йде про будь-які трудові договори. Згідно статті 18 КЗпП РРФСР трудові договори можуть бути укладені як в усній, так і в письмовій формі, що оформлюється наказом адміністрації підприємства, при чому фактичний допуск до роботи також вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи був прийом на роботу належним чином оформлений. Таким чином, один лише запис в трудовій книжці про роботу на підприємстві, яке знаходиться в районах Крайньої Півночі, тривалістю не менше трьох років, є достатнім доказом того, що особа уклала трудовий договір про роботу в районах Крайньої Півночі на строк не менше трьох років, а тому має право на обчислення всього періоду такої роботи в полуторному розмірі на підставі статті 5 (пункту «д» частини 1) вказаного Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 р.
Правовідносини стосовно визначення періоду зарплати, яка повинна застосовуватися при перерахунку пенсії (в рамках спору по цій справі), врегульовані абзацом 3 частини 4 статті 42 Закону, яким встановлено, що перерахунок пенсії здійснюється із зарплати (доходу), з якої була обчислена пенсія, або за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону. Тобто Законом передбачена можливість зміни періоду зарплати при здійсненні перерахунку пенсії, але правом використання такої можливості наділений лише пенсіонер. Орган Пенсійного фонду не має права самостійно змінювати вказаний період зарплати, тому що Закон прямо не наділяє його таким правом. Органи Пенсійного фонду України є органами державної влади, а тому відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України можуть діяти лише у спосіб і в межах повноважень, визначених законами України, тобто за принципом – «дозволено тільки те, що прямо передбачено законом». Суд не приймає до уваги посилання відповідача на здійснення перерахунку пенсії позивача у відповідності до вимог тієї редакції частини 4 статті 42 Закону, яка була встановлена Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік …» з таких підстав. Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 були визнані неконституційними положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік …», які вносили зміни до частини 4 статті 42 Закону. Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Тобто втрата чинності законів у зв’язку з визнанням їх неконституційними випливає безпосередньо з вказаної норми Конституції України, і тому прийняття будь-яких додаткових законодавчих актів з цього приводу не є необхідним. Таким чином, з 22.05.2008 р. вказані зміни, що вносилися до статті 42 Закону, втратили свою чинність, і з цієї дати була поновлена дія частини 4 статті 42 Закону в попередній редакції (що існувала станом на 31.12.2007 р.). Отже ствердження відповідача про неможливість застосування попередньої редакції статті 42 Закону є безпідставним. Судом також не приймаються до уваги ствердження позивача про автоматичну зміну коефіцієнту зарплати при додаванні додаткового стажу після 01.07.2000 р., тому що це суперечить змісту як статті 42, так і інших норм Закону, які такої автоматичної зміни коефіцієнту зарплати не передбачають. З огляду на викладене, суд вважає обґрунтованими доводи позивача про неправомірність зміни відповідачем періоду зарплати при здійсненні перерахунку пенсії з 01.11.2008 р., тому що в заяві позивача про перерахунок пенсії дійсно не міститься його прохання про зміну періоду своєї зарплати на передбачений частиною 1 статті 40 Закону. Заява про перерахування пенсії по заробітку не може вважатися таким проханням, бо для зміни періоду своєї зарплати позивач, як мінімум, повинен був би зазначити конкретні 60 місяців своєї зарплати за період до 01.07.2000 р., які він обирає для розрахунку, та кількість місяців в межах 10 % тривалості свого страхового стажу, які підлягають виключенню з розрахунку, тому що ці дії є невід’ємними частинами порядку визначення періоду зарплати, передбаченого частиною 1 статті 40 вказаного Закону, що здійснюються на розсуд пенсіонера, а не органу Пенсійного фонду, і без цих дій неможливо визначити період зарплати, який враховується для обчислення пенсії. До того ж суд вважає слушними доводи позивача про те, що звернення перерахувати пенсію по заробітку , він розумів не зміну періоду заробітку (зарплати), а зміну розміру своєї зарплати, яка враховується для обчислення пенсії, що мала статися (і фактично сталася) через зміну показника середньої зарплати у галузях економіки України, який застосовується для обчислення пенсій ; бо зміна цього показника дійсно повинна була відбуватися (і фактично відбулася) автоматично – частина 2 статті 40 Закону визначає, що при призначенні (перерахунку) пенсій зарплата для обчислення пенсії визначається із застосуванням показнику середньої зарплати у галузях економіки України за рік, що передує року звернення за призначенням (перерахунком) пенсії. Саме цей показник ( 1 197, 91 грн. за 2007 рік) і зазначений у «Розрахунку заробітку для обчислення» пенсії, який міститься в пенсійній справі позивача в якості «Середнього заробітку за минулий рік».
Що стосується показників коефіцієнту страхового стажу та зарплати і кількості повних років стажу понад 25 років, на застосуванні яких наполягає позивач, то їх розрахунки суд вважає правильними, бо вони виконані з урахуванням необхідності виправлення тих порушень при обчисленні пенсії позивача, які дійсно мали місце, за виключенням коефіцієнта страхового стажу з 12.10.2006 р. Цей показник помилково визначений позивачем із кількості календарної (одинарної) тривалості страхового стажу в 32 роки та 8 повних місяців, в той час як насправді ця кількість згідно трудової книжки позивача та розрахунку стажу, виконаного відповідачем, становить 32 роки та 7 повних місяців. У зв’язку з цим зазначений коефіцієнт страхового стажу повинен складати не 0, 35583, а 0, 355 ( (32 роки 7 повних місяців + 1 рік та 6 місяців + 1 рік та 5 повних місяців) х 12 : 1200).
Тобто з урахуванням необхідності виправлення порушень, встановлених судом при розгляді цієї справи, пенсія позивача повинна обчислюватися з наступних її показників :
- коефіцієнту страхового стажу - 0, 355 (з 12.10.2006 р.) та 0, 50625 (з 01.11.2008 р.),
- кількості повних років стажу понад 25 років для розрахунку підвищення до пенсії, передбаченого абзацом 2 частини 1 с татті 28 Закону – 10 років (з 12.10.2006 р.) та 12 років (з 01.11.2008 р.) ;
- коефіцієнту зарплати – 4, 53525 (з 12.10.2006 р. і в подальшому) .
Суд вважає обґрунтованими і вимоги позивача стосовно зобов’язання відповідача сплатити не донараховані йому раніше суми пенсії з нарахуванням компенсації втрати частини доходів (пенсії) у зв’язку з порушенням строків її виплати. При цьому суд вважає, що зазначення у частині 2 статті 46 Закону про нарахування вказаної компенсації стосовно саме нарахованих сум пенсії, не може бути перепоною для застосування цієї норми при будь-якій іншій затримці виплати пенсії внаслідок неправомірних дій з боку органу, що призначає та виплачує пенсію ( в тому числі внаслідок заниження розміру пенсії при її перерахунку), тому що в такій ситуації у пенсіонера об’єктивно (за законом) виникає право на нарахування пенсії в певних розмірах, але це нарахування в повному обсязі не відбувається саме з вини органу, що призначає і сплачує пенсію, а не з вини пенсіонера.
Частиною 2 статті 99 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк. В той же час, частиною 3 статті 99 КАС України встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду.
Відповідно до ст.. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала , не знайде підстав для поновлення строку .
Позивач звернувся до суду з заявою щодо строку давності звернення до суду з позовом у тому числі і про поновлення пропущеного строку давності звернення до суду з позовом, в якій зазначив, що на вимоги про перерахунок пенсії зазначений строк взагалі не повинен розповсюджуватися відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону про пенсію, п.5 ч.1 ст. 268 ЦК України, п.1 ч.1 ст. 980 ЦК України, і що раніше позивач звертався до суду в порядку ЦК України, відповідно до якого загальний строк позовної давності складає три роки. Судом провадження по цивільній справі було закрито на підставі Рішення Конституційного Суду України від 09.09.2010 року. Таким чином строк було пропущено без його вини, а внаслідок обставин, які від нього не залежали.
У зв’язку з цим, вирішуючи питання щодо застосування строку давності звернення до суду з позовом по цій справі, суд приходить до висновку про те, що на вимоги позивача зазначений строк давності не розповсюджується з наступних причин.
Частиною 2 статті 46 Закону передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. При цьому суд вважає, що зазначення у цій нормі про виплату без обмеження будь-яким строком саме нарахованих сум пенсії, не може бути перепоною для застосування цієї норми стосовно тих сум пенсій, які повинні були нараховуватися, але не були нараховані внаслідок неправомірних дій з боку органу, що призначає та виплачує пенсію, через причини, що вже були зазначені вище стосовно питання нарахування компенсації втрати частини доходів.
Пунктом 5 частини 1 статті 268 ЦК передбачено, що позовна давність не поширюється на вимогу застрахованої особи до страховика про здійснення страхової виплати.
Ця норма повинна застосовуватися до спірних правовідносини, тому що згідно Закону пенсійне забезпечення громадян здійснюється через систему загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Зокрема, в абзаці 4 статті 1 Закону чітко зазначено, що особа, яка сплачувала або за яку сплачувалися страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, є «застрахованою особою». А Пенсійний фонд України згідно частини 5 статті 6 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998 р. № 16/98-ВР є «страховиком». Відповідно пенсії, які органи Пенсійного фонду України сплачують громадянам-пенсіонерам, є «страховими виплатами».
При цьому суд відмічає, що спірні правовідносини стосовно призначення, перерахунку та виплати пенсій не засновані на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій, а також не відносяться до податкових або бюджетних відносин, до яких згідно частини 2 статті 1 ЦК України не застосовується цивільне законодавство. В адміністративному або іншому владному підпорядкуванні відповідач (страховик) та позивач (застрахована особа) не знаходяться, тому що їх відносини засновані на наявності взаємних рівних прав та обов’язків – застрахована особа за час свого працездатного віку зобов’язана була сплачувати страхові внески зі своєї зарплати, а страховик мав право на отримання цих внесків, а після досягнення пенсійного (непрацездатного) віку застрахована особа отримала право на отримання пенсії, яку страховик зобов’язаний їй сплачувати в розмірах, визначених законом. Наявність у страховика тимчасового статусу органу виконавчої влади (тобто суб’єкта публічного права) не означає автоматичної наявності у нього владних повноважень щодо застрахованої особи, тому що частиною 2 статті 2 ЦК України чітко встановлено, що учасниками цивільних відносин є, зокрема, держава Україна та інші суб’єкти публічного права. До податкових або бюджетних відносин відносини з пенсійного страхування теж не відносяться, тому що частинами 4 та 5 статті 18 Закону чітко встановлено, що страхові внески не включаються до складу податків, інших обов’язкових платежів, що складають систему оподаткування, на ці внески не поширюється податкове законодавство, вони не можуть зараховуватися до Державного бюджету України або бюджетів інших рівнів, і не можуть використовуватися на цілі, не передбачені Законом. Суд також бере до уваги положення частини 2 статті 4 ЦК України, відповідно до якої ЦК України є основним актом цивільного законодавства і актами цивільного законодавства є також і інші закони, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Тобто згідно цієї норми до складу цивільного законодавства відноситься не один лише ЦК України, але й інші закони, прийняті відповідно до ЦК, до числа яких відноситься і Закон. Підтвердженням правильності такої позиції слугують, зокрема, і положення частини 2 статті 999 ЦК України, в яких зазначено, що до відносин, які випливають з обов’язкового страхування застосовуються положення ЦК, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Пенсійне забезпечення в Україні якраз і здійснюються шляхом обов’язкового страхування, а саме – «загальнообов’язкового державного пенсійного страхування» згідно Закону. Крім того, дійсно позивач до змін у законодавстві звертався до суду в порядку цивільного законодавства.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.. ст.. 6,99,100,159-163,167,183-2 КАС України, Законом України "Про загальнообов’язкове держане пенсійне страхування», п.5 ч. 1 ст. 268 ЦК України, Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 по справі № 1-28/2008 та від 09.09.2010 р. № 19-рп/2010 по справі № 1-40/2010, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Стаханов Луганської області про визнання дій суб’єкта владних повноважень неправомірними та зобов’язання здійснити перерахунок пенсії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Управління Пенсійного Фонду України в м. Стаханов Луганської області щодо :
- призначення пенсії ОСОБА_1 з 12.10.2006 р. виходячи із коефіцієнтів заробітної плати, розрахованих із середньої заробітної плати робітників та службовців в Україні за 1973-1978 роки в розмірах 125 крб., 128 крб., 134 крб., 140 крб., 143 крб. та 146 крб.;
- врахування періоду роботи ОСОБА_1 в районах Крайньої Півночі з 13.09.1972 р. по 29.01.1973 р. та з 31.01.1976 р. по 19.07.1978 р. без пільгового обчислення ;
- проведення з 01.11.2008 року перерахунку пенсії ОСОБА_1 із застосуванням заробітної плати за період з 01.06.1973 р. по 31.05.1978 р. та з 01.11.2000 р. по 30.09.2008 р. з індивідуальним коефіцієнтом заробітку 3, 90039.
Зобов’язати Управління Пенсійного Фонду в м. Стаханов Луганської області здійснити перерахунки і виплату пенсії ОСОБА_1 :
- за період з 12.10.2006 р., виходячи з наступних показників, які враховуються для обчислення пенсії: індивідуального (середнього) коефіцієнту заробітної плати - 4, 53525 ; коефіцієнту страхового стажу - 0, 355; з підвищенням пенсії, передбаченим абзацом 2 частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», за 10 (десять) повних років страхового стажу понад 25 років;
- за період з 01.11.2008 р., виходячи з наступних показників, які враховуються для обчислення пенсії: індивідуального (середнього) коефіцієнту заробітної плати - 4, 53525 ; коефіцієнту страхового стажу - 0, 50625; з підвищенням пенсії, передбаченим абзацом 2 частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», за 12 (дванадцять ) повних років страхового стажу понад 25 років; із середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України за 2007 рік, в розмірі 1 197, 91 грн.
Зобов’язати Управління Пенсійного Фонду України в м. Стаханов здійснити вищевказані перерахунки та виплату пенсії ОСОБА_1 з нарахуванням та сплатою компенсації втрати частини доходів (пенсії), яка повинна була йому сплачуватися і була недонарахована і недоплачена, у зв’язку з порушенням строків її (пенсії) виплати, за весь період такого не донарахування і недоплати відповідно до вимог статей 3 та 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати».
В задоволенні решти позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.
Постановами Ради підлягає негайному виконанню.
Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Донецького апеляційного адміністративного суду через Стахановський міський суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя: Н.О. Бондаренко