У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
12.11.10 Справа №10/132/10
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Колодій Н.А. судді Колодій Н.А.
при секретарі –Акімовій Т.М.
за участю представників:
позивач, ОСОБА_1, паспорт, серія: НОМЕР_1 від 21.01.98, приватний підприємець;
від позивача, ОСОБА_2, довіреність, серія: ВМК № 589324 від 02.03.2010 року;
від відповідача, Зосенко Л.О., довіреність № 19-10 від 19.10.2010 року ;
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 10/132/10 та апеляційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_1, м. Запоріжжя
на рішення господарського суду Запорізької області від 14.06.2010р. у справі № 10/132/10
за позовом Приватного підприємця ОСОБА_1, м. Запоріжжя
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомобільний ринок», м. Запоріжжя
про зобов’язання укласти договір
Розпорядженням в.о. голови Запорізького апеляційного господарського суду № 2668 від 12.11.2010 року справу передано на розгляд колегії суддів: головуючий – Колодій Н.А.,суддів: Зубкова Т.П., Кричмаржевський В.А.
Згідно ухвали Запорізького апеляційного господарського суду від 12.11.2010 року по справі № 10/132/10 вищезазначена колегія судів прийняла матеріали справи, апеляційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_1, м. Запоріжжя до провадження.
За клопотанням позивача запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу “Діловодство суду”.
В судовому засіданні 12.11.2010 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
14.06.2010р. господарським судом Запорізької області прийнято рішення по справі № 10/132/10 (ОСОБА_3.), яким ПП ОСОБА_1, м. Запоріжжя у задоволенні позову відмовлено. При прийнятті рішення суд зазначив, що позивач для укладення спірних договорів повинен звернутися до ТОВ «ВКФ «ЗОРЗ», оскільки починаючи з 2007р. і по теперішній час в інтересах відповідача на автомобільному ринку господарську діяльність здійснює саме ТОВ «ВКФ «ЗОРЗ»та дотриматись відповідної процедури укладення господарського договору, яка регламентована статтями 180, 181 ГК України.
Не погодившись з прийнятим у справі судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу до Запорізького апеляційного господарського суду. В апеляційній скарзі зазначає, що у разі коли підприємець сплатив ринковий збір за 30 і більше днів на одному ринку, суб’єкт господарювання зобов’язаний за заявою такого підприємця укласти з ним договір оренди торговельного місця згідно з типовою формою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009р. № 278 «Про заходи щодо стабілізації цін за надання послуг та оренду торгових приміщень (площ) у торговельних об’єктах, на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів в умовах фінансово –економічної кризи». Скаржник наголошує на тому, що ТОВ «Автомобільний ринок»є єдиним землекористувачем ділянки за адресою АДРЕСА_1 на умовах оренди, а тому позивач повинен укладати саме з ринком спірний договір, а не з ТОВ ВКФ «ЗОРЗ». Заявник посилається також на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 18.03.2008р. у справі № 14/232/07, якою встановлено, що ТОВ «ВКФ «ЗОРЗ»не має жодних прав на землю за адресою АДРЕСА_1. Позивач вважає, що укладення договору управління майном не позбавляє відповідача здатності укладати договори оренди торговельного місця, а лише надає право третій особі укладати такі договори від імені відповідача без довіреності, що прямо зазначено в п.2.1 договору управління майном.
Просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 14.06.2010 року по справі № 10/132/10 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
У судовому засіданні, представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги та наполягає на її задоволенні.
У відзиві на апеляційну скаргу та повноважний представник відповідача у судовому засіданні зазначив, що оскаржуване рішення суду прийнято з дотриманням всіх вимог чинного законодавства, а доводи, які покладені в основу апеляційної скарги, є безпідставними та необґрунтованими. Звернув увагу суду, на те що договір довірчого управління № 1 від 01.08.2007р. є чинним на теперішній час, оскільки не розривався сторонами та не визнавався у встановленому порядку недійсним, а тому твердження заявника апеляційної скарги про те, що ТОВ «ВКФ «ЗОРЗ»безпідставно здійснює на території ринку господарську діяльність є неправомірними. Зокрема, п.2.1, п.2.1.1 договору управління передбачено, що у процесі здійснення управління майном Установника Управитель діє без доручення і має право укладати договори оренди, підряду, будівництва і реконструкції майна, надавання послуг на ринку, по закріпленню за торговим місцем, а також інші договори і угоди, пов’язані з ефективним функціонуванням майна. Таким чином, на думку відповідача, Управитель володіє, користується і розпоряджається майном. Відповідач є землекористувачем земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, але не має права забезпечувати створення належних умов для здійснення торговельної діяльності підприємцями, так як відповідно до Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності»не отримував дозволу на розміщення об’єкту торгівлі та сфери послуг. Такий дозвіл має ТОВ «ВКФ «ЗОРЗ». Обґрунтування позивачем доводів апеляційної скарги постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 18.03.2008р. по справі № 14/232/07 вважає безпідставним, оскільки в рамках зазначеної справи судом надана оцінка договору оренди майна № 01/07 від 01.01.2007р., який не має жодного відношення до предмету спору у даній справі. Просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.
Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
У відповідності до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, вивчивши матеріали справи та апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін суд
ВСТАНОВИВ:
Отримавши відмову ТОВ «Автомобільний ринок», м. Запоріжжя укладати договір оренди торгівельних місць ПП ОСОБА_1 звернулась до господарського суду Запорізької області із позовними вимогами про спонукання ТОВ «Автомобільний ринок», м. Запоріжжя укласти договір оренди на умовах викладених у проекті договору доданому до позовної заяви.
Перевірка рішення господарського суду Запорізької області прийнятого за результатами розгляду вищезазначених позовних вимог на предмет законності та обґрунтованості є предметом розгляду у суді апеляційної інстанції.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм чинного законодавства при винесенні рішення суду, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав:
24.07.2003р. між Запорізькою міською радою та ТОВ „Автомобільний ринок” укладено на строк до 2013 року договір оренди земельної ділянки загальною площею 12,7985 га, що знаходить за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення якої розташування автомобільного ринку.
21.08.2007р. між ТОВ “Автомобільний ринок” (Установник управління) та ТОВ “ВКФ “ЗОРЗ” (Управитель) укладено договір управління майном №1, за умовами якого ТОВ “Автомобільний ринок” передав в управління ТОВ “ВКФ “ЗОРЗ” нерухоме майно, цілісний майновий комплекс “Автомобільний ринок”, розташований за адресою: АДРЕСА_1.
Згідно ч.1 ст.1029 ЦК України, за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов’язується за оплату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).
Оскільки договір управління майном є двостороннім договором, права і обов'язки передбачені цим договором виникають як з однієї, так і з іншої сторони зобов'язання.
За умовами укладеного договору Управитель здійснює управління цим майном в інтересах Установника для функціонування автомобільного ринку. Договір на момент прийняття оскаржуваного рішення суду діє, не розірваний в установленому порядку та не визнаний недійсним.
У п.2.1, п.2.1.1, п.2.2.1 договору управління майном передбачено, що у процесі здійснення управління майном Установника Управитель діє без доручення і має право укладати договори оренди, підряду, будівництва і реконструкції майна, надавання послуг на ринку, по закріпленню за торговим місцем, а також інші договори і угоди, пов’язані з ефективним функціонуванням майна, стягувати з торгуючих на ринку в установленому порядку ринковий збір з подальшим перерахуванням його згідно вимогам чинного законодавства. Також за умовами договору управитель зобов’язаний здійснювати від свого імені всі необхідні дії для функціонування ринка згідно з його прямим призначенням. Отже, відповідно до даного договору, Управитель володіє, користується і розпоряджається майном, в межах, встановлених управителем у договорі. При цьому, у п. 2.5.2. сторони узгодили, що Установник управління не вправі втручатись у поточну діяльність Управителя.
Зі змісту норм глави 70 ЦК України, що регулює правовідносини з управління майном, та умов договору вбачається, що уклавши договір, установник зобов'язується передати своє майно в управління управителеві, не вчиняти ніяких угод з цим майном, що перешкоджатимуть здійсненню управління, і одночасно набуває право здійснювати контроль за виконанням умов договору, отримувати вигоди від управління майном. Управитель повинен виконувати свої обов'язки виключно в інтересах установника (вигодонабувача) і давати звіт про свою діяльність, а за здійснення управління майном отримувати винагороду.
Отже чинним законодавством передача майна в управління розглядається як спосіб передачі установником і наділення управителя власницькими повноваженнями щодо чужого майна, з урахуванням обмежень, визначених договором і законом, власник якої визначає мету управління, обсяг повноважень, які він передає, а також особу, в інтересах якої повинен діяти управитель.
На час управління установник обмежується в можливості реалізації на свій розсуд окремих повноважень права власності, що виключно реалізуються управителем. Тому повноваження володіння, користування та розпорядження майном можуть передаватись установником лише одночасно з відчуженням майна.
Управитель є законним (титульним) володільцем майна, отриманого за договором управління. Тому він має право вимагати від усіх і кожного, включаючи установника та вигодонабувача, усунення будь-яких порушень свого права. У разі необхідності він вправі використовувати для захисту власних інтересів і інтересів установника та вигодонабувача зобов'язальні і речово-правові способи захисту стосовно права власності (глава 29 ЦК "Захист права власності").
В даному випадку, уклавши договір управління з ТОВ «ВКФ «ЗОРЗ»відповідач, як установник, передав йому свої функції з укладання договорів оренди торгівельних місць. Згідно договору відповідач зобов’язався не втручатись в діяльність управителя, зокрема це стосується, як слідує з умов договору, і укладання договорів оренди торгівельних місць.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що укладання договору управління не позбавляє здатності укладати договори оренди торгівельного місця.
Твердження заявника апеляційної скарги стосовно того, що саме відповідач повинен укласти з ним договір оренди, оскільки лише він є суб’єктом господарювання, який експлуатує ринок, і саме йому передано у оренду земельна ділянка під розміщення ринку є неправомірними, виходячи з наступного.
Відповідач за договором оренди землі є орендарем земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, але не має оформленого права забезпечувати створення належних умов для провадження торговельної діяльності підприємцями, оскільки відповідно до Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності»не отримував дозволу на розміщення об’єкту торгівлі та сфери послуг. Разом з цим, такий дозвіл наданий ТОВ «ВКФ «ЗОРЗ», управителю майна за договором управління майном № 1 від 06.06.2007 року..
Відповідно до ч.1 ст.1030 ЦК України, предметом договору управління майном можуть бути підприємство, як єдиний майновий комплекс, нерухома річ, цінні папери, майнові права та інше майно.
Згідно чинного законодавства, цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання (ст.191 ЦК України, ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна». Постанова Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 № 1440 «Про затвердження Національного стандарту N 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав".)
Отже до складу цілісного майнового комплексу автомобільний ринок належать усі види майна цього об’єкту, що використовуються у його господарській діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, обладнання, устаткування та інші майнові права, передбачені законом та договором.
Крім того, чинним законодавством не заборонено ринку передавати свої права іншій особі, в установленому законом порядку, зокрема передавати їх шляхом укладання договору управління цілісним майновим комплексом. Також стаття 1030 ЦК України не містить обмежень щодо передачі в управляння такого об’єкту, як ринок. Не містить таких обмежень і нормативні акти, на які посилається апелянт в обґрунтування своїх доводів, а саме: Правила торгівлі на ринках, затверджені спільним наказом N 57/188/84/105 від 26.02.2002 Міністерства економіки та з питань Європейської інтеграції України, Міністерством внутрішніх справ України, Державною податковою адміністрацією України та Державним комітетом стандартизації, метрології, сертифікації, постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 N 278 "Про заходи щодо стабілізації цін за надання послуг та оренду торгових приміщень (площ) у торговельних об'єктах, на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів в умовах фінансово-економічної кризи", Положення про основні вимоги до організації діяльності продовольчих, непродовольчих та змішаних ринків, затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 29.07.09р.
Таким чином, передавши ТОВ «ВКФ «ЗОРЗ»в управляння за договором цілісний майновий комплекс відповідач передав в управління і право укладати договори оренди торгівельних місць на цьому ринку. Тому суд не приймає до уваги доводи скаржника про те, що управління цілісним майновим комплексом автомобільний ринок не стосується торгівельних місць, оскільки останні не є майном. Сам автомобільний ринок є об’єктом господарювання.
Також слід зазначити, що на момент подання позовної заяви до відповідача про спонукання укласти договори торгівельних місць на автомобільному ринку, позивачу достеменно було відомо про те що, цілісний майновий комплекс - автомобільний ринок знаходиться в довірчому управлінні ТОВ “ВКФ “ЗОРЗ”, оскільки з зазначеним товариством позивач укладав договори про надання послуг ринку № 179 від 01.09.2007р., № 58 від 01.09.2007 року, № 205 від 01.09.2007 року (а.с. 101-104). Зі змісту вищезазначених договорів вбачається, що саме ТОВ «ВКФ «ЗОРЗ»надає позивачу послуги щодо користування торговими місцями, розміщеними на Автомобільному ринку. Крім того, згідно умов договору № 58 від 01.09.2007 року (із додатком) в оренду позивачу саме ТОВ “ВКФ “ЗОРЗ” передавало торгівельне місце № 42, спонукання до укладення договору оренди якого є предметом даного спору.
Заявник апеляційної скарги неправомірно послався на Правила торгівлі на ринках від 26.02.2002р. № 57/188/84/105, як на безумовну підставу укладення договору оренди торгівельного місця, оскілки згідно п.2 Правил, останні носять рекомендаційний характер для затвердження правил торгівлі на ринках органами місцевого самоврядування.
Обґрунтування позивачем доводів апеляційної скарги постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 18.03.2008р. по справі № 14/232/07 є безпідставним, оскільки по цій справі судом надана оцінка договору оренди майна № 01/07 від 01.01.2007р., який не має жодного відношення до предмету спору у даній справі і не є підставою для надання послуг ринку. В цій же постанові вказано, що на той момент договору на довірче управляння майном ринку між ТОВ «Автомобільний ринок»та ТОВ «ВКФ «ЗОРЗ»не було і іншого договору, яким ТОВ «Автомобільний ринок»делегував свої повноваження щодо стягнення ринкового збору чи надання торгівельних місць не укладалось.
Колегія суддів також зазначає, що крім вищенаведених обставин, договір оренди торгівельного місця за своєю правовою природою є договором майнового найму, істотною умовою якого є розмір орендної плати. У проекті договору позивач запропонував орендну плату за торгівельне місце площею 27,75 кв.м у розмірі 208,13 грн (а.с. 8), тобто 7,50 грн. за кв.м.. При цьому, ніяких правових обґрунтувань цього розміру не навів. Представник відповідача та ТОВ ВКФ «ЗОРЗ»вказала, що такий розмір орендної плати не відповідає собівартості надання в оренду торгівельної площі на автомобільному ринку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 N 278 "Про заходи щодо стабілізації цін за надання послуг та оренду торгових приміщень (площ) у торговельних об'єктах, на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів в умовах фінансово-економічної кризи" (далі - Постанова N 278) запроваджено державне регулювання цін за надання послуг та оренду торгових приміщень (площ) у торговельних об'єктах, на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів (далі-Постанова N 278).
Дія Постанови КМУ N 278 поширюється на всі торгові приміщення (площі), що здаються в оренду у торговельному об'єкті або на ринку з продажу продовольчих та непродовольчих товарів. На виконання пункту 3 Постанови N 278 розроблено Порядок, згідно з положеннями якого орендна плата за торгові приміщення (площі) на ринках розраховується орендодавцем виходячи із собівартості надання в оренду торгових приміщень (площ) та прибутку. До собівартості надання в оренду торгових приміщень (площ) включаються витрати, пов'язані з наданням в оренду торгових приміщень (площ), та/або витрати, пов'язані з обслуговуванням торгових приміщень (площ) на ринках.
Відповідачем надано суду довідку Державної інспекції з контролю за цінами в Запорізькій області від 26.02.2010р., яка складена за наслідками перевірки правильності застосування тарифів на послуги автомобільного ринку. У даній довідці зазначено, що згідно з повноваженнями наданими постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.1996р № 1548 зі змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009р. № 278, Запорізькою обласною державною адміністрацією 26.10.09р. встановлено норматив рентабельності за надання в оренду торгових приміщень (площ), торгівельного /або холодильного устаткування у торгівельних об’єктах, на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів у розмірі 20 відсотків. Планова собівартість послуг надання в оренду торгівельного місця на автомобільному ринку становить 22,51 грн., з урахуванням рентабельності на рівні 20% та ПДВ становить 32,41грн., тобто не перевищує фактично застосований ТОВ «ВКФ «ЗОРЗ»рівень-22грн. за 1 кв.м. торгівельної площі.
Позивач не погодився з таким розміром орендної плати, наполягає на розмірі орендної плати вказаному у проекті, наданого ним договору оренди торгівельного місця. Проте, розмір орендної плати в редакції позивача не відповідає вимогам постанови Кабінету Міністрів України № 278, Порядку розрахунку цін на послуги та оренду торгівельних приміщень(площ) та їх обслуговування на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів, затвердженого наказом Міністерства економіки України та Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 30.06.09р. № 638/109 та розпорядженню Запорізької обласної адміністрації від 20.10.2009р. № 351.
За таких обставин, вимоги позивача про зобов’язання відповідача укласти з ним договір оренди торгівельного місця в редакції ПП ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Відповідно до вимог статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивач не довів належними та допустимими доказами наявність підстав для задоволення його апеляційної скарги.
Інші доводи скаржника спростовуються вищенаведеним та матеріалами справи.
Таким чином, матеріали справи свідчать проте, що суд першої інстанції в порядку статей 4-3, 4-7, 43 ГПК України врахував наведене, всебічно, повно і об’єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази та, керуючись законом, дійшов вірного висновку про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, прийняв рішення, яке відповідає положенням статті 84 ГПК України.
Всі обставини справи досліджені судом першої інстанції на підставі наданих в судове засідання сторонами доказів. Порушення або неправильного застосування норм матеріального і процесуального права не вбачається, підстави для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду відсутні.
Судові витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід віднести на заявника апеляційної скарги.
Керуючись ст. 101 –105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу апеляційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_1, м. Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від 14.06.2010р. у справі № 10/132/10 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 14.06.2010р. у справі № 10/132/10 залишити без змін.
Головуючий суддя Колодій Н.А.
судді Колодій Н.А.