Справа 22ц-769/2006 Головуючий у першій інстанції
Категорія - цивільна Гордієць Л.В.
Доповідач - суддя Горобець Т.В.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 червня 2006 року АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ
ОБЛАСТІ у складі:
Головуючого судді Бойко О.В.
Суддів: Горобець Т.В., Школьного В.В.
При секретарі Мехед Т.О.
З участю ОСОБА_1, його представника адвоката ОСОБА_2, відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі апеляційного суду в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 17 березня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності на частину домоволодіння та визнання договорів дарування недійсними
Встановив:
В січні 2006 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до своєї матері - ОСОБА_3 та сестри - ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/4 частину житлового будинку, господарчих та побутових будівель, а також земельної ділянки розташованих за адресою АДРЕСА_1, а також-про визнання недійсними договору дарування цього житлового будинку від 08.04.2002 року, та договору дарування земельної ділянки від 08.04.2002 року. Мотивами позову наводив, що спірне домоволодіння до 1991 року було віднесене до категорії колгоспного двору. З дня народження, за виключенням періоду, коли знаходився в місцях позбавлення волі, він проживав і проживає в цьому будинку. Оскільки в квітні 1991 року /прийняття ЗУ „Про власність"/ він перебував в місцях позбавлення волі, право власності на домоволодіння було оформлене на батьків -матір ОСОБА_3 та батька - ОСОБА_5, який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. В липні 1992 року позивач фактично проживав з батьками, але прописаним у спірному дворі не був. ОСОБА_1 вважає, що вони з матір'ю прийняли спадщину після батька так як після смерті ,батька він майже місяць залишався проживати з матір'ю, займався господарством. В серпні 1992 року позивач був знову заарештований, а після повернення з місць позбавлення волі він юридично спадщини теж не оформляв.
В 2005 році випадково дізнався, що в 2002 році мати отримала свідоцтво про спадщину після батька, і все домоволодіння та земельну ділянку подарувала його сестрі - ОСОБА_4
1
Позивач вважає себе спадкоємцем після смерті батька, так як фактично проживає в спірному будинку, а з 2000 року прописаний в ньому. В зв'язку з цим вій як спадкоємець після батька мас право на 1/4 частину домоволодіння та земельної ділянки, отже мати ОСОБА_3 не мала права ні отримувати свідоцтво про спадщину ні дарувати без його згоди домоволодіння та земельну ділянку.
Вважаючи, що свідоцтво про спадщину та договори дарування домоволодіння та земельної ділянку були оформлені з порушенням законів, відповідно до ст. 48 ч. 1 ЦК України в редакції 1963 року вони мають бути визнані недійсними. Яким законом не відповідали угоди, позивач не зазначає.
Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 17 березня 2006 року позов ОСОБА_1. задоволено частково. Визнано за ним право власності на 1/4 частину жилого будинку та господарських споруд в АДРЕСА_1. Визнано право власності на 1/4 частину земельної ділянки, що становить 1500 квадратних метрів. Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 05.02.2002 року на ім'я ОСОБА_3. Визнано частково недійсними договір дарування житлового будинку в АДРЕСА_1 та земельної ділянки за цією адресою. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 солідарно на користь ОСОБА_1. 131 грн. 70 коп. витрат в рахунок сплаченого мита та 500 грн. витрат на послуги адвоката.
З таким рішенням не погодився позивач ОСОБА_1 і звертається з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що суд неправильно застосував норми матеріального права визнавши недійсними угоди лише частково. Відповідно до ст. 48 ЦК України в редакції 1963 року, кожна сторона зобов'язана повернути другій стороні все, одержане за угодою. Положення ст. 60 ЦК України в редакції 1963 року стосовно того, що недійсна частина угоди не тягне за собою недійсності інших її частин не можуть бути застосовані при вирішенні даного спору. Апелянт просить рішення суду першої інстанції змінити, договори дарування житлового будинку та земельної ділянки від 08.04.2002 року визнати недійсними повністю.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та його адвокат апеляційну скаргу підтримали, підтвердили, що позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право ОСОБА_1 на спадщину за законом, про визнання свідоцтва про право власності на жилий будинок, та про визнання недійсним Державного акту про право приватної власності на землю від 24.10.1995 року відповідно до якого, ОСОБА_3 являлась власницею спірної земельної ділянки, вони в суді у встановленому порядку не заявляли. З порушенням якого закону укладені договори дарування, що оспорюються, позивач та його представник суду не назвали.
Відповідачка ОСОБА_3 в суді апеляційну скаргу визнала, пояснила, що вона в 2002 році перебувала в хворобливому стані і прийняла неправильне рішення подарувати все дочці ОСОБА_4 На даний час вона згодна, щоб договори дарування були визнані недійсними.
ОСОБА_4 в судовому засіданні апеляційну скаргу вважає необгрунтованою, з рішенням суду першої інстанції погоджується.
Заслухавши суддю доповідача, пояснення сторін, адвоката, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, суд приходить до
висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Встановлено, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 - батьки позивача, /а.с.9/. Спірний будинок з господарськими та побутовими будівлями до 1991 року являвся майном колгоспного двору, членами якого станом на 15.04.1991 року були ОСОБА_3 та ОСОБА_5. Позивач ОСОБА_1 членом колгоспного двору не був, неодноразово знаходився в місцях позбавлення волі. В АДРЕСА_1 /в спірному будинковолодінні/ прописався в травні 1991 року, а в червні 1991 року виписаний /а.с. 7/. З серпня 1992 року був засуджений і відбував покарання в місцях позбавлення волі. /а.с. 12,13/. З 2000 року прописаний та проживає постійно в АДРЕСА_1/а.с. 7/.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 - батько позивача, /а.с. 10/.
Спірна земельна ділянка в АДРЕСА_1належала ОСОБА_3 з 1995 року на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, виданого 24.10.1995 року /а. с. 6/.
Свідоцтво про право власності на спірний житловий будинок /в т.ч. і на 1/4, частину, що належала ОСОБА_1/, було видане 06.02.2002 року на ОСОБА_3, інші спадкоємці про прийняття спадщини до нотаріальної контори не звертались /а. с. 23/.
08.02.2002 року ОСОБА_3, являючись власницею домоволодіння по АДРЕСА_1 та земельної ділянки, подарувала їх ОСОБА_4 /а.с. 6,7/.
Через три з половиною роки ОСОБА_1 звернуся з позовом про визнання недійсними вищезазначених договорів дарування та визнання права власності на 1/4 частину будинковолодіння та земельної ділянки.
Свідоцтво про право власності ОСОБА_3 на спірний жилий будинок від 06.02.2002 року та Державний акт про право приватної власності ОСОБА_3 на землю від 24.10.1995 року позивачем у встановленому законом порядку не оспорені і недійсними не визнані.
Розпоряджаючись своєю власністю на власний розсуд в межах прав, наданих Законом „Про власність" ОСОБА_3 08.02.2002 року подарувала спірний жилий будинок з будівлями та земельну ділянку своїй дочці - ОСОБА_4 Порушення будь якого закону чи інших законодавчих актів при укладанні вищезазначених договорів в суді не доведено.
Позовні вимоги ОСОБА_1. не ґрунтуються на законі, проте, суд першої інстанції не повно з'ясував всі обставини, що мають значення для вирішення справи, не застосував ЗУ „Про власність" та інші норми матеріального та процесуального права, які підлягали застосуванню, зокрема, всупереч положень ст. 11 ч.1, 173 ч.2 ЦПК України, вийшов за межі позовних вимог і за власної ініціативою прийняв рішення про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом, недійсним, при суперечливих доказах, не мотивувавши висновку, визнав строк позовної давності не пропущеним, та ухвалив незаконне рішення, задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_1.
Відповідно до ст. 309 ч.1 п. 1,3,4 ЦПК України таке рішення районного суду підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового рішення.
Керуючись ст. 11 ч.1, 173 ч.2, 301, 303, 304, 307, 309 ч. 1 п. 1, 3, 4 ,316, 319, 324 ЦПК України, ст. 48 ЗУ „Про власність", ст. 48, 549 ЦК України, /1963 рік ст. 267 ч.4 ЦК України 2003 рік/ - суд,
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 17 березня 2006 року задовольнити частково. Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 17 березня 2006 року скасувати.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/4 частину домоволодіння та земельної ділянки в АДРЕСА_1, про визнання недійсними договору дарування житлового будинку та договору дарування земельної ділянки в АДРЕСА_1 від 08.02.2002 року, засвідчених та зареєстрованих Державним нотаріусом Ніжинської державної нотаріальної контори за НОМЕР_1 та НОМЕР_2 - відмовити.
Рішення набирає законної сипи з моменту його проголошення але може бути оскаржене до Верховного Суду України протягом двох місяців з моментунабрання законної сили.