Справа № 2-3641/10
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 жовтня 2010 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого: судді Смоляра А.О.
при секретарі: Трубенко Є.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування квартири, -
В С Т А Н О В И В:
В Придніпровський райсуд м. Черкаси звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 24.12.2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що він підписуючи договір дарування, фактично вважав, що підписує договір довічного утримання, оскільки в 2006 році переніс операцію по видаленню пухлини лівої підключичної області, а відповідачка, яка на момент укладення спірного договору була його дружиною, поставила питання про вирішення питання щодо її прав на квартиру, в замін на довічне утримання та забезпечення житлом. Після укладення спірного договору дарування відповідачка не виконувала тих зобов’язань, які обіцяла виконувати та в травні 2010 року заявила, що він взагалі не має ніяких прав на квартиру повідомила про необхідність виселення та про те, що вона ініціювала процес розірвання їх шлюбу. Лише ці обставини, дозволили йому зрозуміти, що він в дійсності підписав договір дарування а не договір довічного утримання, який мав намір укладати, та що відповідачка його обманула, та не має наміру виконувати свою обіцянку доглянути його та забезпечити житлом довічно. Після того, як він дізнався про таку позицію відповідачки, між ними відбувся конфлікт, в результаті чого відповідачка залишила спірну квартиру, та він сам продовжує проживати у квартирі, та виконувати всі обов’язки по утриманню житла. Отже позивач вчиняючи спірний правочин, помилявся щодо обставин, які мають істотне значення, крім того правочин не був направлений на реальне настання правових наслідків оскільки квартира після оформлення спірного договору залишилась у фактичному користуванні позивача, а тому просить визнати договір дарування недійсним, із настанням відповідних наслідків.
Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просив позов задовольнити з наведених у ньому підстав.
Відповідачка ОСОБА_2 в судовому засідання позовні вимоги не визнала та пояснила, що позивач на її думку добре розумів, що підписує саме договір дарування. Він обіцяв подарувати їй квартиру та подарував її. Вважає, що посилання позивача на те, що він розраховував, що вона буде доглядати за ним та дозволяти жити в спірній квартирі, є безпідставними, оскільки вона на момент укладення договору була його дружиною, а зараз вона з ним розірвала шлюб, та доглядати за ним не має ні бажання ні можливості. Також зауважила, що позивач її неодноразово бив та вона мала намір залишити його, коли в грудні 2009 року, між ними відбувся серйозний скандал, та вона твердо вирішила розірвати шлюб з позивачем, то він в знак примирення подарував їй квартиру. На даний час вона у спірній квартирі не проживає, так як вийшла заміж, та живе зі своїм новим чоловіком.
Представник позивачки, в судовому засідання позов не визнав, та зауважив, що на його думку мотиви позову надумані. Так як в умовах договору чітко зазначено, що позивач подарував відповідачці квартиру, при цьому ні про які умови догляду за ним у договору не йшлося. Також вважає надуманими ті обставини, що позивач не передав відповідачці подаровану річ, так вважає незаконними посилання на відсутність будь-яких актів прийому-передачі майна та ключів, оскільки вчинення таких дій не передбачені чинним законодавством.
Третя особа приватний нотаріус Сопільняк А.О. в судовому засіданні пояснила, що при реєстрації спірного договору дарування квартири, сторони ніяких питань їй не задавали, тому вона враховуючи молодий вік обох учасників договору, ніяких роз’яснень щодо суті договору не надавала, оскільки вважала, що вони і так добре розуміють суть договору. Подробиць в спілкуванні з ними вона пригадати також не може, так як з моменту підписання договору пройшло досить багато часу.
Свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5 суду пояснили, що давно знають як позивача так і відповідачку. Вони спілкувались з ними як з подружжям, коли вони жили разом, та були свідками тих відносин, що складались між ними. Так можуть пояснити, що ОСОБА_2 при спілкуванні з ними неодноразово піднімала питання про те, що квартира, в якій вони живуть належить не їй а її чоловіку, що її дуже непокоїть, та запитувала у них, чи не знають вони якихось способів, щоб переоформити цю квартиру на неї. При цьому зазначала, що має намір умовити ОСОБА_1 укласти договір довічного утримання, оскільки він дуже хворий, але оформити його як договір дарування, посилаючись на те, що він все одно не розуміє різниці. До того, як ОСОБА_1 захворів вони жили нормально, він був добрим сім’янином, та вони ніколи не чули, щоб між ними були якісь сварки, але після того, як він дізнався про свою хворобу, то іноді дозволяв собі випити зайвого, а ОСОБА_2 такі обставини не влаштовували, та на скільки їх відомо вона почала зустрічатись з іншим чоловіком, за якого на даний час вийшла заміж. На їх думку, останнім часом вона жила у шлюбі з позивачем лише з метою забрати його квартиру. Крім того, ОСОБА_5 зауважила, що коли зрозуміла, що єдиною метою ОСОБА_2 в спілкуванні зі своїм, на той час чоловіком ОСОБА_1, це отримання його квартири, то вона навіть перестала з нею спілкуватись, тому що вважала таку позицію своєї знайомої нелюдяною по відношенню до хворої людини.
Свідки ОСОБА_6 ОСОБА_7 суду пояснили, що вони подруги відповідачки, знають її давно, та неодноразово від неї чули що її чоловік ОСОБА_1 її б’є, та вона хоче з ним розлучитись. Одного разу, після того, як він її черговий раз побив, вона йому заявила, що на цей раз з неї досить, та що вона подала документи на розлучення, після чого, він попросив у неї пробачення та на знак примирення подарував їй квартиру, в якій вони жили, та яка належала йому. Після такого його вчинку, вона пробачила йому, забрала документи на розлучення та повернулась до нього, але в травні 2010 року вони знову дуже посварились, та він її знову побив. Після цього вона зібрала свої речі та пішла від нього. На даний час вона зустріла іншого чоловіка, та вийшла за нього заміж. Всі ці обставини їм були відомі зі слів ОСОБА_2
Заслухавши думку сторін, їх представників, свідків по справі та вивчивши матеріали справи, суд встановлює такі факти та відповідні їм правовідносини:
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 717 ЦК за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
24.12.2009 року між позивачем та відповідачкою формально було укладено договір дарування квартири № 114 по бул. Шевченка, 320 у м. Черкаси. Відповідно до умов зазначеного договору позивач подарував, а відповідач прийняла у дар зазначену квартиру, яка до укладення договору належала позивачу на праві приватної власності.
Викладені обставини підтверджуються копією договору дарування посвідченого приватним нотаріусом Сопільняк А.О. та зареєстрованого в реєстрі за №6718, а також не заперечується сторонами по справі.
Відповідно до вимог ч.3, 5 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно вимог ст. 215 вказаного Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання на момент вчинення правочину стороною(сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 229 ЦК України встановлено: якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Судом достовірно встановлено, та повністю стверджується матеріалами справи, що 14.03.2006 року в інституті онкології Академії медичних наук України позивач був прооперований, та йому було видалено пухлину лівої підключичної області, після чого він знаходиться на обліку у вказаному інституті. Даний факт об’єктивно підтверджується довідкою від 22.03.2006 року. Враховуючи стан здоров’я, позивач, не будучи впевненим у майбутньому, мав намір укласти з відповідачкою договір довічного утримання, на виконання якого відповідачка повинна була доглядати за ним довічно, та після його смерті гарантовано отримати право власності на квартиру.
З приводу права власності на квартиру між сторонами неодноразово виникали конфлікти, оскільки квартира належала позивачу, а відповідачка будучи його дружиною хотіла мати гарантію того, що вона в разі його смерті, залишиться власницею квартири, тому після чергового скандалу позивач, з метою примиритися, запропонував відповідачці укласти відповідний договір. Зазначені факти не заперечує відповідачка.
При укладенні договору дарування, позивач в силу своєї юридичної недосвідченості помилився щодо природи правочину, який ним було вчинено. Так ОСОБА_1, будучи тяжко хворою людиною, не був впевненим у своєму майбутньому, та враховуючи поведінку відповідачки, яка йому постійно погрожувала залишити сім’ю, в разі, якщо він не забезпече її право на квартиру після його смерті, що об’єктивно підтверджується тим, що вона то подавала, то забирала документи на розірвання шлюбу, за таких обставин він був реально позбавлений можливості висловити своє вільне волевиявлення, яке б відповідало його внутрішній волі при укладенні оскаржуваного договору. Фактично, відповідачка шантажуючи позивача розірванням шлюбу з ними, та обіцяючи доглядати позивача довічно, в разі забезпечення її права власності на спірну квартиру, змусила його піти на укладення спірного договору, при цьому відповідач вважав, що укладає договір, на підставі якого відповідачка зобов’язана буде довічно його доглядати, а він в замін на це передасть їй свою квартиру.
Факт відсутності вільного волевиявлення позивача при вчиненні правочину та помилки у його правовій природі, підтверджується тим, що він, після укладення зазначеної угоди і до цього часу фактично не передав квартиру відповідачці, продовжує проживати у спірній квартирі та виконувати всі обов’язки по утриманню житла, що об’єктивно підтверджується копіями квитанцій про оплату комунальних послуг по квартирі НОМЕР_1, ОСОБА_1 що об’єктивно вказує на те, що позивач укладаючи спірну угоду розраховував на продовження свого проживання у квартирі та на довічний догляд по відношенню до нього з боку відповідачки, а в разі його смерті, відповідачка гарантовано стане власницею спірної квартири, тобто вважав, що фактично укладає договір довічного утримання, хоча формально був укладений договір дарування.
Крім того, об’єктивним підтвердженням того, що позивач, міг помилитися у природі вчинюваного ним правочину, вказують і пояснення нотаріуса, що засвідчувала спірний договір дарування, з яких вбачається, що вона врахувала молодий вік сторін, що укладали угоду, та припустивши, що вони і самі добре розуміють суть та наслідки угоди, підготувала текст договору дарування, який сторони підписали, але окремо не роз’яснила їм правову природу договору, що укладається, та не акцентувала їх увагу на наслідках укладення такого договору.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що при посвідченні договору дарування між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 приватним нотаріусом не були дотримані вимоги ч.2 ст. 54 Закону України "Про нотаріат", відповідно до якої: Нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, перевіряють, чи відповідає зміст посвідчуваної ними угоди вимогам закону і дійсним намірам сторін; та п. 36 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, відповідно до якої Нотаріус зобов'язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину, що в свою чергу стало причиною вчинення позивачем правочину, який не відповідав його внутрішній волі та під впливом помилки.
Таким чином, викладене вище достовірно вказує на те, що оспорюваний правочин, а саме договір дарування квартири НОМЕР_1 по АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, що був посвідчений 24.12.2009 року приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Сопільняк А.О. відповідно до вимог ст. 229 ЦК України, був вчинений позивачем під впливом помилки щодо природи правочину, та з недодержанням сторонами вимог, які встановлені частинами третьою та п’ятою статті 203 ЦК України, а саме волевиявлення позивача не було вільним та не відповідало його внутрішній волі, та сам правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, отже відповідно до вимог ст. 215 цього Кодексу такий правочин слід визнати недійсним.
Посилання відповідачки та її представника, на те, що позивач сам ініціював укладення оскаржуваної угоди з метою примиритися з відповідачкою, яка на момент укладення договору дарування була його дружиною, та подала документи на розлучення, як на підтвердження того, що позивач усвідомлював те який саме договір він укладає, суд не приймає до уваги, оскільки, відповідно до вимог ч.2 ст. 229 ЦК України мотиви укладення правочину не мають істотного значення, при цьому зазначена стаття чітко визначає можливість визнання правочину недійсним, у разі помилки сторони щодо природи вчиненого правочину, що і було встановлено під час судового засідання.
За таких обставин у суду є всі підстави для задоволення позову, застосувавши правові наслідки визнання недійсності правочину відповідно до вимог ст.216 ЦК України, відповідно до вимог якої недійсний правочин не створює наслідків, крім тих, що пов’язаний з його недійсністю. Уразі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. А тому за позивачем слід визнати право власності на спірну квартиру, як це було до вчинення ним оспарюваного правочину.
Керуючись, ст.ст. 203, 215, 216, 229 ЦК України, ст.ст.208, 209, 214-215 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати недійсним договір дарування квартири НОМЕР_1 по АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, що був посвідчений 24.12.2009 року приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Сопільняк А.О.
Визнати право власності на квартиру НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Черкаської області через Придніпровський районний суд м. Черкаси шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.
ГОЛОВУЮЧИЙ: