Справа № 2-6953/10    

  Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М         У К Р А Ї Н И

 25 листопада 2010   року   Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:

                              головуючого-суді  – МАРЦІШЕВСЬКОЇ О.М.

                              при секретарі – СНІГУРСЬКІЙ Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом  ОСОБА_2 до Управління державної автомобільної інспекції Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області  про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,  

В С Т А Н О В И В:

       ОСОБА_2  звернулась до суду з позовом до УДАІ ГУМВС України в Черкаській області, посилаючись на те, що  працювала  в даному управлінні з 20.04.2006 року оператором комп’ютерного набору. Звільнена  з роботи  згідно наказу № 3о/с від 12.02.2010р.  у зв’язку з скороченням чисельності штату. Згідно ст.44 КЗпП України  відповідачем  була нарахована вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку. В день звільнення з позивачкою не було проведено повного розрахунку, а саме – не  була виплачена вихідна допомога, нарахована згідно ст.44 КЗпП України. Вказана вихідна допомога  виплачена 21.08.2010р. після звернення позивачки 30.07.2010р. в територіальну інспекцію праці, за результатами якого інспекцією було виявлено порушення трудових прав позивачки відповідачем.   Просить суд стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.02.2010 року по 20.08.2010р. в сумі 6075,65 грн.

    В судовому засіданні позивачка  позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила суд позов задоволити.

    Представник відповідача Рябоконь В.І. позов не визнав, вказував, що те, що в зв’язку з недостатнім фінансуванням УДАІ ГУМВС України в Черкаській області не виплатило в день звільнення позивачці вихідну допомогу. Вказував на те, що в цей період було скорочено значна кількість працівників. Також зазначав, що затримка  у виплаті вихідної допомоги, яка не є зарплатою, не тягне за собою відповідальність роботодавця за ст.117 КЗпП України. Просив суд в позові відмовити.

           Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи,  судом  встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини, що регулюються трудовим  законодавством.      

          В судовому засіданні встановлено, що  наказом № 9 о/с від 01.02.2006р. ОСОБА_2 прийнята на роботу оператором комп’ютерного набору УДАІ ГУМВС України в Черкаській області по трудовій угоді. З 10.03.2006р. призначена на відповідну штатну посаду даного управління. Державним службовцем не була.

         Звільнена  з роботи згідно наказу № 3о/с від 12.02.2010р. за п.1 ст.40 КЗпП України у зв’язку з скороченням чисельності штату з виплатою згідно даного наказу вихідної допомоги  в розмірі середнього місячного заробітку згідно ст.44 КЗпП України.

  Відповідно до ст. ст. 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

 В порушення ст.116 КЗпП Украни в день звільнення з позивачкою відповідачем не було проведено повного розрахунку, а саме –  в день проведення розрахунку по заробітній платі  в лютому 2010 року позивачці не  була виплачена вихідна допомога, нарахована згідно ст.44 КЗпП України  в сумі 812, 52 грн., яка  була перерахована позивачці 21.08.2010р. після звернення позивачки 30.07.2010р. в територіальну інспекцію праці, за результатами розгляду якого даною інспекцією було виявлено порушення трудових прав позивачки відповідачем не проведенням з нею остаточного розрахунку при звільненні, що підтверджено листом від 25.08.2010р. начальника інспекції.

Відповідно до ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Судом встановлено, що в имога позивачки щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідає нормам діючого законодавства, а саме положенню ст. 117 КЗпП України.

Враховуючи, що з позивачкою не був проведений кінцевий розрахунок при звільненні, відповідно до положень ст. 117 КЗпП України відповідач повинен сплатити її середній заробіток за весь час затримки на день фактичного розрахунку, при цьому відсутність грошових коштів не звільняє відповідача від відповідальності.

Крім того, відповідно до ч. 5 п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" непроведення розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Як убачається з матеріалів справи, позивачка  звернулась з позовом до суду  30.09.2010р.,  а виплата вихідної допомоги проведена 21.08.2010р., таким чином, перебіг тримісячного строку звернення до суду позивачкою не пропущений.

Заперечення відповідача з підстав відсутності його вини в порушенні строків розрахунку, так як  в зв’язку з недостатнім фінансуванням УДАІ ГУМВС України в Черкаській області не виплатило в день звільнення позивачці вихідну допомогу, а також затримка  у виплаті вихідної допомоги, яка не є зарплатою, не тягне за собою відповідальність роботодавця за ст.117 КЗпП України судом не може бути визнані обґрунтованими,  виходячи з наступного.

Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться у п. 20 постанови від 24 грудня 1999 р. N 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", відповідно до яких, встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, а коли він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні останнього до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Крім того, згідно пояснень сторін, про вивільнення за скороченням штату позивачка повідомлялась  в грудні 2009 року, з цього часу відповідач згідно закону  подавав державну статистичну  звітність про наступне вивільнення працівників, а тому повинен був передбачити обсяги виплати вихідної допомоги працівників, які підпадали під скорочення.

Стаття 117 КЗпП України передбачає відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, який складається із сум, що належать працівникові від підприємства, а не лише заробітної плати, а тому посилання відповідача про відсутність підстав стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку через те, що вихідна допомога не входить у структуру заробітної плати, суперечить вказаним положенням закону.

Між сторонами відсутній спір про розмір вихідної допомоги, оскільки він визначений наказом про звільнення позивачки. Згідно табеля обліку, пояснення сторін, позивачка в день звільнення не перебувала у відпустці чи була відсутня в зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, тобто була на роботі.

 Оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд вважає, що  позовні вимоги підлягають до задоволення частково, виходячи з наступного розрахунку.

 Відповідно довідки від 26.03.2010р. № 101 середня заробітна плата позивачки за останні два відпрацьовані місяці склала (963,77 + 991,61) : 2 = 977,69 грн. Середньоденна  зарплата  становить 36,64 грн. (згідно  довідки від 26.03.2010р. № 101). Тривалість затримки розрахунку з 15.02.2010р. по 21.08.2010р. 5  місяців та 25 робочих дні, після звільнення позивачка на іншій роботі не перебувала, одержувала допомогу по безробіттю, частина 3 статті 117 КЗпП України не є чинною на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, тому суд вважає, що позовні вимоги про стягнення середнього заробітку  за час затримки розрахунку при звільненні  в сумі  977,69 грн. Х 5 місяців  + 36,64 грн. Х 25 робочих днів =  5804 грн. 45 коп.

 Згідно ст.88 ЦПК України судові витрати підлягають до стягнення з відповідача, оскільки при подачі позову даної категорії  дані витрати позивачкою не оплачувались.  

 Керуючись ст.ст.10,11, 84, 88, 214-215 ЦПК України, ст. 46, 115, 116, 117, 233 КзпП України,-

ВИРІШИВ:  

                Позов   задоволити частково.

      Стягнути з  Управління державної автомобільної інспекції Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області на користь ОСОБА_2  середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні    в сумі  5804,45 грн.  

      Стягнути  з   Управління державної автомобільної інспекції Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області   державне мито на користь держави в сумі 59 грн.  

Стягнути  з    Управління державної автомобільної інспекції Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області витрати з інформаційно – технічного забезпечення розгляду справи у сумі 120 грн. на користь УДК в м. Черкаси.

     Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Черкаської області через суд першої інстанції   в 10 денний строк з дня проголошення рішення.

ГОЛОВУЮЧИЙ: