АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22 - 10525 / 2010 р. Головуючий у 1-й інстанції: Суркова В.П.
Суддя-доповідач: Приймак В.М.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 грудня 2010 р. м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Приймака В.М.,
Дзярука М.П.,
Дашковської А.В.,
при секретарі: Черненко А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 жовтня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, треті особи: СГІРФО Шевченківського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області, ОСОБА_4, про визнання права користування жилим приміщенням, за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4, треті особи: СГІРФО Шевченківського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області, ОСОБА_5, про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням, за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6, третя особа: КП «ВРЕЖО № 10», про вселення, усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та стягнення моральної шкоди,
ВСТАНОВИЛА :
У грудні 2007 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про визнання за ним права користування квартирою АДРЕСА_1.
В обґрунтування позову зазначав, що у 1982 році його покійний батько отримав на сім'ю з чотирьох осіб (себе, свою дружину - ОСОБА_6 та двох дітей, у тому числі на нього) квартиру АДРЕСА_1.
З цього року він постійно мешкав в зазначеній квартирі, приймав участь в утриманні квартири, здійснював платежі за квартиру та комунальні послуги, у квартирі знаходяться його речі..
У 1997 році за сімейних обставин знявся з реєстрації у спірній квартирі і був зареєстрований за іншою адресою.
У 2007 році колишній чоловік його матері ОСОБА_4 зібрав свої речі і пішов від матері, без її відома зібрав правовстановлюючі документи, що зробило неможливим його реєстрацію у квартирі.
Вважав, що він, як член сім'ї наймача житла, мав право на постійне користування квартирою і на реєстрацію в ній, оскільки постійно проживає у ній, іншого житла немає, просив з цих підстав визнати за ним право користування спірним житлом.
У листопаді 2009 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання таким, що втратив право користування спірною квартирою, посилаючись на те, що у 1982 року її перший чоловік отримав спірну квартиру на сім'ю з чотирьох чоловік.
ІНФОРМАЦІЯ_1 він помер.
З 05.02.1994 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 і одразу зареєструвала його у спірній квартирі, бо іншого житла в нього не було.
З листопада 2007 року ОСОБА_4 самостійно прийняв рішення проживати окремо і з 14.12.2007 року проживав АДРЕСА_2.
Рішенням суду від 01.04.2009 року шлюб між ними розірвано.
Просила визнати відповідача таким, що втратив право користування спірною квартирою, оскільки він не проживає в ній без поважних причин понад встановлених законом строків та зобов'язати СГІРФО Шевченківського РВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області зняти його з реєстрації.
У лютому 2010 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_5 про вселення, усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням і стягнення моральної шкоди, посилаючись на те, що з 05.02.1994 року перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_6 і з цього ж року як чоловік ОСОБА_6 був зареєстрований у спірній квартирі.
У серпні 2007 року випадково дізнався про те, що ОСОБА_6 незаконно приватизувала спірну квартиру тільки на себе. Був вимушений звернутися зі скаргою до прокуратури Шевченківського району Запоріжжя та з позовом до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя про визнання недійсним розпорядження Шевченківської районної адміністрації від 06.03.2000 року про право власності на житло № 10363 та свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 жовтня 2010 року позов ОСОБА_5 задоволено.
Визнано за ОСОБА_5 право користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1.
Зобов'язано СГІРФО Шевченківського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області зареєструвати ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1.
В задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням відмовлено.
Позов ОСОБА_4 задоволено частково.
Вселено ОСОБА_4 у квартиру АДРЕСА_1, зобов'язано ОСОБА_6 не чинити перешкод ОСОБА_4 у користуванні цим жилим приміщенням.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
ОСОБА_4 звернувся до суду із апеляційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 жовтня 2010 року, в якій апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позову та про відмову в задоволенні позову ОСОБА_5
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Апеляційна скарга ОСОБА_4 свідчить про те, що він оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_5 щодо визнання за останнім права користування квартирою АДРЕСА_1 та в частині відмови у задоволенні його позову щодо відшкодування моральної шкоди.
Задовольняючи позов ОСОБА_5, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_5, у відповідності до вимог ст. 60 ЦПК України, довів у суді першої інстанції ті обставини, що він з 1982 року постійно проживає у спірній квартирі.
Даний факт, окрім пояснень ОСОБА_5 та ОСОБА_6, був підтверджений показаннями свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13
Зазначені свідки надали свої показання під присягою та були попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві покази.
Показання вищезазначених свідків ОСОБА_4 не спростовані, а тому суд першої інстанції обґрунтовано визнав їх допустимими та належними доказами і поклав їх в основу судового рішення в цій частині.
Суд обґрунтовано послався на п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року № 9 „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”, відповідно до якого, наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім’ї наймача, або ж для відмови їй у цьому.
Дійсно, житлове законодавство передбачає наявність письмової згоди членів сім*ї наймача на вселення інших осіб у спірну квартиру.
Разом з тим, відсутність такої письмової згоди сама по собі не може свідчити про те, що особи, які вселились, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 не давав письмової згоди на вселення ОСОБА_5 в спірну квартиру.
Разом з тим, ОСОБА_4 не наддав суду доказів, які би свідчили про те, що він заперечував протии фактичного проживання ОСОБА_5 у спірній квартирі, не звертався з відповідними заявами до житлових та правоохоронних органів щодо порушення ОСОБА_5 його житлових прав.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 вселився у спірну квартиру ще у 1982 році разом зі своїми батьками будучи малолітньою дитиною.
ОСОБА_4 вселився у спірну квартиру тоді, коли ОСОБА_5 вже проживав в ній постійно зі своєю матір*ю.
Дійсно, судом встановлено, що ОСОБА_5 знімався з реєстрації у спірній квартирі за формальних причин, а сааме – у Зв*язку з необхідністю реєстрації одного із членів сім*ї за іншою адресою.
Суд обгрунтовано відхилив доводи ОСОБА_4 стосовно того, що ОСОБА_5 проживає постійно у квартирі АДРЕСА_3, яка і є його постійним місцем проживання, оскільки встановив, що вищезазначена спірна квартира належить на праві приватної власності матері ОСОБА_5 – ОСОБА_6, а тому ОСОБА_5 будь – якого відношення до цієї квартири не має.
Крім того, до своїх заперечень на апеляційну скаргу ОСОБА_5 додав витяг з його особової справи, який завірено заступником начальника УРП ГУ МНС України в Запорізькій області ОСОБА_14, відповідно до якого, в особовій справі ОСОБА_5 зазначена адреса його сім*ї: АДРЕСА_1.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спрлостовують рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_5 права користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції в цій частині.
Відмовляючи позивачу у позові в частині відшокдування моральної шкоди, суд прешої інстанції обгрунтовано зазначив у рішенні про те, що житлове законодавство, яке регулює спірні правовідносини, не передбачає відшкодування моральної шкоди.
Апеляційна скарга не містить відповідних доводів, які би свідчили про порушення судом першої інстанції при ухваленні рішення норм матеріального та процесуального права.
Постановляючи судове рішення, суд першої інстанції повно та всебічно з’ясував обставини справи, встановив дійсні правовідносини сторін та правильно застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини.
Оскільки рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону, встановленим обставинам та наданим доказам, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 313, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 жовтня 2010 року по цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий :
Судді: