АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 23 листопада 2010 року                                                                                м. Одеса

 Колегія суддів  судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого  -    Кварталової А.М.,

суддів –  Галушко Л.А. , Левенця Б.Б.,                                

при секретарі – Чебан Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства „Ерсте Банк” до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 07 вересня 2010 року ,-

встановила:

У  квітні 2009 року ВАТ„Ерсте Банк” звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те , що 29 лютого 2008 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір 14/1581/6/10868, згідно якого банк надав йому кредит в сумі 119 000 доларів США терміном до 28 лютого 2028 року, при цьому відповідач зобов'язався повернути ці грошові кошти, щомісяця, здійснюючи погашення заборгованості та сплачуючи проценти за користування кредитними ресурсами у валюті кредиту по процентній ставці 12,5 % річних, згідно встановленого графіку погашення.

 В результаті невиконання умов кредитного договору,   згідно  наданих  позивачем розрахунків,   станом  на  19.02.2010  року  заборгованість  за кредитним  договором  складала 142 582,25 доларів США, що за курсом НБУ на момент здійснення розрахунку, рівному 7,9997 грн. за 1 долар США  та  складає 1 140 615,23 (один мільйон сто сорок тисяч шістсот п'ятнадцять) гривень 23 копійки, яку позивач,  уточнивши  позовні  вимоги,  просив  стягнути з відповідачів у солідарному порядку, оскільки ОСОБА_2 є поручителем за даним кредитним договором, згідно договору поруки, а ОСОБА_3  є  майновим поручителем за договором іпотеки.

Представник позивача у судове засідання подала заяву, згідно якої підтримала позовні вимоги у повному обсязі та просила розглянути справу за її відсутності.

Відповідачі в судове засідання не з'явилися.

Заочним рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 01 грудня 2009 року позовні вимоги ВАТ„Ерсте Банк” – задоволені(а.с.89)

 Ухвалою суду  від 22  лютого 2010р., за  заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2, заочне рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 01 грудня 2009 року було скасовано(а.с. 91,96,100).

---------------------------------------------------------------------------------------------

Головуючий в 1 інстанції – Шепітко І.Г.                           Справа № 22ц-20608/2010р                                                    Суддя - доповідач- Кварталова А.М. Категорія: ЦП-27

Представник позивача у судове засідання подала заяву, згідно якої підтримала позовні вимоги у повному обсязі та просила розглянути справу за її відсутності.

 Справа розглянута   у відсутність відповідачів, які    належним  чином  були  повідомлені  про слухання  справи, про що у справі  є докази (а.с.137-139).

 Заочним рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 07 вересня 2010 року позовні вимоги ВАТ„Ерсте Банк” – задоволені.

 Судом стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, в межах  вартості   предмета іпотеки з ОСОБА_3 на користь ПАТ „Ерсте Банк” заборгованість за кредитним договором №014/1581/6/10868 від 29 лютого 2008р. в загальному розмірі 1 127568,95 грн., та сплачені судові витрати у розмірі 1730 грн.(а.с.149).  

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_2, просить  рішення суду скасувати і постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи. При цьому  посилається на те, що справа  була  розглянута  у  відсутності ОСОБА_2  Укладання договору  кредиту в іноземній  валюти  суперечить  законодавству  України, та що у ПАТ „Ерсте Банк”  не було ліцензії на     видачу  кредиту в  іноземній  валюти (а.с.156-157).

Представник  позивача до суду не прибув, надіслав заперечення на  скаргу  та   просив   слухати   справу  у   їх відсутності, про що у справі є  докази .

Відповідачі до суду не прибули, про причини неявки не повідомили, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином судовими повістками та  телеграмами , про що у справі є докази (а.с.169-183 ).Представник ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_2 повідомлена  про слухання справи (а.с.170).

 Зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 305 ЦПК України, така неявка не перешкоджає апеляційному розглядові справи.  Справа розглянута відповідно до вимог ч.2 ст.197  ЦПК  України.

     Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача, яка доповіла  колегії суддів зміст  оскаржуваного рішення , мотиви і доводи апеляційної  скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду   в межах заявлених позовних вимог і доводів апеляційної скарги,  колегія суддів вважає, що апеляційну  скаргу необхідно  відхилити з наступних підстав.

        Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу та залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

         Не може бути скасоване правильне по суті та справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

          Задовольняючи позовні вимоги ПАТ „Ерсте Банк”,  суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_1, дійсно неналежним чином виконував свої зобов’язання за кредитним договором, а тому  позовні  вимоги  позивача підлягають  задоволенню, виходячи з      курсу НБУ на момент розгляду справи, який  становить 7,9082 грн. за 1 долар США, тобто нижчий від курсу НБУ при здійсненні розрахунку, тому стягненню підлягає грошова сума, виходячи з курсу НБУ на момент розгляду справи -7,9082 x 142 582,25 доларів США,   що складає 1 127 568,95 грн., яку  необхідно  стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, в межах  вартості   предмета іпотеки з ОСОБА_3, на користь ПАТ „Ерсте Банк”.

          Вирішуючи спір по суті, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

          Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та не спростовується сторонами,  що позивачем ВАТ „Ерсте Банк”, - правонаступником якого є ПАТ   „Ерсте Банк”  та відповідачем по справі ОСОБА_1, 29 лютого 2008 року  укладено Кредитний договір № 0 14/1581/6/10868  (далі Договір), строком до 28 лютого 2028 року.  Відповідач прийняв на себе зобов’язання своєчасного повернення позивачу всієї суми кредиту, відсотків у розмірах, строки і на умовах, визначених Кредитним договором (а. с. 13-15).      

      З метою  належного  забезпечення ОСОБА_1 своїх зобов’язань за кредитним  договором,   29 лютого 2008 року укладено Договір  поруки, згідно умов якого ОСОБА_2 виступив перед кредитором позивачем по справі, поручителем за належне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань, що виникають з кредитного договору   від 29 лютого 2008 року та повинен виконати зобов'язання в тому ж порядку, який встановлено для позичальника (а.с.32-33).

     Між позивачем та ОСОБА_3, яка є майновим  поручителем    ОСОБА_1 був також укладений іпотечний договір №014/1581/6/10868 від 09.02.2008 року в забезпечення вимог позивача, при цьому предметом іпотеки є земельна ділянка та житловий будинок, що розташовані за адресою: Одеська область, Біляївський район, АДРЕСА_1 (.с.20-31).

        Одночасно, як встановлено судом, основний боржник ОСОБА_1, та поручитель ОСОБА_2 та майновий поручитель ОСОБА_3 неодноразово     попереджались Банком про невиконання умов договору кредиту та договору поруки і  іпотеки, шляхом направлення претензій  (а.с.42-49 ).

      Згідно до розрахунку заборгованості станом на 19.02.2010р., у зв'язку з невиконанням ОСОБА_1, своїх зобов'язань  та  порушенням умов Договору виникла заборгованість по кредитному договору №014/1581/6/10868 від 29.02.2007 р. станом на 19.02.2010 р., яка  складає 142 582,25 (сто сорок дві тисячі п'ятсот вісімдесят два) дол. США, 25 центів, що за курсом НБУ, встановленим станом на 19.02.2010 р. 7,9997 грн. за 1 дол. США, складає 1 140 615,23 грн., в тому числі:

               - Заборгованість по кредиту = 114 962,06 дол. США.

(по курсу НБУ 7,9997 грн. за 1 дол. США складає  - 919 661,99 грн.)

- Заборгованість по відсоткам = 20 792,96   дол. США.

(по курсу НБУ 7,9997 грн. за 1 дол. США складає 166 337,44 грн.)

-   Пеня за несвоєчасне повернення кредитної заборгованості та відсотків за кредитом = 6 827,23 дол. США (по курсу НБУ 7,9997 грн. за 1 дол. США, складає  - 54 615,79 грн.)

         Вищевказана заборгованість  підтверджена відповідними розрахунками(а.с. 142-147).

         Суд першої  інстанції  прийшов  до   висновку, що  курс НБУ на момент розгляду справи становить 7,9082 грн. за 1 долар США, тобто нижчий від курсу НБУ при здійсненні розрахунку банком, тому стягненню підлягає грошова сума, виходячи з курсу НБУ на момент розгляду справи - 7,9082 x 142 582,25 доларів США,   що складає 1 127 568,95 грн., яка  підлягає стягненню.

        Частина 1 ст. 1054 ЦК України встановлює, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 Глави 71 ЦК України.          

          За правилами ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

          Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Згідно до положень ст. 554 ЦК України, передбачено, що у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором  як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не було встановлено договором поруки.

            За змістом ст.11  Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання в межах вартості предмета іпотеки.          

        Відповідно до положень 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів належних  йому, відповідно  до ст.1048 цього  Кодексу.

          В силу ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

        Пунктом 6.5. Договору передбачено право кредитора вимагати дострокового погашення позичальником заборгованості за кредитом, не нарахованих відсотків  за користування кредитом, комісії та  штрафних санкцій (а.с.14).

        З вищевикладеного випливає, що позивач  та відповідачі, підписавши договір кредиту,    договір  поруки  та договір  іпотеки встановили  факт  досягнення згоди між собою щодо  істотних умов  договору.     Банком на адресу поручителя ОСОБА_2 та майнового поручителя ОСОБА_3  направлялась претензія – вимога про порушення забезпеченого порукою та  іпотекою  зобов’язання, яка залишена без належного реагування (а.с. 47-48).

       Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про те, що ОСОБА_1  порушив умови кредитного договору від 28 лютого 2008 року та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги  ВАТ „Ерсте Банк”  , стягнувши  суму  боргу за кредитом 1 127 568,95 грн., солідарно та в межах вартості  іпотеки  з відповідачів на  користь позивача  ВАТ „Ерсте Банк”.

       Відповідно  до ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватись  належним чином,  відповідно  до умов  договору  та  вимог  Цивільного кодексу  України.

      Правовими наслідками порушення  основного зобов’язання, забезпеченого  порукою, є  солідарна  відповідальність. Солідарна відповідальність означає, що в разі невиконання  боржником  основного  зобов’язання, кредитор  має  право  вимагати  виконання  зобов’язання  в  повному обсязі або частково як від  боржника, так і від  поручителя.      

         Згідно з умовами договору  поруки,  укладеного між  сторонами, ОСОБА_2   несе солідарну відповідальність перед кредитором.  Тобто поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки,  якщо інше не встановлено договором поруки.  Відповідальність  поручителя  і  позичальника є солідарною.

        Тому кредитор мав  право  вимагати  виконання зобов’язання як від  боржника так і від поручителів.

       Викладені у апеляційній скарзі ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_2  доводи, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

       При таких обставинах, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини по справі, рішення суду відповідає вимогам ст. ст. 213, 215 ЦПК України, а тому не вбачає підстав для його скасування.

        Доводи ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_2 щодо незаконності здійснення банками кредитування у іноземній валюті, в зв’язку з чим  договір кредиту є незаконним  є   необґрунтованими   з наступних підстав.

        Частина 3 ст. 533 ЦК України визначає, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України по зобов'язанням допускається в випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

        Відповідно до ч. 2 ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України „ Про систему валютного регулювання та контролю" резиденти та нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

        Отже, здійснення валютних  операцій на території України дозволяється, однак за умови дотримання певних вимог.

        Так , згідно ст. 4 Закону України „ Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", діяльність щодо надання коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту,  відноситься до фінансових послуг.

        Стаття 5 вказаного Закону визначає, що надавати фінансові кредити за рахунок залучених коштів має право на підставі відповідної ліцензії лише кредитна установа.

        Згідно ст. 1 цього ж Закону під поняттям фінансового кредиту розуміють кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент.

         Як вбачається з положень вказаної статті, банки є фінансовими установами.

        Таким чином, банки мають право здійснювати кредитування, у тому числі фізичних осіб на підставі отриманої ліцензії.

         Стаття 5 Декрету КМУ „ Про систему валютного регулювання та контролю" вказує на те, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування, згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

       Зазначене також узгоджується з положеннями  ст.ст. 19, 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", згідно яких банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії,  а без отримання банківської ліцензії не дозволяється здійснювати одночасно діяльність по залученню вкладів та інших коштів, що підлягають поверненню  і наданню кредитів, а також вести рахунки.

      На підставі банківської ліцензії, банки мають право здійснювати, крім інших операцій, зокрема розміщення залучених коштів (тобто операції з надання кредитів), а також операції з валютними цінностями.

       Таким чином, наведені вище положення законодавства визначають, що банки мають право без будь-яких обмежень здійснювати операції з кредитування, у тому числі фізичних осіб, як в національній, так і в іноземній валюті за умови отримання банківської ліцензії, яка видається Національним банком України.

        ВАТ „Ерсте Банк”  отримало вказану ліцензію, на підставі якої має право здійснювати діяльність на ринку банківських послуг, у тому числі здійснювати операції з кредитування фізичних та юридичних осіб як в національній, так і в іноземній валютах, яка є в  матеріалах справи.

      Отже, умови кредитного договору, укладеного між ВАТ „Ерсте Банк”  та ОСОБА_1, так саме, як і сама банківська  операція з кредитування,  - повністю відповідають вимогам чинного законодавства України.

        При укладанні  кредитного  договору відповідач ОСОБА_1  не  був  обмежений  у можливості  отримати кредит як в  іноземній,  так і в національній  валюті. Валюту кредитування  у вигляді  долару  США  відповідач ОСОБА_1  обрав на власний розсуд.    Укладаючи  кредитний договір, він  гарантував, що умови  кредитного  договору, у  тому числі видача  кредиту в доларах  США, для нього зрозумілі. (а.с.13-15).

       Таким чином, при укладанні  кредитного договору  в  іноземній валюті (доларах США) та беручи  на себе  певні  обов’язки щодо  погашення  кредиту на строк до 28  лютого 2028 р., а саме: в доларах США,   відповідач ОСОБА_1   усвідомлював, що курс  національної валюти до долару США не є незмінним протягом цих років(цей  курс встановлюється щоденно), та повинний був  усвідомлювати,   що зміна цього  курсу   можливо настане, а  тому  повинен  був  передбачити  та  врахувати підвищення  валютного ризику  за  цим  кредитним  договором.

         Доводи апелянта, що він не був повідомлений  про слухання справи в суді  першої інстанції  є безпідставні, оскільки як вбачається з матеріалів  справи на а.с.138, відповідач ОСОБА_2 був  повідомлений  про слухання  справи  07   вересня 2010р.

  За таких обставин, розглянувши   скаргу в  межах доводів    апеляційної скарги , колегія суддів вважає, що  апеляційна скарга задоволенню не підлягає, рішення  суду першої інстанції необхідно залишити без  змін.

        Враховуючи те,  що  при подачі апеляційної скарги ОСОБА_2 сплатив судовий  збір в сумі  51 грн., не сплативши    судовий збір в  сумі 850 грн. від ціни  позову,  відповідно до вимог  ст.ст.79,80 ЦПК України,  колегія суддів,  вважає за необхідне стягнути  з   апелянта  на  користь держави  судовий збір в   сумі 799 грн.(850 грн. -51грн.).

Керуючись ст.ст.209,303, 307 ч.1п.1, 308, 314 ч.1п.1, 315,317,319   ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області ,-

ухвалила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_2  - відхилити.

Рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 07 вересня 2010 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2  на користь держави судовий збір в сумі 799(сімсот дев’яносто дев’ять) грн.

Ухвала набирає законної  сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції .

Судді апеляційного суду Одеської області                  А.М.Кварталова

                                                                                                                  Л.А.Галушко

Б.Б.Левенець