Справа N 22ц-7992/10 Головуючий у І інстанції Гречана С.І.
Категорія – 27. Доповідач в апеляційної інстанції Лисенко П.П.
У Х В А Л А
іменем України.
9 листопада 2010 року. м. Миколаїв.
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Лисенка П.П.,
суддів: Самчишиної Н.В. та Мурлигіної О.Я.,
із секретарем судового засідання Бобуйок І.Ф.,
з участю :
представника позивача ОСОБА_2,
у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_3 переглянула рішення місцевого Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 липня 2010 року, ухваленого у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства “Банк “Фінанси та Кредит” (далі ПАТ “Банк “Фінанси та Кредит”) про визнання кредитного договору недійсним у зв’язку із його невідповідністю вимогам закону.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, перевіривши у межах оскарження обставини та докази, якими сторони їх стверджували, -
у с т а н о в и л а :
14 травня 2010 року ОСОБА_3 пред’явила зазначений позов, який обгрунтовувала наступним.
22 серпня 2007року вона уклала з відповідачем кредитний договір № 75-аіsp-2007, за умовами якого Банк надав, а вона взяла, кредит на споживчі цілі у розмірі 25 000 доларів США під її зворотне зобов’язання повернути його частинами до 21 серпня 2014 року та сплачувати 11,3 % річних за користування ним.
Посилаючись на те, що Банк не мав права надавати кредит у валюті іноземної держави, оскільки не мав індивідуальної ліцензії на вчинення названої валютної операції, просила позов задовольнити.
Представник відповідача позов не визнав, пояснивши, що на час укладення сторонами кредитного договору Банк мав ліцензію та дозвіл на залучення та розміщення грошових коштів в іноземній валюті, а тому позов є необґрунтованим.
Рішенням місцевого Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 липня 2010 року у задоволенні позову відмовлено за його безпідставністю.
ОСОБА_3 подала на це рішення апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати й ухвалити нове, яким позов задовольнити.
В обґрунтування скарги посилалась на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи та положенням чинного цивільного законодавства.
Апеляційну скаргу слід відхилити, оскаржене рішення суду І інстанції залишити без зміни, оскільки той постановив його з додержанням норм матеріального й процесуального права.
Вирішуючи спір таким чином, як викладено у оскарженому рішенні, місцевий суд виходив з того, що при укладанні кредитного договору сторонами додержано усіх вимог цивільного законодавства та законодавства, яке регулює банківську діяльність, а тому законних підстав для визнання оспорюваного договору недійсним немає.
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області погоджується з такими обставинами та правовідносинами, висновки суду І інстанції щодо них і результату вирішення справи, вважає вірними, обґрунтованими й законними.
Відповідно до статі 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, а саме, коли:
- зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
- особа, яка вчиняє правочин не має необхідного обсягу цивільної дієздатності;
- волевиявлення учасника правочину не є вільним і не відповідає його внутрішній волі;
- недотримано встановленої законом форми правочину;
- правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Недодержання виписаних вимог в прямо визначених законом випадках робить правочин нікчемним, а у разі відсутності такого зазначення - може тягнути його недійсність за судовим рішенням.
Як вбачається із кредитного договору (а.с.-4-8), банківської ліцензії №28 від 17 липня 2007 року (а.с. – 22-23), дозволу Національного банку України № 28-2 з додатком до нього від 17 липня 2007 року (а.с. – 24-26) – ВАТ “Банк “Фінанси та Кредит”, правонаступником якого є відповідач, на час укладення оспорюваного кредитного договору мав банківську ліцензію на здійснення банківських операцій, визначених ч. 1 та п.п. 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність” та дозвіл Національного банку України на право здійснення операцій, визначених п.п. 1-4 ч. 2, ч. 4 ст. 47 названого закону. Крім цього, в додатку до дозволу Національного Банку України № 28-2 прямо передбачено, що відповідач має право здійснювати фінансові операції з залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.
За такого і, у відповідності до ст. 19 Закону України “Про банки та банківську діяльність”, ст. 5 Декрету Кабінету міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, п. 8.12 постанови Правління Національного банку України № 200 від 30 травня 2007 року “Про затвердження правил використання готівкової іноземної валюти на території України та про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України”, ч. 3 ст. 533 ЦК України сторони мали законне право на укладення кредитного зобов’язання в іноземній валюті і вони таке право використали, уклавши оспорюваний договір, а тому визнати його недійсним за зазначеною позивачем підставою - не можна.
Оскільки такого ж, з таких же мотивів дійшов й місцевий суд, то підстав для задоволення апеляційної скарги немає.
Що ж до твердження особи, яка подала апеляційну скаргу, про відсутність у відповідача індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу за кредитним договором, що, як на її думку, є беззастережною підставою для задоволення позову, то воно не може слугувати скасуванню судового рішення, оскільки необґрунтоване. Використання Банком індивідуальної ліцензії фактично є звуження обсягу його повноважень і передбачено лише в конкретних випадках, а саме, у разі перевищення термінів і сум надання або одержання кредиту, що не є випадком при укладанні спірного кредитного договору.
Крім цього, в 2007 році позивач, будучи вільним в укладанні договору, виборі контрагента та визначення його умов, висловив своє бажання на отримання кредиту саме в іноземній валюті і до звернення до суду в 2010 році не тільки вважала його дійсним, а й виконував його умови.
Керуючись ст.ст. 307-308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення місцевого Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 липня 2010 року залишити без зміни.
Ухвала набирає чинності з дня її проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий Судді: