АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22 - 8140/2010 р. Головуючий у 1-й інстанції: Чорненко Л.І
Суддя-доповідач: Приймак В.М.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 грудня 2010 р. м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Приймака В.М.,
Дзярука М.П.,
Дашковської А.В.,
при секретарі: Черненко А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою директора Комунальної установи Любомирівський психоневрологічний інтернат Запорізької обласної ради ОСОБА_7 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 15 вересня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_5 до Любомирівського психоневрологічного інтернату Вільнянського району Запорізької області, третя особа: Директор Любомирівського психоневрологічного інтернату ОСОБА_7, про скасування наказів про догани, наказу про звільнення, поновлення на роботі, відшкодування заробітної плати та моральної шкоди,
ВСТАНОВИЛА :
У березні 2010 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до Любомирівського психоневрологічного інтернату Вільнянського району Запорізької області, третя особа: Директор Любомирівського психоневрологічного інтернату ОСОБА_7, в якому просила суд згідно ст. 234 КЗпП України поновити їй строк звернення до суду про її звільнення та поновлення на роботі, скасувати наказ № 189 від 27.10.2008 року про винесення їй догани за появу на робочому місці в нетверезому стані, скасувати наказ № 219 від 02.10.2009 року про оголошення догани за неналежне виконання службових обов*язків, скасувати наказ № 110-к від 29.10.2009 року про її звільнення за п. З ст. 40 КЗпП України з а систематичне невиконання без поважних причин обов*язків, покладених на неї трудовим договором, поновити її на роботі, відшкодувати заробітну плату за час вимушеного прогулу, відшкодувати моральну шкоду в розмірі 5 000 гривен. Допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення на роботі та відшкодування заробітної плати за час вимушеного прогулу.
В подальшому ОСОБА_5 уточнила свої позовні вимоги, зазначивши, що вона просить відшкодувати заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 8 216,04 грн. Інші позовні вимоги залишено без змін.
Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 15 вересня 2010 року п озов задоволено частково.
Поновлено строк ОСОБА_5 на звернення до суду з позовом про поновлення на роботі.
Скасовано наказ № 219 від 02 жовтня 2009 року в частині оголошення ОСОБА_5 догани.
Скасувано наказ № 110-к від 29 жовтня 2009 року про звільнення ОСОБА_5 за п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на неї трудовим договором.
Поновлено ОСОБА_5 на роботі на посаді палатної санітарки Любомирівського психоневрологічного інтернату Вільнянського району Запорізької області.
Відшкодовано на користь ОСОБА_5 з Любомирівського психоневрологічного інтернату Вільнянського району Запорізької області грошові кошти за час вимушеного прогулу в розмірі 8216, 04 грн.
Відшкодовано на користь ОСОБА_5 з Любомирівського психоневрологічного інтернату Вільнянського району Запорізької області моральну шкоду в розмірі 1 000 грн.
Допущено негайне виконання судового рішення в частині поновлення на роботі і відшкодування заробітної плати.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Д иректор КУ Любомирівський психоневрологічний інтернат Запорізької обласної ради ОСОБА_7 звернувся до суду із апеляційною скаргою на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 15 вересня 2010 року, в якій апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового або зміни рішення є: неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права; невідповідність висновків суду обставинам справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 працювала на посаді палатної санітарки Любомирівського психоневрологічного інтернату з 09.08.2006 року.
Наказом № 189 від 27.10.2008 року позивачу було винесено догану за появу на робочому місці в нетверезому стані.
Наказом № 219 від 02.10.2009 року позивачу було винесено догану за неналежне виконання службових обов’язків.
Вищезазначені накази позивачем не оспорювались у встановленому законом порядку та не були скасовані.
Наказом № 110к від 29.10.2009 року позивач була звільнена з роботи на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин обов’язків, покладених на неї трудовим договором.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_5 з поважних причин пропустила строк, встановлений ст. 233 КЗпП України, а тому суд прийшов до висновку про можливість поновлення цього строку.
Крім того, скасовуючи наказ № 219 від 02.10.2010 року в частині оголошення догани ОСОБА_5, суд першої інстанції зазначив про те, що вищезазначений наказ був прийнятий з порушенням норм трудового законодавства. Зокрема, не було встановлено, що саме ОСОБА_5 допустила дисциплінарний проступок, про який йде мова в наказі.
Від ОСОБА_5 не були отримані письмові пояснення щодо дисциплінарного проступку.
Скасовуючи вищезазначений наказ, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оголошення догани відносно 10 санітарок інтернату є недопустимим, оскільки діюче законодавство передбачає персональну відповідальність кожного працівника за порушення дисципліни, яке ним допущено особисто і його особиста провина встановлена службовими перевірками.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Відповідно до доводів апеляційної скарги директора КУ Любомирівський психоневрологічний інтернат Запорізької обласної ради ОСОБА_7 останній не погоджується з рішенням суду в тій частині, що суд першої інстанції безпідставно поновив позивачу строк для звернення до суду із вищезазначеним позовом.
Крім того, апелянт зазначає про те, що позивач у встановлений законом строк не оскаржила догану, накладену на неї наказом № 219 від 02.10.2009 року, а відтак пропустила строк для її оскарження.
Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги в тій частині, що позивач пропустила тримісячний строк для оскарження наказу № 219 від 02.10.2009 року, оскільки позивач була звільнена з роботи на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України, тобто за систематичне невиконання трудових обов’язків.
Перевіряючи законність звільнення з роботи за таких підстав, суд першої інстанції у відповідності до вимог закону обґрунтовано перевірив законність наказів № 189 від 27.10.2008 року та № 219 від 02.10.2009 року.
Разом з тим, доводи апеляційної скарги не містять посилань на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в частині прийняття рішення щодо скасування наказу № 219 від 02.10.2009 року.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач ОСОБА_5 була незаконно звільнена з роботи на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України, оскільки відсутня система допущених з боку позивача дисциплінарних проступків, які є підставою для звільнення позивача з роботи на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України.
Задовольняючи позов в частині поновлення ОСОБА_5 строку для звернення до суду, суд першої інстанції дійшов висновку про поважність причин такого пропуску.
Проте з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки він суперечить вимогам закону та встановленим судом обставинам.
Відповідно до приписів ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду у справах про звільнення у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Стаття 234 КЗпП України передбачає можливість поновлення судом строків, передбачених ст. 233 КЗпП України, у разі пропуску їх з поважних причин.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 наказом № 110к від 29.10.2009 року була звільнена з роботи.
В цей же день вона була ознайомлена з наказом про її звільнення, з нею було проведено повний розрахунок при звільненні та видана трудова книжка.
Вищезазначені обставини позивачем визнаються та не оспорюються.
Таким чином, позивач повинна була звернутися до суду з відповідним позовом до 29.11.2009 року, тобто в строк, передбачений ст. 233 КЗпП України.
Відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_5 звернулася до суду за захистом свого порушеного права 09.03.2010 року, тобто з пропуском строку, передбаченого ст. 233 КЗпП України.
Позивач не надала суду жодних доказів поважності причин пропуску нею строку для звернення до суду.
Суд першої інстанції, поновлюючи позивачу строк для звернення до суду, послався на те, що позивач зверталась за юридичною допомогою до фахівця ОСОБА_6
Оскільки остання не мала достатніх знань, позовна заява позивача судом була залишена без руху, а у подальшому повернута позивачу.
Саме з цих підстав суд першої інстанції і поновив строк позивачу для звернення до суду.
Разом з тим, такий висновок суду ґрунтується лише на усних поясненнях самого позивача та не підтверджується жодним письмовим доказом.
Ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції позивач не надала письмових доказів того, що вона дійсно зверталась до суду із позовною заявою про поновлення на роботі та про те, що така позовна заява їй була повернута ухвалою суду.
Навіть якщо допустити, що така ухвала суду про повернення позовної заяви позивачу була постановлена 28.01.2010 року, про що зазначає позивач в уточненій позовній заяві (а.с. 56), то позивач не надала суду доказів того, які поважні причини перешкоджали їй знову звернутись до суду першої інстанції із новим позовом про поновлення на роботі на протязі лютого 2010 року.
Таким чином, суд першої інстанції, дійшовши висновку про незаконність звільнення позивача з роботи на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України, безпідставно поновив позивачу строк для звернення до суду із зазначеним позовом.
Доводи апеляційної скарги в тій частині, що суд першої інстанції необґрунтовано поновив позивачу строк для звернення до суду, у повній мірі знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Оскільки пропуск позивачем строку для звернення до суду у трудових спорах є самостійною підставою для відмови позивачу у позові, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове рішення про відмову позивачу у позові у зв’язку із пропуском ним без поважної причини строку, передбаченого ст. 233 КЗпП України.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу директора Комунальної установи Любомирівський психоневрологічний інтернат Запорізької обласної ради ОСОБА_7 задовольнити.
Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 15 вересня 2010 року по цій справі скасувати та ухвалити нове рішення про відмову позивачу у позові.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий :
Судді: