Справа 22ц-20289-1010                               Суддя 1 інстанції Якубенко О.Б.,

Категорія   41                                         Доповідач Новосядла В.М.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

10 листопада  2010 року                                                        м. Донецьк

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого: судді Новосядлої В.М.,

суддів: Алексєєва А.В., Принцевської В.П.,

при секретарі Лежневій Я.М.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1  на рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 8 вересня  2010 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням шляхом виселення, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Куйбишевського районного суду м. Донецька від 8 вересня 2010 року було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням шляхом виселення, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Не погодившись із рішенням суду, позивачка принесла апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги, оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та нормам матеріального права, так як судом першої інстанції не було враховано те, що:

-   позивачка є власником житлового будинку АДРЕСА_1  на підставі Договору дарування, посвідченого 23 жовтня 1981 року,

-   після повернення із місць позбавлення волі відповідач самовільно поселився до її будинку,

-   шлюб між ними розірваний у 1995 році,

-   відповідач має свій будинок на праві власності, який розташований за адресою: АДРЕСА_2

-   рішення суду про відмову у задоволенні позову порушує право власності позивачки на користування житловим будинком.

Заслухавши суддю-доповідача,позивачку, її представника та відповідача дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню з наступних підстав.

Із матеріалів цивільної справи вбачається:

Житловий будинок АДРЕСА_1 належить позивачці на підставі договору дарування, посвідченого 23 жовтня 1981 року П*ятою донецькою державною нотаріальною конторою.

15 серпня 1995 року шлюб між позивачкою і відповідачем був розірваний.

Постановами від 10 липня 2009 року і 29 жовтня 2009 року було відмовлено у порушенні кримінальної справи стосовно відповідача. Однак з ним двічі проводились співбесіди і йому двічі виносились попередження щодо недопущення застосування насилля у сім*ї до колишньої дружини ОСОБА_1 (а.с.12-13).

З 2 серпня 2002 року відповідач є власником житлового будинку АДРЕСА_2

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, відповідно до Закону N475/97-ВР від 17 липня 1997 року "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N2, 4, 7 та 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК).

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК.

Права власника житлового будинку, квартири визначені статтею 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Виселення членів сім*ї власника житлового будинку регулюється статтею 157 ЖК України, відповідно до якої членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

       Відповідно до частини 1 статті 116 ЖК України якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд  першої інстанції виходив із того, що відповідач вселився у будинок як член сім*ї власника будинку і позивачкою не було доведено те, що відповідач систематично порушує правила співжиття і робить неможливим для інших проживання з ним у одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними.

Однак з таким висновком суду першої інстанції погодитись неможливо, оскільки із Постанов про відмову у порушенні кримінальної справи стосовно відповідача від 10 липня 2009 року і 29 жовтня 2009 року вбачається, що з ОСОБА_2 двічі проводились співбесіди щодо його поведінки у будинку і йому двічі було винесено попередження щодо недопущення застосування насилля у сім*ї до колишньої дружини ОСОБА_1 (а.с.12-13).

  Вказані обставини свідчать про те, що висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачкою підстав виселення відповідача з квартири, передбачених статтями 116 і 157 ЖК України не відповідають фактичним обставинам по справі.

   Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 309 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення, якщо висновки суду не відповідають фактичним обставинам по справі.

Виходячи із встановлених обставин, наданих сторонами доказів та вимог закону, апеляційний суд вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити по справі нове рішення, яким позовні вимоги про виселення відповідача без надання іншого житлового приміщення із будинку АДРЕСА_1 з вище приведених обставин.

Що стосується позовних вимог про визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим будинком, то апеляційний суд вважає, що у задоволенні позовних вимог в цій частині необхідно відмовити, оскільки Житловим кодексом України не передбачена необхідність визнавати особу такою, що втратила право користування житловим приміщенням у разі виселення її із будинку з підстав, передбачених статтями 116 і 157 ЖК України. ОСОБА_2 підлягає виселенню із житлового будинку на підставі вказаних статей Житлового Кодексу  України і без визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

Керуючись статтями 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 8 вересня  2010 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням шляхом виселення, задовольнити.

Виселити ОСОБА_2 із житлового будинку АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення.

У задоволенні позову про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту оголошення і може бути оскаржено безпосередньо до касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: