К о п і я

Справа № 2-295/10

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 1 грудня  2010  року   Теофіпольський районний суд Хмельницької області

в складі:  головуючого судді   ДРУЧКОВОЇ С.П.

                                 секретаря ДОНДЕЛЬ Т.В.

розглянувши в смт. Теофіполі без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису  справу за адміністративним  позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Теофіпольському районі про стягнення недоплаченої державної соціальної допомоги дітям війни

ВСТАНОВИВ :

Позивачі звернулися до суду із позовом до відповідача про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги як дітям війни вказуючи, що вона з 1 січня 2006 по 31 жовтня  2010 року всупереч ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не виплачувалася або ж виплачувалася їм у неповному об'ємі. Просили визнати дії відповідача незаконними, стягнути заборгованість  по соціальним виплатам та  зобов'язати відповідача здійснювати щомісячну виплату підвищень до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни»

У судове засідання позивачі не з'явилися, надали суду заяву в якій вказують, що з’явитися для розгляду справи  не можуть, просили суд розглядати справу за їх відсутності.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причину неявки та про необхідність розгляду справи у його  присутності суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був  повідомлений вчасно про що свідчать розписки про вручення повісток, які є у матеріалах справи. Відповідно  до  ч.  4  ст. 128 КАС України  у разі неприбуття відповідача – суб’єкта владних повноважень, належним чином повідомленого  про  час,  дату  та  місце  судового   розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи  не відкладається  і справу може бути вирішено  на  підставі  наявних  у  ній  доказів.  На  підставі  викладеного,  суд  вважає  можливим справу   розглядати   у   відсутності   представника  відповідача.

Суд розглядає справу  в порядку ч. 1 ст. 41 КАС  України без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису.

Вивчивши матеріали справи суд приходить до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що позивачам станом на 2 вересня 1945 року не виповнилося 18 років, а тому на них поширюється дія Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у тому числі положення ст. 6 цього Закону відповідно до якої вони мають право на отримання щомісячної соціальної допомоги. Вказані обставини підтверджуються копіями паспортів та пенсійних посвідчень з відміткою «дитина війни», які є у матеріалах справи.

ОСОБА_1,  у 2006-2007 роках щомісячна соціальна допомога не виплачувалася, а у 2008- 2009 році виплачувалася у розмірі 10 відсотків від розміру мінімальної пенсії за віком. У такому ж розмірі вона виплачувалась   2010  році  ОСОБА_1, та ОСОБА_2

Враховуючи зазначений статус позивачів вони відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» мають право на отримання державної соціальної допомоги, а саме підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

Зі змісту ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» встановлено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога що виплачується замість пенсії підвищуються на 30%    мінімальної пенсії за віком.

Згідно ст. 7 цього Закону фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Законом України «Про Державний бюджет на 2006 рік» дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2006 рік зупинено.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 19 січня 2006 року, який набрав чинності з 16 березня 2006 року, до статті 110 Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у 2006 році запроваджують поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі у порядку визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної ради України з питань бюджету.

Проте у 2006 році пільги, встановлені ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» запроваджені не були.

Закони України «Про Державний бюджет на 2006 рік» та «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 19 січня 2006 року неконституційними визнані не були та діяли протягом 2006 року.

Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів України підстав нараховувати та виплачувати ОСОБА_1, доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у відповідача не було оскільки, до 15 березня 2006 року дію зазначеної норми було зупинено, а після цього передбачені нею виплати запроваджені не були.

Крім того, надаючи перевагу Законам України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року та «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19 січня 2006 року суд виходить із того, що ці Закони є актами єдиного органу законодавчої влади - Верховної Ради України. Конституція України не встановлює пріоритету у застосуванні того чи іншого закону, у тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає і закону України який би регулював питання подолання колізії норм законів, які мають однакову юридичну силу.

Конституційний Суд України у п. 3 мотивувальної частини рішення від з жовтня 1997 року № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Виходячи із викладеного суд приходить до висновку що підстав для задоволення вимог ОСОБА_1, які стосуються виплати доплат до пенсії за 2006 рік немає оскільки, відповідач у справі у 2006 році діяв відповідно діючого законодавства і не мав підстав для здійснення щомісячних доплат до пенсії оскільки до 15 березня 2006 року дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була зупинена, а з 15 березня 2006 року здійснення доплат було визначено у інший спосіб тобто, поставлено у залежність від виконання у другому півріччі 2006 року Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік».

Стосовно позовних вимог щодо здійснення ОСОБА_1,  доплати до пенсії за 2007 рік суд приходить до висновку про те, що вони підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 цього Закону, було зупинено.

Проте, рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року за № 6-рп/2007 у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, ч. 2 ст. 56, ч.2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, п.п. 7, 9, 12,13, 14,23. 29,30, 39,41, 43, 44, 45,46, ст. 71, ст.ст. 96, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» яким зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням   ст. 111 цього Закону.

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має обов'язковий характер для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку із правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного Закону, які визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, є остаточним і не може бути скасоване.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти, або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Виходячи з приписів ч. 2 ст. 152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України Управління Пенсійного фонду України у  Теофіпольському районі зобов'язане було нараховувати та сплачувати позивачам доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 9 липня 2007 року оскільки, з моменту ухвалення рішення Конституційним Судом України щодо неконституційності пункту 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню.

Виходячи з викладеного відповідач з 9 липня по 31 грудня 2007 року включно повинен був діяти у відповідності із приписами діючої норми ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», нараховувати та здійснювати ОСОБА_1,  відповідні доплати.

Що стосується вимог ОСОБА_1,  про зобов'язання відповідача виплачувати їй у 2008 році щомісячну надбавку до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком суд вважає такі вимоги частково обгрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до п.п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» текст статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладено у наступній редакції « дітям війни крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасника війни». Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року за № 1—рп/2008 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст. 65 розділу 1. Пунктів 61, 62. 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу 3 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (справа щодо предмета та змісту Закону про Державний бюджет України) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку із правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, є остаточним і не може бути оскаржене.

Аналіз зазначених норм законодавства, рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року та приписів ч. 2 ст. 152 Конституції України приводить суд до висновку про те, що з 22 травня 2008 року Управління Пенсійного фонду України у Теофіпольському районі повинно було нараховувати і виплачувати ОСОБА_1,  доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції, яка діяла до 1 січня 2008 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», ця норма втратила чинність та не підлягає застосуванню. Отже, відповідач, з 22 травня 2008 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», нараховувати та здійснювати виплату ОСОБА_1,  доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Між тим, до 22 травня 2008 року, тобто до ухвалення зазначеного рішення Конституційним Судом України відповідач діяв на підставі та у відповідності із нормами Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції від 1 січня 2008 року та з урахуванням п.п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» а тому позовні вимоги щодо стягнення доплати до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з 1 січня по 21 травня 2008 року задоволенню не підлягають.

Виходячи з викладених вище підстав про задоволення позовних вимог про нарахування доплат, приймаючи до уваги, що Законом України « Про Державний бюджет України на 2009 рік»,  Законом України « Про Державний бюджет України на 2010 рік» положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не змінювалися суд приходить до висновку про необхідність задоволення вимог позивачів за період з 1 січня 2009  по 1 вересня 2010  року.

Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені крім випадків передбачених Конституцією України.

Позивачі, відповідно до ст. 6 Закону України Про соціальний захист дітей війни» мають право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за

правилами, передбаченими ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене суд вважає необгрунтованими  застосування  відповідачем положення ч. З ст. 28 зазначеного Закону з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлений абзацом 1 частини 1 ст. 28 зазначеного Закону застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно із цим Законом оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачами конституційної гарантії встановленої ст. 46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України « Про соціальний захист дітей війни».

Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 1 березня 2002 року за № 121/2001 і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсії приймаються управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання позивачів.

Таким чином обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивачів, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» покладено на Управління Пенсійного фонду України у Теофіпольському районі, тобто за місцем проживання пенсіонерів.

Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином держава взяла на себе зобов'язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.

За змістом ст. 48 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Законом України «Про соціальний захист дітей війни» реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус дитини війни, зокрема їм надано право на отримання доплати у розмірі 30 % мінімальної пенсії.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно абз. 1 п. 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Президентом України від 1 березня 2002 року за № 121/2001 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади.

Відповідно до зазначеного Положення на Пенсійний фонд України покладено обов'язки щодо призначення пенсії, підготовки документів для її виплати, забезпечення своєчасного і у повному обсязі фінансування та виплату пенсій

Пунктом 1.1 Положення про управління Пенсійного Фонду України в районах, містах і районах у містах, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 року за № 8-2 управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами пенсійного фонду України підвідомчими, відповідно, головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Пенсійного фонду України та мають завданням - забезпечення призначення та виплати  пенсій.

Отже, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплат до пенсії, яка передбачена Законом України «Про соціальний захист дітей війни, покладено саме на органи Пенсійного фонду України.

Враховуючи, що держава взяла на себе обов'язок щодо виплати позивачам 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов'язку на центральний орган виконавчої влади - Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати суд приходить до висновку, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причин.

Аналіз приписів Конституції України та наведених вище нормативно-правових актів свідчить про те, що посилання відповідача на відсутність коштів, як на обгрунтування правомірності невиконання своїх зобов'язань перед позивачами є безпідставними.

Відсутність коштів у відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов'язань або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов'язку щодо виділення коштів на здійснення позивачам виплат, гарантованих їм Конституцією України не є підставою для відмови у задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд виходить з того, що вимоги про стягнення з Управління Пенсійного фонду України у Теофіпольському районі Хмельницької області у визначеній позивачами грошовій сумі не підлягають задоволенню оскільки такі виплати їм не були нараховані, а суд не має права здійснювати функцію перерахунку чи нарахування пенсії замість органу, якому надані такі повноваження.

Керуючись ст. ст. 8, 22, 46, 64, ч. 2 ст. 152 Конституції України, ст. ст.     9, 11, 17 - 19, 86, 159-163, 167 КАС  України, ст. ст. 3. 6, Закону України «Про соціальний захист дітей війни»,  рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29. 36. частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30,39, 41, 43,44, 45, 46, статті 71, статей 98, 101, 103. 1 І Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян). Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року про визнання неконституційними окремих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік, районний суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Теофіпольському районі про стягнення недоплаченої державної соціальної допомоги дітям війни задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду у Теофіпольському районі Хмельницької області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1, ОСОБА_2   щомісячної державної соціальної допомоги.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Теофіпольському районі Хмельницької області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1, ОСОБА_2 з підвищенням на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»  та провести відповідні виплати ОСОБА_1 з 9 липня 2007 по 31 грудня 2007 року включно та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року включно,  з 1 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року включно, з 1 січня 2010  року  по 1 жовтня  2010 року із врахуванням проведених виплат, ОСОБА_2 з 1 січня 2010  року  по 1 жовтня  2010 року із врахуванням проведених виплат   та зобов’язати управління пенсійного фонду України  в Теофіпольському району  в подальшому виплачувати позивачам надбавку до пенсії у відповідності до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» ( на 30%    мінімальної пенсії за віком).

В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана протягом десяти  днів з дня отримання її копії через Теофіпольський районний суд до Львівського апеляційного адміністративного суду, одночасно копія апеляційної скарги подається до суду апеляційної інстанції.

                                      Головуючий: підпис

З ОРИГІНАЛОМ ВІРНО.

Суддя Теофіпольського

        районного суду                                                                               С.П. Дручкова