Справа N 22ц-8321/10 Головуючий у І інстанції Богатирчук Г.А.
Категорія – 27. Доповідач в апеляційної інстанції Лисенко П.П.
У Х В А Л А
іменем України.
23 листопада 2010 року. м. Миколаїв.
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Лисенка П.П.,
суддів: Самчишиної Н.В. та Довжук Т.С.,
із секретарем судового засідання Меріковою Д.В.,
з участю:
представника позивача Лупенка Р.С.,
відповідача ОСОБА_3,
у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 переглянула рішення місцевого Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 червня 2010 року, ухваленого у цивільній справі за позовом Акціонерного Комерційного Інноваційного Банку “УкрСиббанк ” (далі АКІБ “УкрСиббанк”) до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явилися у дане судове засідання, перевіривши у межах оскарження обставини та докази, якими сторони їх стверджували, -
у с т а н о в и л а :
1 грудня 2009 року АКІБ «УкрСиббанк» пред’явив зазначений позов, який обґрунтував наступним.
8 липня 2008 року він уклав з ОСОБА_3 кредитний договір № 11369193000, а 27 лютого 2009 року - додаткову до нього угоду №1, за умовами яких Банк надав, а позичальник взяв, кредит на споживчі цілі у розмірі 50 000 доларів США під зворотне зобов’язання останнього повернути його частинами до 8 липня 2021 року, зі сплатою 13,85 % річних за користування ним.
Порушення умов кредитного договору, давало Банку право нараховувати пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу і вимагати від позичальника дострокового виконання боргового зобов’язання.
В той же день, на забезпечення названого договору Банк уклав з ОСОБА_4 договір поруки, за яким та бралася виступити поручителем і нести солідарно з ОСОБА_3 цивільно-правову відповідальність за невиконання останнім кредитного зобов’язання.
Крім цього, 8 липня 2008 року на забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором Банк та ОСОБА_3 уклали договір іпотеки, за яким позичальник, він же і іпотекодавець, передав банку в іпотеку належний йому житловий будинок № АДРЕСА_1, заставною вартістю у 90 815 доларів США ( в гривневому еквіваленті - 439 552 гривень).
Позичену у Банка грошову суму ОСОБА_3 отримав і використав на свій розсуд, проте взятого на себе обов’язку не дотримався, сплативши 1 243, 23 долари США кредиту і частково нараховані проценти - він припинив будь-які виплати за договором, фактично відмовившись в односторонньому порядку від зобов’язання.
Не змінили його позадоговірної поведінки ні неодноразові нагадування Банком про необхідність виконання зобов’язання, ні нарахована за порушення умов кредитного договору пеня.
У зв’язку із цим, Банк просить стягнути з відповідачів достроково, у солідарному порядку залишок за тілом кредиту у розмірі 48 756, 77 доларів США, що еквівалентно 390 727 гривням; заборгованість по платі за користування ним у розмірі 5 315, 05 доларів США, що еквівалентно 42 593 гривням 74 копійкам; пеню за прострочку виконання зобов’язання у розмірі 286, 58 доларів США, що еквівалентно 2 296 гривням 56 копійкам, а всього - 54 358, 40 доларів США, еквівалентних на час ухвалення рішення 435 926 гривням 67 копійкам.
У судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 та представник відповідачів позов визнали, проте просили його не задовольняти, оскільки невиконання кредитного зобов’язання спричинено їх тяжким матеріальним станом. Одночасно просили не застосовувати до них штрафні санкції.
Позиція відповідача ОСОБА_4 суду невідома, оскільки вона не була присутньою у судовому засіданні, де вирішувався спір.
Рішенням місцевого Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 червня 2010 року позов задоволено у повному обсязі і вирішено питання про розподіл судових витрат.
ОСОБА_3 і ОСОБА_4 подали на це рішення апеляційну скаргу, в якій просять його скасувати і передати справу на новий розгляд суду 1 інстанції.
Скаргу обґрунтовував тим, що місцевий суд не взяв до уваги їх прохання про реструктуризацію боргу і не звільнив від сплати штрафних санкцій і, крім того, не залучив до участі у справі орган опіки і піклування, оскільки спір стосувався і їх дитини, яка має право на проживання у спірному будинку.
Апеляційну скаргу слід відхилити, оскаржене рішення суду І інстанції залишити без зміни, оскільки суд постановив його з додержанням норм матеріального й процесуального права.
Задовольняючи позов Банку, місцевий суд виходив із того, що між сторонами існують договірні правовідносини, умови якого порушили відповідачі, а тому, відповідно до ст. ст. 525-526, 528, 530, 541, 543, 553 - 555, 611, 615, 625, 1046-1050, 1054, 1055 ЦК України, пункту 2.1. умов кредитного договору та пунктів 1.3. – 1.4. договору поруки вони повинні солідарно відповідати за неналежне виконання позичальником зобов`язання і нести негативні наслідки таких його дій.
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом І інстанції, його висновки щодо них та результату вирішення справи, вважає вірними, обґрунтованими й законними.
З кредитного договору № 11369193000 від 8 липня 2008 року, додатку до нього № 1 від 27 лютого 2009 року та договору поруки від того ж числа (а.с. 5-8, 13, 19-20) вбачається, що на підставі договору ОСОБА_3 взяв у Банка в кредит 50 000 доларів США, який, а також проценти за користування ним, зобов`язувався повернути згідно взаємоузгодженого графіку до 08 липня 2021 року, проте свого обов’язку не дотримався. З січня 2009 року ОСОБА_3 став оплачувати належні до сплати грошові суми в меншому розмірі, а в наступному – взагалі припинив будь-які виплати за договором, фактично відмовившись в односторонньому порядку від зобов’язання.
У зв’язку з цим і відповідно до пункту 8.1 кредитного договору Банк нарахував пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, проте такі дії Банку не вплинули на поведінку позичальника, як не вплинули і неодноразові вимоги про необхідність належного виконання договору та попередження позичальника та його поручителя про можливість дострокового стягнення заборгованості за порушення умов договору (а.с.26-27).
За такого, відповідно до статей 525, 549-552, 553-555, 625, 1048, 1049, 1054, глави 51 ЦК України, пункту 2.1., 5.5., 8.1. умов кредитного договору та пунктів 1.3.–1.4. договору поруки відповідачі повинні солідарно відповідати за неналежне виконання позичальником кредитного зобов`язання і нести негативні наслідки таких його дій, а саме, сплатити неповернуту частину кредиту, своєчасно несплачені проценти за користування ним та за його обслуговування, нараховану пеню.
Оскільки ті у добровільному порядку цього не роблять, то дострокове стягнення заборгованих грошових сум за кредитним договором слід провести за судовим рішенням.
Оскільки цього ж, з таких же мотивів дійшов і місцевий суд, то підстав для задоволення апеляційної скарги немає.
Що ж до вимоги особи, яка подала апеляційну скаргу, про ігнорування судом його вимоги зменшити розмір пені, то вона не може бути задоволена, оскільки за законом зменшення розміру пені є не обов’язком суду, а його правом, і, крім того, вона нарахована Банком і стягнута судом в межах строку позовної давнини та в розмірі, який не є значним порівняно із загальною простроченою заборгованістю.
Стосовно ж вимоги відповідача про реструктуризацію боргу, то суд не повинен і не міг її вирішити, оскільки таке знаходиться за межами повноважень суду. Питання реструктуризацій вирішуються виключно угодою між учасниками договору, чого і тепер не позбавлені відповідачі.
Керуючись ст.ст. 307-308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відхилити.
Рішення місцевого Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 червня 2010 року залишити без зміни.
Ухвала набирає чинності з дня її проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий Судді: