АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 11-692 / 2010 року Головуючий у першій інстанції Покотілова О.Г.
Категорія: ч.1 ст. 152 КК України Доповідач апеляційної інстанції Значок І.С.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого: Хоміка І.М.
суддів: Губи О.О., Значок І.С.
прокурора: Іванова А.О.
засудженого: ОСОБА_3
захисників: ОСОБА_4, ОСОБА_5 потерпілої ОСОБА_6
11 листопада 2010 року розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві кримінальну справу за апеляціями засудженого ОСОБА_3, потерпілої ОСОБА_6, захисників ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на вирок Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 вересня 2010 року, яким
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець с. Іванівка Первомайського району Миколаївської області, мешканець АДРЕСА_1, раніше судимий: 14.12.2009 року Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області за ч.2 ст. 186 КК України до чотирьох років позбавлення волі; на підставі ст. 75 КК України від призначеного покарання звільнений з випробуванням строком на два роки та покладенням обов’язків відповідно до п.3, 4 ч.1 ст.76 КК України,
- засуджений за ч. 1ст. 152 КК України до покарання у виді позбавлення волі на 3 роки.
На підставі ст. 71 КК України шляхом часткового приєднання не відбутої частини покарання за вироком Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 14.12.2009 року, остаточно призначено ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.
Постановлено стягнути судові витрати в сумі 417грн.96 коп.
Згідно вироку, 18 квітня 2010 року, близько 05.00 години, ОСОБА_3, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, знаходячись на вул. Кам’яномостівській в м. Первомайську Миколаївської області, залякавши потерпілу ОСОБА_6 і осіб які були з нею - ОСОБА_7 та ОСОБА_8, застосувавши до останніх фізичне насилля та погрожуючи застосувати ніж, примусив їх залишити його наодинці з потерпілою ОСОБА_6 Після чого, погрожуючи застосувати ніж та застосовуючи до неї фізичне насильство, подолавши фізичний опір потерпілої, повів ОСОБА_6 у двір будинку № АДРЕСА_2, де, біля до металевих гаражів, зґвалтував її.
В апеляціях засуджений ОСОБА_3, потерпіла ОСОБА_6, захисники ОСОБА_9 та ОСОБА_5 просять в ирок скасувати справу провадженням закрити.
Свою апеляцію потерпіла ОСОБА_6 мотивує тим, що ОСОБА_3 сподобався їй і, залишившись з ним наодинці, вони домовились про наступні зустрічі, освідчились у коханні та за обопільною згодою, заховавшись за гаражами, вступили у статеві зносини. Проти її волі, вона була доставлена до відділку міліції, де з огляду на те, що її стосунки із ОСОБА_3 стали відомі її друзям та працівникам міліції, написала заяву про згвальтування.
Свої апеляції засуджений ОСОБА_3 та захисник ОСОБА_5 мотивують тим, що суд дав невірну оцінку показанням потерпілої в судовому засіданні, яка пояснила, що статеві зносини між нею та засудженим відбулися за взаємною згодою і вона не збиралась звертатись до правоохоронних органів за допомогою. Заяву про злочин написала вимушено.
Захисник ОСОБА_9 мотивувала свою апеляцію тим, що в ході досудового слідства, під психологічним тиском працівників міліції, засуджений вимушений був обмовити себе. Визнаючи свою вину у інкримінованому злочині він лише погоджувався з показаннями потерпілої, обравши саме такий спосіб захисту. На думку апелянта суд безпідставно не взяв до уваги пояснення потерпілої та засудженого про те, що статеві зносини між ними відбулися за взаємною домовленістю, а тому дії засудженого не можна розцінювати як зґвалтування.
В запереченні на апеляції прокурор просить вирок залишити без зміни, а апеляції без задоволення. Вказує на те, що в основу вироку суд взяв саме ті докази, які узгоджуються між собою та сумнівів не викликають.
Так, потерпіла ОСОБА_6 в ході досудового слідства вказувала на те, що злякавшись погроз ОСОБА_3, який побив ОСОБА_8 та ОСОБА_7, що супроводжували її додому, вимушена була погодитись на вимогу засудженого про статеві зносини. Будучи допитаною в судовому засіданні потерпіла спочатку підтвердила ці показання, однак, пізніше, безпідставно, змінила їх, вказавши на те, що статевий акт відбувся між ними за її згодою. Ці показання потерпілої суперечать іншим дослідженим у судовому засіданні доказам, у тому числі й показанням свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_7 щодо поведінки засудженого безпосередньо перед вчиненням злочину, та про те, що зустрівши потерпілу після злочину, вона повідомила про її зґвалтування, була пригнічена та плакала. З урахуванням наведеного суд обґрунтовано оцінив ці показання потерпілої критично, а в основу обвинувачення взяв її показання на досудовому слідстві.
Крім того, прокурор звертає увагу на те, що від засудженого жодного разу не надходило скарг на незаконність дій працівників міліції під час проведення досудового слідства. ОСОБА_3 визнавав себе винним добровільно у присутності захисника.
В судовому засіданні засуджений винним себе не визнав і погодився давати свідчення лише після того, як потерпіла змінила свої показання, вказавши на добровільний характер їх статевих стосунків. Вважає, що така позиція захисту ОСОБА_3 свідчить про його намагання уникнути відповідальності за вчинений злочин.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, потерпілу, засудженого, захисника ОСОБА_5, на підтримку їх апеляцій, захисника ОСОБА_9, яка уточнила свої вимоги та просила скасувати вирок суду та направити справу на новий судовий розгляд у зв’язку з порушенням судом вимог кримінально-процесуального закону, думку прокурора про законність та обґрунтованість вироку, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляцій та заперечення на них прокурора, колегія суддів вважає, що апеляції задоволенню не підлягають виходячи із наступного.
Висновки суду щодо доведеності вини ОСОБА_3 в скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.152 КК України при обставинах, встановлених судом, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються дослідженими в судовому засіданні і викладеними у вироку доказами.
Так, свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_7 суду пояснили, що в ніч на 18.04.2010р., близько 3 год.30 хв. Вони разом із потерпілою повертались додому з бару «Адмірал». По дорозі їх наздогнав раніше незнайомий ОСОБА_3 та став переслідувати, вимагати цигарки. Почувши відмову, він штовхнув їх один до одного, від чого вони стукнулись лобами, вдарив ОСОБА_8 кулаком в обличчя, а ОСОБА_7 - в груди. При цьому висловлювався нецензурною лайкою, наголошував що відбував покарання в місцях позбавлення волі, погрожував застосуванням ножа. Ці погрози вони сприймали реально. Надалі він заставив їх залишити ОСОБА_6 з ним наодинці і повів потерпілу підштовхуючи та утримуючи за руку через арку у двір. Вони викликали міліцію і, хвилин через 20, разом із працівниками міліції, зустріли потерпілу біля під’їзду її будинку. Вона була схвильована, заплакана та повідомила про її згвалтування.
Допитані в судовому засіданні в якості свідків працівники міліції –ОСОБА_10, ОСОБА_11 пояснили, що прибувши на місце пригоди, вони з участю потерпілої, оглянули місце події і остання, за її згодою була доставлена до відділу міліції, де написала заяву про зґвалтування невідомим хлопцем. При цьому потерпіла була схвильована і заплакана.
Свідок ОСОБА_12 суду пояснив, що в ході розслідування ним даної кримінальної справи, потерпіла наполягала на тому, що була зґвалтованою ОСОБА_3, детально розповідала характер насильницький дій ОСОБА_3, обставини вчинення злочину. Підтвердила вона свої покази і в ході очної ставки з ОСОБА_3, який свою вину не визнавав.
Потерпіла ОСОБА_14 в ході досудового слідства давала послідовні та детальні показання про те, що була налякана діями засудженого відносно ОСОБА_8 та ОСОБА_7 і що ОСОБА_3, застосовуючи фізичне насильство, подолав її опір та зґвалтував. Про зґвалтування вона добровільно повідомила працівників міліції, показала місце вчинення злочину та сприяла його розкриттю (а.с.50).
Однак, в судовому засіданні потерпіла давала суперечливі показання. На першому судовому засіданні підтвердила обставини, викладені вище. Але, будучи допитаною в наступних судових засіданнях змінила свої показання, вказавши на добровільний характер їх статевих зносин.
Суд першої інстанції прийняв як доказ інкримінованого обвинувачення пояснення потерпілої, дані нею на досудовому слідстві, а також при першому допиті у судовому розгляді справи. Ці пояснення повністю узгоджуються з фактично скоєним ОСОБА_3, наслідками, що настали в результаті вчинення злочину, показаннями свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_7, які були очевидцями подій, що передували вчиненню злочину (агресивна поведінка підсудного, його висловлювання щодо намагання вчинення зґвалтування, а також іншими об’єктивними даними, викладеними у протоколі огляду місця події, висновками судово-медичних експертиз, та іншими письмовими доказами, зазначеними у вироку.
Відповідно до того, на виконання вимог ст.67 КПК України, суд відхилив як неналежний доказ подальші пояснення потерпілої у суді про добровільність її статевих зносин із засудженим.
Суд також зазначив, що потерпіла не навела переконливих доводів на підтвердження зміни своїх показів та не пояснила, чому надавала показання щодо винуватості ОСОБА_3 на досудовому слідстві.
Таким чином доводи апелянтів, щодо відсутності у діях ОСОБА_3 складу злочину – зґвалтування, а також про те, що потерпіла ОСОБА_6 вимушено звернулась у правоохоронні органи із заявою про злочин відносно неї, є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та встановленим по ній доказам.
В матеріалах справи відсутні будь які дані, що свідчили б про застосування до ОСОБА_3 недозволених методів слідства, а тому доводи захисника ОСОБА_4, викладені в її апеляції, щодо тиску на ОСОБА_3 зі сторони працівників міліції, в результаті чого засуджений визнав себе винним, є неспроможними.
З урахуванням вище наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_3 в скоєнні зґвалтування, тобто статевих зносин із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування та кваліфікував ці дії за ч.1 ст.152 КК України.
Покарання засудженому ОСОБА_3 призначено у відповідності до вимог ст. 65 КК України, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, даних про особу засудженого, обставин, що впливають на міру покарання.
Так, при призначенні покарання суд врахував, що ОСОБА_3 вчинив злочин середньої тяжкості, характер злочинних дій, а також дані про його особу – позитивну характеристику та наявність судимості.
Обставиною, що обтяжує покарання, суд обґрунтовано визнав вчинення злочину у стані алкогольного сп’яніння.
З урахуванням викладеного, суд прийшов до висновку про призначення покарання у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі строку покарання, передбаченого законом за вчинений злочин.
З урахуванням того, що засудженим скоєно злочин в період іспитового строку за попереднім вироком, при призначенні остаточного покарання суд обґрунтовано застосував положення ст.71 КК України.
Таким чином, колегія суддів вважає, що постановлений вирок є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни та скасування немає.
Керуючись ст. 365,366 КПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляції засудженого ОСОБА_3, потерпілої ОСОБА_6, захисників ОСОБА_4 та ОСОБА_5 залишити без задоволення, а вирок Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 вересня 2010 року відносно ОСОБА_3, - без зміни.
Головуючий:
Судді: