Справа 22-а-326/2006 Головуючий у першій інстанції
Категорія - адміністративна Висоцька Н.В.
Доповідач - суддя Горобець Т.В.
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 червня 2006 року АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ
ОБЛАСТІ у складі:
Головуючого судді Бойко О.В.
Суддів: Горобець Т.В., Школьного В.В.
При секретарі Приймачок Ю.М.
З участю ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2, позивачки ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернігові адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Семенівського районного суду Чернігівської області від 11 квітня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_3 до виконавчого комітету Новгород-Сіверської міської Ради про визнання недійсним розпорядження про приватизацію,
Встановив:
11 жовтня 2006 року ОСОБА_3 звернулась з позовом до Виконавчого комітету Новгород-Сіверської міської Ради про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло та розпорядження органу приватизації, затвердженого виконавчим комітетом Н-Сіверської міської ради 22 липня 1993 року.
Свій позов обґрунтовувала тим, що з червня 1992 року вона перебувала в шлюбі з ОСОБА_1/до шлюбу ОСОБА_5/ , до середини 1993 року вони проживали в квартирі її батьків, але чоловік залишався прописаним в квартирі своєї бабусі за адресою АДРЕСА_1 Коли бабуся померла, ОСОБА_1 приватизував цю квартиру, оформивши свідоцтво про право власності лише на себе, її в свідоцтво не включив, хоча вона на період приватизації вже проживала в цій квартирі. Приватизацією займався її батько, він писав всі заяви від імені ОСОБА_1, він отримував і свідоцтво про право власності, але про те, що квартира приватизована лише на ОСОБА_1 вона не знала, дізналась лише в 2005 році, коли постало питання про розлучення. Те, що її як члена сім'ї ОСОБА_1 не включили в свідоцтво про право власності і не приватизували 1/2 частини квартири на неї, позивачка вважає є підставою для визнання розпорядження органу приватизації та свідоцтва про право власності на квартиру не дійсними.
11 листопада 2005 року по справі було винесено судове рішення з задоволенням позовних вимог ОСОБА_3
Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 11 січня 2006 року постанова Новгород-Сіверського районного суду була скасована з направленням справи на новий розгляд, оскільки справа була розглянута без залучення та участі ОСОБА_1, стосовно права власності якого вирішувався спір.
Повторно справа розглянута Семенівським районним судом Чернігівської області, яким 11 квітня 2006 року винесено постанову про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 її вимоги стосовно визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру ОСОБА_1 за заявою позивачки залишені судом без розгляду.
Постанова суду мотивована тим, що на момент приватизації квартири ОСОБА_1, ОСОБА_3 являлась членом його сім'ї та проживала в спірній квартирі, а тому, відповідно до ст. 8 п.2 ЗУ „Про приватизацію державного житлового фонду" суд прийшов до висновку про порушення права позивачки бути учасником приватизації, оскільки від неї не було згоди на приватизацію чоловіком всієї квартири, не було враховано, що вона являлась членом сім'ї. Суд також апослався на той факт, що в паспорті ОСОБА_3 є відмітка що вона використала своє право на приватизацію державного житлового фонду.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1, який приймав участь в справі як третя особа, звертається з апеляційною скаргою, де зазначає, що рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Його не було залучено в якості відповідача, а лише, як третю особу, зазначає, що доводи позивачки були надуманими, вона не проживала в його квартирі на момент приватизації, і не була прописана. Зареєстрований в квартирі він був один і використав своє право на приватизацію державного житлового фонду на підставі довідки про проживаючих, виданої житлово-експлуатаційною організацією. Апелянт також зазначає, що всі заяви по приватизації підписував він особисто, та що суд не мотивував свої висновки по фактах, які визнав „достовірно встановленими".
В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник апеляційну скаргу підтримали. Представник ОСОБА_1 також; доповнив, що приватизація спірної квартири проведена відповідно до ЗУ „Про приватизацію державного житлового фонду" та з дотриманням п.20,21 Положення „Про порядок передачі квартир /будинків/ у власність громадян", а зазначив, що суд не мав жодних правових підстав визнавати розпорядження органу приватизації недійсним, оскільки не було встановлено будь яких фактів, які тягнуть за собою недійсність акту субакта владних повноважень. Крім того, представник апелянта просив при прийнятті рішення виходити з того, що позивачкою пропущено строк звернення до суду з адміністративним позовом, і поважних причин для поновлення цього строку нею не наведено. Постанову суду першої інстанції апелянт та його представник просять скасувати та ухвалити нове судове рішення з відмовою в задоволенні позову ОСОБА_3
Представник Новгород-Сіверської міської ради апеляційну скаргу вважає необгрунтованою, просить постанову суду першої інстанції залишити без змін.
Позивачка ОСОБА_3 апеляційну скаргу просить відхилити. Щодо пропуску строку звернення до суду вагомих аргументів суду не назвала.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, апелянта та його представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що /ОСОБА_5/ ОСОБА_1 прописаний та проживав АДРЕСА_1 з 29.11.1989 року / а. с. 13/, шлюб з позивачкою зареєстрований 02.06.1992 року /а.с. 69/ ОСОБА_3 - зареєстрована проживаючою в спірній квартирі з 09.10.1993 року. /а. с. 71/. Розпорядження про передачу у приватну власність квартири та свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 видане органом приватизації 22.07.1993 року. /а.с. 10 зв., 14/ Згідно довідки про склад сім'ї наймача квартири АДРЕСА_1, проживаючим за вказаною адресою на момент приватизації був ОСОБА_5 /ОСОБА_1/ з 29.11.1989 року. /ас. 5/. Заява про приватизацію від червня 1993 року підписана особисто ОСОБА_1 /а.с. 4 /.
Відповідно до свідчень в суді свідка ОСОБА_6 - батька позивачки, йому доручили зять з дочкою займатись приватизацією спірної квартири і свідоцтво про приватизацію отримував особисто він /а.с. 143 зв./, що спростовує твердження ОСОБА_3, що вона не знала і не могла знати раніше, ніж в 2005 році того факту, що квартира приватизована лише на ОСОБА_1
Наведене свідчить, що приймаючи рішення про неправомірність розпорядження органу приватизації НОМЕР_1 про приватизацію квартири АДРЕСА_1, суд першої інстанції не прийняв до уваги пункти 20 та 21 Положення „Про порядок передачі квартир /будинків/ у власність громадян, згідно яких для оформлення приватизації квартир /будинків/ органу приватизації заявник надає довідку про склад сім'ї, проте, в цій довідці вказуються лише ті члени сім'ї, які прописані та постійно проживають разом з наймачем квартири. Наявність в паспорті ОСОБА_3 відмітки про те, що вона скористалась правом на приватизацію за 1993 рік, не є доказом неправомірності розпорядження, оскільки цей доказ мав бути оцінений судом з дотриманням положень ст. 70 КАС України, виходячи з того, що запис внесено до паспорту позивачки, який їй виданий в 1997 році і цей запис суперечить змісту первинного документу /розпорядження та свідоцтво/ на підставі яких має вноситись зазначена інформація в паспорт.
Крім того, приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції з власної ініціативи в мотивувальній частині, всупереч наявній довідці житлово-експлуатаційної організації, визнав встановленим, що ОСОБА_3 проживала в спірній квартирі на момент її приватизації.
Граматична помилка в прізвищі особи, на яку здійснена приватизація не може бути підставою для визнання розпорядження про приватизацію недійсним, а
свідчить про неуважність працівників органу приватизації та про обов'язок у встановленому порядку цю помилку виправити.
Отже, будь яких неправомірних дій з боку ОСОБА_1 при здійснення приватизації спірної квартири не встановлено, як і не встановлено, що розпорядження про приватизацію було видане з порушенням порядку його видачі чи з порушенням законодавчих актів про приватизацію. Судом не встановлено також факту порушення прав ОСОБА_3 на приватизацію державного житлового фонду.
Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції не може бути визнане законним та обґрунтованим, в зв'язку з чим, відповідно до ст. 202 ч. 1 п. З КАС України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення судом апеляційної інстанції.
Керуючись ст. 99, 100, 112 ч. 4, 160 ч. З, 195, 196, 198, 199, 202 ч. 1 п. З 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 5, 8 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду" суд -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Семенівського районного суду Чернігівської області скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_3 до виконавчого комітету Новгород-Сіверської міської Ради про визнання недійсним розпорядження органу приватизації від 22.07.1993 року №473 - відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складання постанови в повному обсязі.